Ветеринар Віталій Шевченко мріяв навчитися рятувати тварин, через те що захворів його собака

Позбавляти тварину від страждань, до­помагати їй інколи буває складніше, ніж людині. Тварина не може нічого розповісти про свій біль, до того ж, у кожної свої особливості у діагностиці та лікуванні хво­роби. Добре, коли є можливість довірити здоров'я тварини справжньому професіо­налу, талановитому лікарю, який не тільки має професійні знання, а ще й відчуває свого пацієнта.



Саме таким чуйним, добрим ветлікарем є Віталій Вікторович Шевченко із Срібно­го. Народився він у сім'ї трударів, які свій добробут здобува­ли важкою працею, сподівались лише на власні сили. Віталій, як і всі діти, ріс допитливим, до­помагав батькам в усьому. Навчався в Срібнянській школі, а професію лікаря ветеринарної меди­цини вирішив обра­ти ще з дитинства.

- Ще маленьким хлопчиком, я дуже полюбляв гратися з домашніми улю­бленцями. В мене був собака Дружок, якось він захворів. Перестав їсти на­віть те, що йому найбільше смаку­вало, не грався зі мною, навіть не ганяв котів, які ча­стенько крали їжу з його мисочки. Та найгірше те, що йому ніхто нічим не міг допомогти.

І тоді я сказав, що коли виросту, то буду ветеринаром, як мій прадід Ан­дрій. Зі слів мого тата, він був досвідче­ним лікарем тварин. Це зараз медицина не стоїть на місці, а в ті часи лікуватися було складно не тільки тваринам, а й людям.

Сьогодні можна не тільки побачи­ти, а й почути, як у полі гудуть комбайни, збираючи зерно з полів, тоді ж все роби­ли коні, і коли вони хворіли, особливо в літню пору року, коли було багато робо­ти, ветеринарів могли навіть посадити до в'язниці, - говорить, - от якось з того часу і потихеньку крокував до своєї мрії.

Після закінчення школи вступив до Сумського національного аграрного університету на факультет ветеринар­ної медицини. Через шість наполегливих років навчання здобув омріяну професію - лікар ветеринарної медицини. Потім пі­шов працювати до Срібнянської районної державної лікарні ветмедицини, де лікує тварин вже тринадцятий рік поспіль.

- Мені більше до вподоби працювати з великими тваринами - свиньми, коро­вами, кіньми. Звичайно, ветеринар має вміти вилікувати будь-яку тварину, але я більше спеціалізуюсь на великій рогатій худобі. Мені цікаві усі особливості харчування, лікування та догляду, - розповідає Віталій Шевченко. - У кожного виду тва­рин своя будова тіла, свої особливості лікування. Наприклад, у коня немає жовч­ного міхура, а в корови, кози й верблюда - аж чотири відділення шлунку, тому вони називаються «жуйні тварини». Та й тем­пературний режим, пульс, дихання теж у кожного різний.

Переконався Віталій і в тому, що кож­на тварина має свій характер, до кожної треба знайти свій підхід. Ветеринар каже, Що поведінка деяких тварин непередбачувана: свиня, наприклад, може вкусити, коні ніколи не забувають біль, який ти їм спричинив, і завжди намагатимуться помститися. Та лікар розвіює і деякі стере­отипи. Так, люди марно вважають свиню брудною твариною. Насправді валяння у багнюці для неї є не що інше, як гігієнічні процедури: таким чином свині позбуваються численних паразитів (комарів, мух, кліщів).

Ветлікар спеціалізується на гінекології тварин, тому в подробицях знає всі реф­лекси й поведінку корів, коли вони народжують на світ своїх малят. Приміром, од­разу після отелення корова вилизує теля, причому, спочатку від середини тулуба до голови, а потім - від середини тулуба до хвоста. Таким чином вона робить масаж і очищає новонародженого від слизу. Цей рефлекс закладений у генетичну пам'ять кожної корівки, але з кожним отеленням вона ще й «розумнішає», набуває більшо­го досвіду.

На запитання, чи важко йому працюва­ти, зізнається, що буває по-різному, але головне - любити свою роботу. Ще важливо, щоб дружина розуміла специфіку роботи ветеринара. Працювати доводить­ся з четвертої ранку до пізнього вечора, викликати лікаря можуть і вночі.

Невідкладні ситуації бувають кілька разів на місяць, в основному, це складні отелення, патології. Близько десяти випадків буває за день, коли Віталію дово­диться їхати на виклик.

- Розумію, наскільки складна робота в мого чоловіка. Але мені здається, що це його покликання - рятувати тварин, допомагати їм. Інколи важко буває, коли Віталія немає вдома цілий день, але до­водиться миритися з цим. Не має він ні святкових, ні вихідних днів, нерідко їде на виклик навіть вночі. Та я вже звикла. Ставлюся до цього з розумінням. Для мене головне, що йому подобається його робота, і все в нього виходить, - зізнаєть­ся дружина Наташа.

Бувають у роботі ветеринара і приємні моменти. В цей період проходять багато розтелів.

- Найбільше задоволення від роботи отримуєш, - говорить Віталій Вікторович, - коли пологи проходять нормально, без ускладнень, корова встає і облизує маля, яке теж намагається звестися на ноги.

Покликання ветеринара вимагає від нього багато професійних і особистих якостей: бути уважним, терплячим, з до­брою пам'яттю і сильними руками, аби втримати тварину і вдало провести опе­рацію. Потрібно постійно практикувати і водночас спілкуватися з колегами, весь час поповнюючи свої знання. Проте один лікарський засіб має залишитися на віки - це любов до тварин.

Джерело: газета “Срібнянщина” від 02.02.2023, Е. КУДЕЛЯ

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.