Настоятель церкви пішов на війну і став снайпером

Настоятель ПЦУ в селі Хлоп’яники, місті Корюківка та селі Жукля,отець Нестор 24 лютого разом зі своїм парафіянином Петром Козубовським взя­ли до рук зброю і добровільно пішли захищати рідну землю. Зараз він стрілець-снайпер. Та його війна, як каже отець Нестор, розпоча­лася ще в 2014 році. Тоді він пішов з церкви московського патріархату. За його погляди йому спалили будинок. Він переконаний, що вигнати ворога з нашої землі - це не перемога. Україна переможе тільки тоді, коли церкви, лаври, монастирі вийдуть з-під впливу московського патріархату і стануть повністю українськими.



Фото за сайту religionpravda.com.ua, травень 2021-го року

Назаров Сергій Валерійович родом з Кіровограда. Зараз до нього звертаються отець Нестор. Жителі Сосниччини з ним теж знайомі, адже він є на­стоятелем храму в селі Хлоп’яники. Проживає в Корюківці, де також править Божу службу в одній зі святинь. А ще в селі Жукля. Всі ці храми вийш­ли з-під московського патріархату і перейшли до ПЦУ(Православна Церква України). Колись і сам отець Нестор був служителем УПЦ (Українська Православна Церква) московського патріархату, та в 2014 році зрікся і пішов до укра­їнської. «В молоді роки був атеїзм, а це духовний голод. А після того, як Михайло Горбачов проголосив перебудову, почалися пошуки істи­ни. Настав розквіт східних релігій.

Хтось вивчав буддизм, кришнаїзм, а я подався до духовенства. Подався до Лаври. Не сподобалось, всі пиха­ті. Поїхав до Чернігова, а там жод­ного чоловічого монастиря - тіль­ки Єлицький, жіночий. Пішов до ма­тушки Амвросії, чадо преподобного Лаврентія Чернігівського. Вона на­дихнула. Сказав їй, що піду в монас­тир. Нащо вона відповіла, що в мо­настир іти не варто, бо там не зовсім те. Все ж пішов. Жив в Домницькому монастирі. Через три роки, у 2003, запропонували монашеський по­стриг. Змінив ім’я на Созонт. Тоді зняв фільм про монастир «Домницька обитель». Взяв участь у хресному льоті, вперше на літаку облетів Україну з Домницькою іконою. Вивчав молитви.

Є таке по­няття - начальна благодать. От мої рожеві окуля­ри почали спадати. Церква і політика - одне ціле. В монастирі правили настоятель, його брати і дру­жину. Була пилорама, на якій працювали бездомні за тарілку їжі. Люди несли свої гроші до Домницької ікони. Настоятель купив квартири і машини собі, усім своїм родичам. Руській мір там глибоко пустив своє коріння.

Мене обурювало, що зомбують лю­дей і ті вірять. Якщо ж комусь з монахів це не по­добалося, то йди на всі чотири сторони.

Я став ка­зати і між нами почались конфлікти. Мені сказали «йди звідси». В 2014 році я поїхав до архієписко­па Чернігівського і Ніжинського Євстратія Зорі і все йому розповів. Відрікся від московського патріарха­ту і перейшов до київського.

За три кілометри від монастиря в селі Подіно купив будинок і відкрив парафію. Магазин разом з людьми переобладна­ли під церкву. А тоді один ієромонах мені сказав: “Їдь звідси, бо тобі не вибачать і життя тут не да­дуть. Ти для управителів монастиря конкуренція”. Я сказав, що нікуди не поїду і нікого не боюсь. А тоді мені спалили будинок. Я ледь встиг вибігти в дві го­дини ночі з полум’я.

Про цю пожежу тоді газети пи­сали і навіть по телебаченню в ТСН показали сю­жет «На Чернігівщині ієромонаху, який перейшов до київського патріархату, спалили хату». Після цього мене направили нести службу у село Жукля, Корюківського району. Там унікальний храм - п’ятикупольний і трьохпрестольний.

Дали будинок з усіма зручностями. До речі, люди в Жуклі відвою­вали свою церкву від московського попа і вигна­ли його звідти ще в 2009 році. Там правив батюш­ка, який крав ікони. За його злодіяння люди пішли проти нього, адже скарги не допомагали і з вели­ким протистоянням перейшли до київського патрі­архату. На той час це була нечувана подія. В Жуклі я прослужив декілька років. А тоді в Корюківці з од­нієї з церков Київського патріархату поїхав настоя­тель, і мене перевели туди. Згодом і в Хлоп’яниках довелося правити служби.

- Якось мої прихожани стали мені розповідати, що в Сосницькій лікарні відкрили капличку в одній кімнаті. Туди раз на тиждень приходить батюшка і править для хворих, сповідує їх. Запропонував спо­відатися в нього моїм парафіянам, а вони відмови­ли. Сказали, що в нас своя церква є і свій батюшка. Коли він дізнався, що вони не належать до москов­ської обителі, то промовив, що та церква без бла­годаті не справжня. І так відбулось декілька разів. Терпець мій увірвався і я поїхав до Сосниці. В адмі­ністрації сказав, що в нашій країні всі люди мають однакові права, а тому нехай відкриють в лікарні капличку і нашого київського патріархату. Я знав, що мені відмовлять, адже керівництво лояльно від­носилось до місцевих московських храмів. Та все ж вирішив поборотися. Написав заяву до прокурату­ри, в міністерство охорони здоров’я. Після і ту кім­нату закрили, - розповів отець Нестор.



Зараз отець Нестор зі зброєю в руках захищає рідну землю. І пішов він туди 24 лютого, як лиха війна увірвалася до нашої країни. Разом з насто­ятелем в той день пішов і корюківчанин Петро Козубовський. Чоловік ходив до храму і був добрим парафіянином. На жаль, в березні він загинув.

Священнослужитель має позивний «батюшка». Та і звертаються до нього побратими саме так. Він не військовий капелан, адже, щоб бути таким, потріб­но мати вищу духовну освіту. Та і серед армійсько­го штату військових капеланів лише близько ста. Отець Нестор стрілець-снайпер. Та і там виконує свій прямий обов’язок - на спаса яблука посвятив, на інше свято зілля різне окропив. День розпочинає і закінчує в молитві. І вона допомагає. Якось потра­пили під великий авіаобстріл. Над головами без зупину свистіло, зривалося непода­лік. Здавалось, що це кінець, та на щастя їх не зачепило - то не долетить,то перелетить. Ротний після обстрілу сказав, що це дійсно чудо сталось і впевнений, що їх сам Бог зберіг, адже з ними настоятель.



У хлопців на війні настрій на Перемогу. Всі мотивовані. Але пе­ремога на полі бою - це полови­на успіху. Україна стане вільною тільки тоді, коли відберуть святині, монастирі, лаври у московського патріархату і виженуть зміїв звід­ти, - каже священнослужитель.

В Україні повинна бути церква укра­їнська, як і мова. Для того, аби поз­бутися ворожого патріархату, до­статньо людям зібратися і вияви­ти свою волю. Люди, яким в голо­ви вклали промосковські попи, що ПЦУ - це самозванці і там все не так, хай не вірять. Молитви і служ­би читаються української мовою. А також допускається старослов’ян­ська. Всі свята і пости - ті ж.

Єдина різниця в тому, що українська церква відкинула суто російські іко­ни - це адмірал Ушаков, Микола другий з сім’єю. їх канонізувала російська церква. Це безчинства, які роблять вороги зараз, коли вбивцям роздають на­городи і звання. Не треба нашому народу молити­ся за цих кровавих правителів, які в пеклі горять за свої злодіяння. Шкода, що люди йдуть до церкви і наївно вірять, дозволяючи себе зомбувати, - каже отець Нестор.

А між тим нещодавно інтернет сколихнуло відео, де в самому серці столиці в Києво-Печерській Лаврі співали пісню про дух росії, що пливе над нею. І це після страшної війни, яку «гнила сестра» приве­ла на нашу землю. Отут, перед іконами найсвятішого храму УПЦ московського патріархату знімає маску і показує своє справжнє обличчя. На жаль. Думаєте, хтось поніс за це покарання? Ні. Бо в сло­вах отця Нестора чиста правда, яку бачив власни­ми очима.

Парафіяни не забувають свого настоятеля, теле­фонують і підтримують. Нещодавно зібрали і пере­дали посилку своєму духовному наставнику і мо­ляться за нього, за мир. Ця війна сколихнула наше суспільство і у ці важкі часи в багатьох областях України народ йде від московського патріархату, де згадують в молитвах кирила, який окропив нашу землю кров’ю і благословляє вбивства. Пора про це подумати і нам. Адже чия мова - того і влада

Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.