84-річна Надія Жабко із Загребелля мріє, щоб їй призначили соцпрацівника

1 листопада Надії Жабко із Загребелля доля подарувала 84-й день народження. Був святко­вий торт, про який потурбувався син Анатолій, вітаючи маму. Телефоном привітав другий син Леонід, який проживає в Сосниці. Гостей не було, не ювілейна ж дата. Нині рідко хто навідується до бабусі - чи то вій­на так гнітить людей, чи кожний сам собі.
Коли ми під’їхали до красивого, до­глянутого будинку бабусі, а потім відчинили хвіртку і переступили по­ріг, дуже здивувалися - чи справді тут живе літня жінка, чи ми не поми­лились - осіння пора, а жодного ли­сточка, хто допомагає старенькій?



Нас зустрічає Надія Михайлівна, виходячи із-за хати. Вона зран­ку господарює на своєму обійсті. Знайомимось, коли вона підходить до поріжка на двох милицях (бо два роки тому був перелом і кістка зрослась неправильно, стирчить у коліні), а у приполі чистого фартуш­ка несе загорнуте листячко - те, що упало за ніч, бо вчора син все позгрі­бав і повиносив.
Така вже натура у Надії Михайлівни - все завжди має бути чисто. Підлогу вона миє чи не через день. Раніше, мабуть, і щодня це робила. А нині, попри неймовірні болі у кінцівках, коли і на колінцях, намотавши ган­чірку на милицю, робить вологе при­бирання.

Гостинно запрошуючи до оселі, ба­буся неквапно починає розповідати про своє непросте життя.

Народилась Надія Михайлівна 1938 року у селі Чорнотичі. Крім неї у сім’ї ще був брат. Після війни дівчина пішла до школи, де закінчила 6 класів, але, каже, наука їй не давалось. Шістнадцятирічною пішла на ферму, замість матері, яка захворіла і на роботу вже не ходила, вдома поралась по госпо­дарству, а пізніше допомагала тішити внуків. Тоді вручну треба було подоїти 12 корівок. А ще натя­гати стільки ж верейок силосу. «Всі корівки у мене були «вилизані», у інших позасихають «коржі» і їм байдуже, я так не можу, всіх вичешу, вишкребу, ви­мию - чистенькі, як одна», - пригадує колишня до­ярка.
У Чорнотичах Надія зустріла і свого майбутньо­го чоловіка. Він був родом із Спаського, у колгоспі працював електриком.
- Дорогою на ферму побачила на стовпі гарного незнайомця. Приходжу і хвалюсь дівчатам, що бачила такого симпатичного хлопця, ну, як на картині, - каже Надія Михайлівна.

А незабаром молоді побралися, і подружжя пої­хало до Спаського, до батьків Бориса Ілліча.

- Не знаю чому, але свекруха відразу відділила нас. Ми жили у другій половині будинку. Там поста­вили піч. Мій батько був теслею і все допомагав ро­бити. Мати тішила двох внуків - 1962 і 1964 року народження, бо тоді, як виповнилося дитині півро­ку, наділяли пайки буряків, конопель, кукурудзи.

А тоді чоловік вже працював на цегельному заво­ді у Загребеллі. Тому вирішили будуватись в цьо­му селі. На початку 70-х років перебрались у ново­будову. У Загребеллі я пішла працювати дояркою, вже було 25 корівок, але доїли апаратом.

До пенсії працювала на фермі, а потім ще два роки доглядала лейкозних корів, яких влітку не пе­реводили до табору.

Загалом Надія Михайлівна має 38 років трудового стажу. І пенсія, як і в більшо­сті пенсіонерів, чуточку вища трьох тисяч гривень, це вже після жовтневої надбавки.

- Можна жити, - каже жінка, - трохи грошей іде на ліки, трохи на продукти, а загалом вистачає, аби здоровилось. Але через понівечену ногу не можу ні на городі робити, ні в хаті.

Надія Михайлівна картоплі вже не обробляла, син виростив. А оскільки без землі не може жити, як вона каже, то хоч на колінці виростила цибуль­ку, вже посадила часничок. Виростила перець, по­мідори - що може, те і робить. Нелегко переслати і постіль. Але сама попере, син наносить води, ви­крутить білизну, бо в руках уже нема сили, і вине­се брудну воду. їсти бабуся варить сама, вже при­звичаїлась. Газ у неї природній. Одночасно стояти на милицях і брати гарячу каструлю не виходить. Тому жінка готує страву на стільчику, до всього при­звичаюється. Тільки бідкається, що нема кому за нею приглянути, дуже хочеться жіночої турботи, але нема ні сестри, ні дочки. У тому, що сталося, нікого не звинувачує. Чи помилка лікарів, чи самі не вчасно звернулися, чи рано навантажила ногу - вже нічого не вдієш, повторної операції навряд чи хто буде робити.

Спілкувалися із Надією Михайлівною ми до­волі довго. Вона розповідала про своє непросте життя, ділилася спогадами і життєвим досвідом. Запрошувала до святкового торту і все повторюва­ла, що в хаті в її давно не фарбована підлога, хоч є і фарба. Бабуся Надія дуже чистоплотна і незва­жаючи на поважний вік і фізичні можливості, слід­кує за собою, переймається і своїм зовнішнім ви­глядом, і те, як у неї у будинку. На запитання чи чи­тає газету і дивиться телевізор, відповіла, що мало дивиться телевізор, більше слухає радіо, передив­ляється газети, та краще більше прочитає молитов, бо до церкви вже не дійде. На прощання бабуся бажала всіляких гараздів, дякувала, що приділили їй увагу, та просила дізнатися чи може її догляда­ти соціальний робітник. Ми дізналися і нижче дамо відповідь. А ще бажаємо Надії Михайлівні міцного здоров’я на багато літ і теплих родинних відносин.

ЧИ МОЖЕ ЛЮДИНА СТАТИ НА ОБЛІК У КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ», ЯКЩО Є ДІТИ?

Якщо діти проживають в одному населено­му пункті, то на даний момент ми не беремо на обслуговування. Можливо, ситуація змі­ниться. Але на разі багато людей хочуть ста­ти на облік, уже утворилася черга. Можливо, такий сплеск получився через те, що всі підо­пічні одержали добротну (до 30 кілограмів) гу­манітарну допомогу . А ще, напевно, причина в тому, що чимало дітей виїхали за кордон.
Зараз у соціальних робітників навантаження дуже велике. При нормі обслуговування у селі 8-10 чоловік, обслуговують 10-13. У Сосниці норма 10 чоловік, нині навантаження до 14 пі­допічних. Соціальний робітник не зможе до­бросовісно виконати свою роботу, до того ж йде зима і роботи більшає ( дров внести, сніг почистити).
Але як і в будь-якому правилі є виняток. До всіх у нас індивідуальний підхід. Якщо надхо­дить заява, то на виконкомі її обов’язково роз­глядаємо. Але закон говорить про те, що діти ПОВИННІ доглядати своїх батьків, - таку від­повідь надала директор КУ «Центр надання соціальних послуг» Тетяна СІРА.
Вона взяла на замітку прохання Надії Михайлівни Жабко із Загребелля і при можли­вості вивчить ситуацію, в якій опинилася ба­буся.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.