Ірині Шуляр в'язання іграшок допомагає впоратись зі стресом та тривожністю

Кожний по-своєму в цей непростий час справляється зі своїми емоціями. Спеціалісти радять щось робити своїми ру­ками - це хороший спосіб відволіктися від постійного оновлення новинної стрічки й думок. Сосничанці, секретарю су­дових засідань з 20-річним стажем роботи на цій посаді Ірині Шуляр допомагає рукоділля, а саме в’язання і вишивання. А 2 місяці тому жінка зайнялась створенням іграшок. За такий короткий час вже у неї з’явилось більше 30 дрібних і ве­ликих казкових персонажів, звіряток. У колекції є іграшки більші за півметра. А ще жінка вирощує різні квіти, а особливо їй до вподоби орхідеї, їх у неї бувало більше, ніж 160 вазонів.



Менянка Ірина ще з дитинства любила в'язати. Цієї нехитрої справи дівчину на­вчила мамина подружка.

- Тоді вона була ще незаміжньою і я часто ходила до неї в гості. Якось вона запропонувала навчити мене в'язати. Сподобалось мені. Відтоді в'яжу постійно з невеличкими перервами, - розповідає Ірина Василівна. - А до в'язання іграшок прийшла всього 2 місяці тому, коли син з невісткою порадували онуком.

Спочатку в'язала різні речі батькам, собі. З пряжею тоді було не так просто. Та й візерунки доводилось шукати у жур­налах, які купували з подружками у комі­сійних магазинах. Тексти там друкувались іноземною мовою, тому щось переклада­ли, щоб здогадувались, дещо придумува­ли самостійно. Вийшовши заміж, дев'ят­надцятирічною, багато в'язала дітям све­триків, пінеточок, комбінезончиків, плаття­чок. Був певний час, коли здавалось, що в'язані речі не в моді. Але все одно по­треба в'язати нікуди не зникала, але вже більше в'язала тих речей, які завжди по­трібні, - шкарпетки, тапочки. Потім, років 10 тому, перейшла на вишивку бісером. Вишивала іменні ікони, весільні доньці і сину, натюрморти для кухні, різні картини-обереги. У всьому на поміч приходить ютуб. Побачила, зацікавилась і спробува­ла сама. Енергії, запалу, творчості Ірині Василівні ніколи не бракує. Вона завжди швидка у своїх діях. А коли ще є стимул, то тоді взагалі робота кипить.

Сосничанкою дівчина стала вийшов­ши заміж. Цікава історія знайомства її з майбутнім обранцем. Вона навчалась у Сосницькому технікумі. Була дуже актив­ною студенткою. Грала у баскетбол, бра­ла участь у змаганнях зі стрільби, хоча з дитинства має травму ока і все наванта­ження лягає на одне очне яблуко. Крім цього, мала успішні знання. І вже на тре­тьому курсі їй потрібно було сфотографу­ватися на Дошку пошани. Прийшла у фо­тографію і зустріла фотографа Миколу Шуляра. Статний 26-річний чоловік відра­зу поклав око на юну красуню. З того часу вони разом. Виростили доньку і сина, те­пер тішаться двома онуками. Микола Григорович підтримує дружину у її почи­наннях, іноді допомагає.
А задумів у дружини більш, ніж достат­ньо. Вона не може без в'язання жодного дня. А ще зуміла на піщаному грунті, що біля будинку, виростити красивий квітник. Городництво теж її цікавить.

- Домашніх справ, звісно, ніхто не відмі­няє. Навпаки, я намагаюсь все швиденько поробити і сісти за улюблену справу. Щоб менше переживати, краще петлі рахува­ти. А якщо я відчуваю, що речі подобають­ся, то ще більше заряджаюсь, - розпові­дає Ірина Василівна.

У кожну іграшку, у кожну річ вона вкла­дає частинку своєї душі. Вона настільки захоплюється в'язанням, що може загуби­тися в часі. Для бізнесу мати таку справу - не дуже вигідно, оскільки нитки останнім часом дуже здорожчали, плюс наповню­вач (застосовує холлофайбер), а ще по­трібно придбати заготовки (носик, вії, очі і т.д.), благо, що сама вміє добре вишива­ти, то і вічка, і той самий носик може зро­бити ще кращі, ніж куповані, до того ж ці елементи значно безпечніші, їх не можна відірвати.

Іграшки добре прати у пральній машин­ці на делікатному режимі.

- Якщо порівнювати ціну, наприклад дитячого пледа, то дешевше можна купи­ти у магазині. Але знову ж таки не можна порівнювати ручну роботу. Яким би краси­вим не був фабричний заєць, він не буде так радувати як той, що створений своїми руками. Всі звірята несуть тільки позитив­ні емоції. Немає сумних, вони всі радіс­ні, сонячні. А коли тобі пишуть слова по­хвали і вдячності, наче з'являються кри­ла - просто літаєш від того, що ти можеш подарувати таку радість для своєї мале­чі, - у захваті від свого захоплення Ірина Василівна.

За два місяці бабуся для своїх онуків зв'язала багато речей. Навіть навчилась «крутити» крючком, до цього плела тільки спицями. Спочатку зацікавив пледик із плюшевих ниток. Потім залишились нит­ки на пінетки. Після цього ще залиша­лись нитки і так з'явився перший ведме­дик, який попав на очі, коли майстриня гортала інтернетні сторінки. Перша іграш­ка була в одному тоні. Потім з'являлись декорації. Вже жінка може придумувати самостійно поєднання кольорів. В інтернеті знайшлись подружки, яких об'єднує одна улюблена справа. Їхні майстер-класи надихають, а вироби Ірини Василівни вони беруть для своїх виставок, навіть у Туреччині. Подружки і колеги разом об'єд­нуються і замовляють нитки на різних сай­тах, бо це дешевше, ніж самому.





В'язана власноруч - річ вигідна ще й тим, що через декілька років можна її роз­плести і сплести новий виріб. Щоправда, нитки з іграшок навряд чи хто буде дру­гий раз використовувати, вони втрачають свої якості.

Чим би не займалась Ірина Василівна, до всього ставиться з любов'ю. Через те й іграшки гарні виходять, і картини заря­джені позитивною енергетикою, і квіти ро­стуть на повну силу. А для майстрині в'я­зання - це ще й антистрес. Радить всім, щоб заспокоїти нерви, краще зайняти­ся чимось, ніж шукати гарного психолога. Для того, щоб навчитися в'язати чи виши­вати, головне бажання, й інтернет у поміч. Скоро перемога!

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.