Анатолій Завалій із Загребелля скаржиться на соцпрацівників, а вони на нього

До нашої редакції часто звертаються люди зі свої­ми проблемами, випадки різні. Серед таких - Анатолій Георгійович Завалій, що проживає в селі Загребелля. 68-річний чоловік має проблеми зі здоров’ям, майже де­сяток років, як переніс інсульт. Офіційно він одружений і є батьком двох дітей. Але...

16 грудня минулого року за похилим чо­ловіком доглядала соціальна робітниця Оксана Блоха. Так, саме доглядала. Бо в кінці червня її замінили після скарги підо­пічного на неї. Чоловік попросив праців­ників редакції приїхати до нього і ми за­вітали. Живе сам. Будинок добротний. У хаті опалення водяне, є і груба, вікна пластикові, видно, що господар тут хазяй­нував. Паркан з профнастилу, тільки в бу­динку раніше ніхто не жив. Двері відчинив сам Анатолій Георгійович. У великій кім­наті на меблевому гарнітурі висять випра­сувані сорочки, поряд світлі штани, посе­ред кімнати дошка для прасування, на ній праска.

- Я раніше слідкував за собою. Працював водієм на машині в колгоспі і на мені завжди були світлі штани зі стріл­ками. Люблю порядок в усьому. Тільки ось постарів і нема сили через інсульт за всім доглядати, - каже Анатолій Георгійович.
Чоловік ходить повільно з палицями.

- До мене раніше ходила соціальна ро­бітниця Оксана Блоха. Вона знущалася наді мною, - так висловився пенсіонер.
- Дурила мене на гроші. Не хотіла носи­ти воду. Казала, не придурюйся, сам на­носиш води, бичок. Підлогу мив теж іноді сам. Колодязь у дворі, я зробив ось такий пристрій і воду носив по піввідра.

Чоловік показав, як вдягає на шию пас, на якому прив’язаний гак, що тримає це відро.



Ось так і носив. Вона всіх сусідів під­мовила і до мене тепер ніхто не ходить, - продовжує далі. - Я подзвонив в центр надання соціальних послуг. Приходила звідти комісія і її замінили. Тепер до мене ходить Наталія Дворецька, - так сказав Анатолій Георгійович.
Ми вислухали його і пообіцяли, що статтю обов’язково надрукуємо. Адже саме такої справедливості шукає чоловік. Але...
У кожної медалі є дві сторони і саме за­ради справедливості ми зобов’язані ви­слухати всіх. З цим питанням ми зверну­лись до установи, що обслуговує Анатолія Завалія, щоб вияснити, чи мав конфлікт місце. Там поспілкувалися з обома жі­ночками - Оксаною Блохою та Наталією Дворецькою і керівництвом.

Завідуюча відділенням соціальної до­помоги вдома Олена Юріївна Богданьок пояснила:
- Анатолій Георгійович отримує допо­могу наших робітників з грудня. Саме Оксана Блоха звернулась до нас з про­ханням взяти над ним опіку. Адже поясни­ла, що цей чоловік після інсульту і потре­бує допомоги. Обслуговувати його і дору­чили Оксані. Жінка в нас працює 7 років. За нею закріплено 12 підопічних і за роки роботи скарг ніколи не було. В даному ви­падку побули двічі з комісією у Анатолія Завалія. Розмовляли з ним, сказали, що поставимо іншого, та він не погоджував­ся - не треба. Та все ж ми замінили пра­цівника і вважаємо конфлікт вирішено. Доказів грубого поводження наших робіт­ників нема. Ці люди працюють роками і ми ними задоволені. Все, що приписано їм виконувати, вони роблять. Але тих робіт, яких нема в переліку зобов’язань, вони робити не повинні. Наприклад, прати, ва­рити їсти. Тому скарги, стосовно цього, ми не розглядаємо. Пояснюємо, що це не зо­бов’язання. А за грубе ставлення до на­ших працівників ми маємо право розірва­ти контракт в односторонньому порядку, - пояснила заввідділенням.

Це саме підтвердила і Тетяна Сіра - ди­ректор установи.

Ми цінуємо своїх працівників саме за те, що вони за багато років довели свою відданість праці і ніяких скарг на Оксану Блоху, окрім цього випадку, не надходи­ло. Якщо підопічний очікує чогось більшо­го, ніж зобов’язання, яке є перед праців­ником, то так не буде. Але підопічний та­кож має повне право відмовитись від на­ших послуг, якщо так забажає.



Ситуацію, яка давно минула, коментує Оксана Блоха:
- Я живу в селі Загребелля і знаю Анатолія Георгійовича з дитинства. Майже 10 років тому в нього стався ін­сульт. Офіційно чоловік одружений, має сина і доньку. Але після того, як стала­ся хвороба, вони не доглядали за ним. Справа в тому, що вже давно вони не жи­вуть разом. Син поїхав до росії і вже до­сить давно проживає там. А доньку бать­ко вигнав з дому. Це сталось також дуже давно. Характер у Анатолія Георгійовича складний. Дружина після доньки теж піш­ла від нього. Він ходив у прими і його бу­динок довго стояв порожнім, а коли став­ся інсульт, то виявився нікому не потрі­бен, перейшов жити у свій порожній дім. Спочатку років три за ним доглядав су­сід. Купував йому продукти, допомагав йому.

Тоді стала ходити інша жінка і ро­ків два дивилася за ним. Тогоріч у листо­паді він попросив допомоги - я прийшла. То те зроби, то се. Дзвонив постійно і я хо­дила до нього, адже живу на сусідній ву­лиці. Харчі купувала, іншу роботу робила. А тоді запропонувала йому звернутись до нашого центру соціального обслуговуван­ня і оформитись офіційно. Сама умовля­ла своє керівництво за нього, щоб взяти над ним шефство. Казала, що він після ін­сульту потребує догляду. Оформили. За встановленими нормами я повинна ходи­ти до нього два дні на тиждень, та фак­тично ходила майже що­дня. Він постійно дзво­нив і щось просив.

Було, що телефонував на­віть о 10-ій годині вечо­ра. Я брала слухавку, і в суботу ходила до ньо­го, і в неділю, як просив. Та характер у нього ще той. Саме через це по­передні доглядальники відмовилися від нього, йому все не так. У ньо­го 5 кумів і ніхто з них до нього не ходить. А на одну він казав: «Якщо помру, то перекажи їй, щоб і ноги біля двору її не було». Я багато разів казала йому, щоб поми­рився з донькою.

Вона живе в Сосниці, але до батька не їздить. У нього є 2 онуки, одній 12 років, так він її не бачив жод­ного разу. Кажу, подзво­ніть, поговоріть, попро­сіть вибачення. Може, вона простить старі об­рази. «Оксано, закінчуй, не тріпай мені нерви», - відрізав він. З сусіда­ми раніш він теж вітався через одного, хоча зви­нуватив мене, що це я їм щось наговорила про нього і тому вони до дво­ру не ходять. Купувала продукти, так він сказав, що я гроші в нього за­бирала. Я завжди каза­ла, що купувала там і там і ціна така.

Він завжди ставився з недовірою і казав, що він знає скільки воно коштує. «Я дзвонив до знайомих, то вони ось там яблука купу­вали по 6 грн, а ти купила за 10». Так є і по 6, та вони то набиті, то десь цятка гни - лі. «Хочеш і тобі по 6 привезуть». Добре, спересердя казала я, хай везуть пару кі­лограмів я собі дешевше візьму, тільки ні­хто нічого не віз. Як там яблука по дешев­шій ціні, ще не привезли, питаю наступно­го разу. Мовчить, ніби не чує. Скільки я хо­дила до нього, то він собі тільки одне го­тував - картоплю в мундирах, рибу, кам­су я йому купувала, ще ковбасу просив. «Ти б наварила мені супу, ми з тобою сіли вдвох, поїли б, поговорили», - казав.

Знаєте, йому не вистачає спілкування, і можливо, жіночого. Якось став мене ніби ненароком пальцями торкатися, я сказа­ла, щоб більше такого не було. У нього в будинку нема туалету, то він ходив на від­ро. Я коли почала ходити, він став проси­ти вилити на двір помиї. Понесла, а там фекалії. Стало неприємно.

Я раніше у лі­карні санітаркою працювала багато років. До всього звикла. І тут поставилась з ро­зумінням, хоча горшки виносити ми не зо­бов’язані. Інша справа, якщо людина ле­жача, але він по будинку пересуваєть­ся, їсти варить. Мовчки зиму виносила. Нехай, холодно, слизько. Та коли і в трав­ні це продовжилось. Вибачте. Прийшла, а він попросив помити підлогу. Добре, а де відро? У що воду наливати? А він несе мені те ж відро, яке вчора з помиями ви­несла. Вибачте, кажу, та в горшку ганчір­ки мочити не буду. Купити треба нове. Дав гроші, купила.

У дворі на погребі коса ви­сіла, я сама її брала і стежку на город про­кошувала. А коли хлопці з терцентру по­косили йому увесь двір, він попобурчав, що заплатив за це. Прання ніколи не да­вав, щоб попрали в установі, бо за це тре­ба платити. Восени, коли стала ходити до нього, в першій кімнаті, яка не опалюєть­ся, упала глина зі стелі. Будинок давно стояв порошній, не дивно, що десь тріс­нув шифер. Так він сказав, що то я лази­ла на дах, бо хотіла щось украсти і через мене тепер дах тече. Та як це слухати? На одного з сусідів говорив, що той заліз на літню кухню і вкрав нові чоботи. Він завж­ди когось в чомусь звинувачує, такий має характер. Тоді я повідомила, що йду у від­пустку і ходити не буду, до нього буде хо­дити хлопець. Йому це не сподобалось. Сказав, що не хоче, щоб до нього хло­пець ходив. По-вашому не буде, відповіла йому. Через те він розсердився і пожалів­ся на мене.

Два рази до нього приходила комісія з роботи, реагували на скаргу. Він і їм казав, що не хоче, щоб хлопець його обслуговував. Дійшли згоди, що мене у відпустці підмінить Наталія Дворецька. Стало легше, коли мене від нього забра­ли. Проблема не у мені - не така донь­ка, дружина, куми, сусіди, я, інші. Важкий характер, що з цим поробиш. Смішно, що саме я і залучила його до нас. Як на мене, нема взагалі ніяких підстав звертатись до газети. Але якщо він так захотів, нехай люди почитають, мені соромитись нічого, - каже 44-річна Оксана Блоха.

Наталія Дворецька обслуговує зараз Анатолія Завалія. Поговорили і з нею.



- Я теж живу в селі Загребелля і об­слуговую понад 10 стареньких. Після Оксани Блохи мене попросили дивитись за ним. Коли вперше прийшла до нього, він сидів на дивані в залі. В його будин­ку була вперше. З великої кімнати ведуть ще одні двері. Так у вас великий будинок - он скільки кімнат. А він показав на двері спальні і каже: «А то кімната, де причиня­ють». Я вже чула про випадок з Оксаною і відразу сказала, щоб ніяких жартів, на­тяків і чогось подібного він собі не дозво­ляв. Що це за розмови, - каже Наталія Дворецька. - Тоді він попросив винести відро з помиями, сказав куди. Я понесла, а там "сюрприз". Мене знудило, я сказа­ла, щоб більше такого не було. Ви не ле­жачий, щоб з-під вас виносити. В мене є бабусі по 85 років, та жодна з них про таке мене не просить. З того часу більше та­кого не було. Свою роботу виконую, але якщо будуть невдоволення і на мене, не­хай каже, поставимо іншого, - говорить Наталія Дворецька.

Вислухали всіх. Тільки ось про донь­ку і дружину Анатолій Завалій в розмо­ві з нами промовчав. Не сказав, що оби­дві проживають у Сосниці, не розповів про внучок, одну з яких 12 років не бачив жодного разу. І ще Оксана Блоха додала, що його донька давно одружена і свекру­ха дуже добре відгукується про неї і каже, що її син щасливий. То які образи тримає на батька? Та питання можна постави­ти по-іншому: як батько зміг так образи­ти доньку?

Нам дуже не подобається писати про конфлікти. І хто там правий - вирішува­ти не нам. У будь-якій ситуації кожен вва­жає себе правим і звинувачує іншого. Конфлікт - це дві сторони однієї медалі.

І ми вирішувати не беремось. Але найго­ловніше, що хотіли донести: ми всі про­живаємо своє життя так, як вважаємо за потрібне, та ніколи не треба забувати про оту склянку води, яку нам подадуть на старість.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини” від 08.09.2022,  Наталія МАТВІЄНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.