Дві куми з Вишеньок готують рибні консерви для фронту

Сьогодні кожен і кожна роблять усе для Перемоги. Ось і дві подруги Світлани - Гирич і Губар - надихнулися прикладом коропських волонтерок, які готують гостинці для військових, і самі взялися куховарити. Готують переважно рибні консерви. Вишеньківські жінки зізнаються, що кулінарити заради Перемоги допомагає їм легше переживати ті емоції, котрі викликають у них воєнні події.



Кожна тримає свій фронт

Те, що в буденному житті здається нам нєпомітним, звичним, у час війни набуває нового забарвлення. Ось, наприклад, кулінарство, кухня. Бо ж скільки всього за ці пів року широкомасштабної війни було випечено і насмажено для наших воїнів! Кулінарне волонтєрство за цей час на­брало шалених обертів. Пакунки з їжею прямують і до наших захисників і захисниць на передову, і до людєй, які в окупованих чи деокупованих містах і селах. Прямують туди, де на них чекають, де вони життєво необхідні. А надійним кулінарним тилом для наших захисників і захисниць є жінки, які нєвтомно трудяться на своїх кухнях, аби наблизити нашу Перемогу.

Світлана Миколаївна Гирич і Світлана Анатоліївна Губар - дві подруги, куми, а віднедавна - ще й напарниці, котрі свої кулінарні здібності, вміння і знання за­стосовують, аби готувати гостинці на передову для наших захисників і захис­ниць. А надихнули Світлан на кулінарне волонтєрство коропчанки Оксана Тєптюк і Тетяна Назарчук, які понад два місяці тому об’єдналися і на власних кухнях печуть та смажать, крутять і ріжуть, сушать і коптять, аби смачненького покласти до посилки, що на передову прямує.

- Ще з перших днів повномасштабної війни думали, чим можемо бути корисни­ми саме ми. Спочатку з односільчанками організувалися і маскувальні сітки плєли. Тривалий час цим займалися. Знаєте, ємоційно дуже важко було у перші дні по- вномасштабного вторгнення. Від депресії рятували ось ці сітки, колективні розмови, сміх і сльози, - згадує Світлана Миколаївна, а голос тремтить. - Обдумували й кулінарну ідею, щоб їжу для захисників і захисниць го­тувати. Але ж відразу виникала проблема: куди її потім дівати, кому відсилати? А тоді побачили в інтернеті допис, що у Коропі двоє жінок уже втілили у життя нашу кулі­нарну ідею - почали готувати їжу. Знайшли телефон і запропонували свою допомогу.
- Тож наробили рибних консерв і самі в Короп повєзли, - доповнює свою колежанку інша вже Світлана - Анатоліївна. - При­везли у волонтерський центр, що навпроти колишнього банку «Аваль». Стоїмо на по­розі. Дивимося одна на одну. Ніяково нам, бо ж не знали, чи треба та консерва, чи ні. А нам кажуть: «Нєсіть, усе треба».

Ось ця перша поїздка у Короп, підтвер­дження того, що допомога вишєньківських господинь вкрай важлива, і запустила їхню роботу. Готують Світлани у себе вдома, а готову продукцію у центр громади переда­ють. А вже коропські волонтєрки збирають посилки і відправляють адресатам.

- Для нас було важливим, щоб усе, що готується, відправлялося дійсно до тих, хто цього потребує, туди, де нині найбільш необхідна наша допомога, - говорять жінки.

Рибні консерви від вишєньківських господинь

Днями у розмові зі знайомою почула, що сину на передову посилка з малої Бать­ківщини прийшла. Там і пиріжки, і сало, і ковбаска домашні були, і рибні консерви, ну, дуже смачні. Тож відразу подумалося, що ті консерви, мабуть, вишєньківських господинь.

Технологія виготовлення рибної кон­серви вироблена вже роками. і щоб вона якнайкраще смакувала, жінки знають, що і в якій кількості треба покласти. А щоб без­печно все було, готуються такі консерви в автоклаві при високих температурі і тиску.

- А де ж рибу берете? - цікавлюся.
- У нас же Десна поряд, і чоловіки наші люблять рибу вудити. Приносили свій улов й інші односєльці, - відповіли співрозмов- ниці.-Улітку непогано риба ловилася, тож уже з одного улову можна було консерви робити. Нині клює гірше, тому чистимо рибу і складаємо в морозилку, а коли на­збирується - беремося до роботи. Правда, по осєні її взагалі мало ловитиметься, тож уже обдумуємо, що ще зможємо робити. Можливо, заправки борщові.

Та не лише консервована риба їде з Вишєньок. Готують і варення, сушать фрукти і ягоди. Працюють жінки здебільшого ввече­рі, коли Світлана Гирич з роботи приходить, або ж у вихідні. А коли готують, зізнаються, то про солдат думають, про якнайшвидшу перемогу.

- Риба у вас є. А з іншими продуктами хтось допомагає?
- Переважно самі все купуємо, та це ж не такі вже великі витрати, якщо ми олії чи пасти томатної купимо. Ми ні від кого нічого не просимо, самі ж придумали цим займатися, - скромно відповіла Світлана Гирич. - Але й поміч нам теж пропонують. Ось приніс чоловік риби і питає, а що ще нам треба. Дівчата з Коропа з банками і кришками допомогли. Та й знайомі тарою допомагали.

Не заради похвали

Пів години, що ми спілкувалися, нео­дноразово довелося почути, що те, що вони роблять, це крапля в морі, бо ж справжні молодчики - це коропські кулінарки. Та й хвалити їх, вишєньківських Світлан, і нема за що, адже в своїй роботі вони не вбачають нічого неординарного, бо ж сьо­годні кожен повинен допомагати чим може. Та й не дуже хочуть вони афішувати свою роботу. Але хіба про таких людєй можна мовчати? Бо ж сьогодні, чєсно кажучи, у нас на Коропщині не так вже й багато тих людєй, які ось так постійно, кожного дня роблять свій вклад у загальнонаціональну Перемогу.
До речі, до роботи на кулінарному фронті активно долучилися і чоловіки Світлан. Допомагають не лише рибою, а ще й банки закручують, консервацію від­возять. Та й узагалі дружин підтримують у всіх їхніх починаннях.

- Те, чим ми займаємося, - це чи не єдина нині радість. і легше на душі стає від того, що ми можемо хоч чимось допомогти, - довелося почути з вуст співрозмовниць.

А ще кожен гарний приклад має і свої наслідки. Кілька тижнів тому Світлана Ми­колаївна та Світлана Анатоліївна черпнули натхнення від коропських кулінарок-во- лонтєрок, а сьогодні вишєньківські жінки й інших надихають.

- Нам дзвонили жінки із сусідніх Чере­шеньок і питали, чим можуть допомогти. А нам нічого й не потрібно, самі справляє­мося, бо ж масового виробництва, так ска­зати, у нас нема. А ось бачимо у Фейсбуці з’явилися фото, де ці ж жінки й для себе роботу знайшли - чаї сушать.

Сьогодні консервація - це не лише про кухню, бо ж всі пам’ятають історію про славнозвісну банку помідорів, котрою було збито ворожий дрон. Та й кухня нині має трохи інше значення. Бо це не лише про смачно і ситно, а ще й про любов, піклу­вання про кожного і кожну, хто боронять нашу з вами землю.

Джерело: газета “Нові горизонти”, Ірина БОРОВСЬКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.