Ніна Ветлицька на 4 сотках землі збирає нечуваний урожай

На городі вона ви­рощує все і не тіль­ки для себе, а й для знайомих, родичів. Цьогоріч думала, що вже і сіяти на­сіння на розсаду не буде - не було ні на­строю, ні часу, ні ба­жання. Та все ж ро­зум підказував, що треба робити - це і відволікання від не­гативу, і достаток для сім’ї. Ця весна зовсім не радувала ясним сонечком, та розум нагадував, що пора сіяти.



Ніна Володими­рівна прихистила дитину із реабілі­таційного центру, де працює вчите­лем і є класним ке­рівником. До кін­ця березня батьки із Срібнянщини не могли забрати свою кровинку. Будинок Ветлицьких став житлом і для Ніниної подруги, з якою познайомились ро­ків 15 тому у сана­торії. І коли час під­штовхував і щодня нашіптував, що пора, Ніна все ж не наважувалась. Тоді вирішили з чолові­ком, що багато не будуть, хоч 20 сте­бел помідорів виса­дять. Так і закипіла робота.

У теплиці була вже прогріта земелька. А ще дух піднімала думка про те, що треба буде не тільки себе забезпечити, а й пригостити городиною родичів, гостей, які зазвичай приїздять влітку.

Переселенці роз’їхались, а Ніна і Саша пікіру­вали, підживлювали, досіювали - роботи було.



Зі свого досвіду жінка розповідає, що тіль­ки висадила городину, всю поливає настоя­ним курячим послідом. Потім поливає розве­деними сухими дріжджами. Потім кожні 10 днів бризкає і поливає під корінь сироваткою, роз­веденою водою. Цього року багато господарів бідкаються, що чорніють помідори, дощі часті цьому сприяють. У Ніни Володимирівни вони не почорніли, але з’явилась чорнота на листі. Тому все обрізала, а помідори достигають. Ще пробує господиня обприскувати помідори рід­ким дігтярним милом. З таким доглядом з не­величкої грядки помідорів збирають такий уро­жай, що вистачає і продати, і родичам висла­ти поштою (хоч там і не дозволяють такого ро­бити). Помідори жінка висіває маленьких сор­тів, щоб накладати літрові банки. Насіння сама ніколи не збирає, купує у колеги. Перець ви­саджує на підвіконні, а помідори відразу у те­плицю, тоді вони міцніші. Уже закрила чимало помідорів, та ще стільки ж висить на стеблах. Закриває із базиліком, із морквяним бадил­лям, половинки із петрушкою, варить кетчупи - дуже любить помідори. Та найбільше їй сма­кують свіжі з миргородським салом. Його роди­чі привозять чи висилають поштою. У нього на­віть шкірочка ніжніша і ніби запечена, коричне­ва, ароматна, бо поросятко смалиться різними травами.



Ветлицькі садять різну городину, в тому чис­лі і кавуни. Щоправда, цьогоріч погода їхньому урожаю не сприяє, зав’язались, але не ростуть такими великими, як у попередні роки. Не тіль­ки городиною займаються господарі. Щороку садять якесь фруктове деревце. Така любов у Ніни Володимирівни від тата. А від мами донька успадкувала шиття і вишивання.

Ніна Володимирівна народилась у Синютині. Сім’я була велика. Мама всім шила обновки і замовлення брала, щоб грошенят підзаробити. Навчила всьому і Ніну, яка закінчила інститут у Херсоні і ста­ла вчителем трудового навчання. З 1999 року пра­цює у Сосницькому реабілітаційному центрі (колись школа-інтернат). Своїх дітей вона вчить неабиякій майстерності. Навіть влітку, коли багато городніх справ,вона береться за ви­шивку. Ось-ось буде готовий вишитий рушник (на фото).

Літо - найкраща пора, аби приготуватись до зими і насолодитись його красою. Тому кожну годинку Ніна Володимирівна намагається ви­користати з користю. Зовсім скоро замете хурдели­ця, все покриється білим килимом, і тільки літо в банці нагадуватиме про свої дари.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, від 18.08.2022, Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.