Євген Волошин робить шедеври з дерева

Про його роботи знають одиниці, а його ім’я не таке вже й розкручене, як і профіль у соціальній мережі. Але все це дрібниці. Побачивши хоча б раз те, що Євген Волошин вирізає звичайнісіньким різцем, дивуєшся, чому про нього майже нічого не відомо.

ЛЮБЛЮ ДЕРЕВО



Корінного прилучанина з дитинства тягло до деревини, ймовірно певну роль у цьому зіграв батько, який, попри те, що мав технічну освіту і працював інженером, власними руками змайстрував журнальний столик, крісло та м'який куточок на кухню. Ще навчаючись у гімназії №5, Женя записався на гурток із різьблення у колишній Будинок піонерів (наразі Центр творчості дітей та юнацтва. - Авт.). Із задоволенням відвідував його й навчався, але запалу вистачило лише на рік. Вдруге за різець чоловік взявся вже у дорослому віці.

- Перерва була чималенька, - каже Євген, - але не переймався, бо вже свідомо розумів, що конкретно потрібно, й адекватно оцінював свої сили. Навчався всього самотужки - потрібну інформацію черпав з інтернету та спеціальної літератури. Перша моя робота - настільна гра нарди для сусіда, якого вже немає на цьому світі, над нею працював рік. Це, мабуть, найдовша моя робота, бо вирізав лише ввечері або на вихідних. Спочатку думав, що різьблені вироби - запорука хорошого заробітку, але, як з’ясувалося, така справа не дає стабільного фінансового прибутку, що має отримувати родина, зокрема чоловік, тож для мене це, швидше за все, - підробіток до душі.



Якщо згадувати роки п'ятнадцятирічної давнини, то на той час подібні роботи цінувалися, а з модернізацією все змінилося. Для сучасної «розумної» машини з числовим програмним управлінням немає нічого складного - задається малюнок і вона вирізає його на дереві. Майстру достатньо лише контролювати цей процес і, звісно, проводити фінішні роботи, як-то шліфування, покриття різними засобами для деревини. У Євгена Волошина такої чудо-техніки немає, тож не дивно, що з часом змінився і спектр його робіт - якщо колись ручним різьбленням прикрашав ліжка, полички, столи, то наразі це переважно дерев'яні сходи з балясами та дрібнички інтер'єра.

- Не люблю порівнювати, - продовжує різьбяр, - але факт залишається фактом. Різьба завжди цінувалася і цінується, питання тільки в тому це ручна праця чи механічна. Мені до душі ручна, бо саме у цьому процесі зливаюся з деревом неначе одне ціле. Важко словами описати те, що відчуваю при роботі, але точно можу сказати - це заряджає. Навколо виробів бігаю, весь мокрий, неначе у спортзалі, тому не погоджуюся з тим, що це монотонна й одноманітна справа. Вмію працювати не тільки з різними породами дерев, такими як ясень, липа, дуб, вільха, горіх, а й з пластиком та металом. У будинку, де проживаю разом із дружиною та двома дітками, чимало зроблено моїми руками. Це дитячі ліжка, столи, полички, прихожі - все з дерева - якісно, але без пафосу.

ДЛЯ СЕБЕ І ДЛЯ ІНШИХ

Євген для кожної своєї роботи обирає відповідне дерево, аналізуючи, що прагне отримати на фініші. Насамперед деревина має висохнути, для певних порід це триває рік або два, потім продумується малюнок різьби - це залежить від того, чого саме хоче людина. Якщо немає певного уявлення, то майстер застосовує у роботі елементи знака зодіаку чи тієї професії, якою людина займається. Далі розпочинається процес різьблення, по закінченні якого виріб шліфується і покривається морилкою та лаком.



- Ті вироби, які контактують з навколишнім середовищем і не захищені від опадів і перепадів температур, потребують трохи інших технологій захисту, - розповідає майстер. - Вибір відповідних матеріалів дуже великий, були б твої гроші. Я ж переважно вирізаю те, що розташовується у будинку, переважно це рамки для фотографій, полиці, сувеніри чи статуетки. На жаль, люди не цінують тих затрат, які ти вкладаєш, хочуть щось простіше, дешевше. Ви знаєте, тоді й у мене пропадає все бажання щось робити. Ось наведу приклад. Колись мене попросили зробити свічник на три свічки, який не соромно було б залишити дітям у спадок. Я, відповідно, вибрав дуб, різав з таким натхненням і любов’ю, але замовників не влаштувала ціна, хоча я оцінив роботу по мінімуму. Звісно що засмутився, але знайшов вихід і відніс свічник у крамничку, де торгували старовинними речами. За тиждень-два його купив чоловік, який мав власну столярку і, відповідно, розумів вартість цієї роботи. На щастя, більше подібних випадків не було, навпаки, приїздили з презентом і дякували за виріб. Приємно, коли тебе і твою роботу цінують.

Можливо б, у Євгена справи йшли краще, але про нього мало кому відомо. Він немає спеціальної освіти, не публічна особа і не перебуває під опікою якогось мецената. Скромний і самокритичний чоловік із «золотими» руками живе як і більшість. До своїх робіт прискіпливий, адже розуміє, що є майстри, які з художньої точки зору набагато потужніші. За його словами, й у Прилуках є хороші різьбярі, але між ними немає спілкування чи здорової конкуренції, кожен сам собі.

ДУШЕВНИМ ПОКЛИК

Предмети інтер'єра, меблі та різні пам'ятні дрібнички - це лише частина Євгенових робіт. Є в нього й не менш цікаві - кіоти, хрести-розп'ят-тя, дарохранильниця та інші. Символічна захисна рама або шафка, які слугують для захисту ікон від пилу, вологості, перепадів температур - неначе мініатюрний храм для неї. У храмі всі кіоти мають бути виготовлені в єдиному стилі, гармоніювати між собою та іконостасом. Його натхненна праця, що перейшла у надзвичайні витвори, на десятиліття, а, можливо, й на віки зберігається у Соборі Різдва пресвятої Богородиці, що у Прилуках, та Свято-Вознесенській церкві, що у селі Радьківка.



- У прилуцькому Соборі, - каже Євген, - це переважно кіоти, які виконані в єдиному стилі. Їхню основу, яка несе певний зміст у загальне відчуття храму, замовляє батюшка, я ж виступаю виконавцем. Така робота переповнює мене і водночас надихає. Продумую кожну дрібничку, кожну деталь, бо немає такого, що різьбяр захотів, те й зробив. Був у мене випадок, коли в орнаменті старовинного кіота у кутках додав кельтські елементи (це лінії переплітаються між собою. - Авт.). Мене за це пожурили, адже це неприпустимо. Взагалі то у школах різьбярів вчать й античній, і сучасній, і геометричній різьбі, в мене ж немає єдиного стиля, щось побачив цікаве - одразу намагаюся привнести елемент у свою роботу, таким чином роблю її унікальною й особливою. Дуже хотілося долучитися до довгої і кропіткої роботи, такої, наприклад, як виготовлення стасу. До речі, художники, які ствоюють для нього малюнок, враховують не лише загальний інтер’єр храму, а й рік його зведення. Така робота заворожує і допомає глянути в історичне минуле, яке вельми цікаве. Мені, наприклад, дуже хочеться дізнатися, хто робив дерев’яну раму для портрета Богдана Хмельницького, що у Прилуцькому краєзнавчому музеї. Там дуже цікаво оброблена деревина, а якщо врахувати те, що рамі понад 150 років, то неймовірно, як вона збереглася у такому стані.

ПОДАРУНКИ Й РОБОТИ

У кожного вдома обов'язково є якийсь дерев'яний виріб - кухонна дощечка, лопатка, скринька чи, можливо, різьблена картинка. Друзі та знайомі Євгена Волошина можуть похвалитися фоторамками, різьбленими картинами, статуетками та чохлами для ножів. Майстер каже, що для нього ніколи немає проблем із подарунком, адже заздалегідь вже знає, що презентуватиме.



- Люблю дарувати щось оригінальне й незвичайне, - ділиться Євген, - а ще приємніше, коли твій подарунок займає почесне місце в інтер’єрі будинку. Мої роботи є у кількох містах і країнах. Так у Хорватії, куди переїхала жити одна знайома, в одній із кімнат, перетвореній під мінімузей, красується пано козака з бандурою, як згадка про неньку-Україну. Колекція сов, яку збирає українка в Ізраїлі, поповнилася дерев’яним символом мудрості, який виготовив спеціально для неї. Для кума-коваля вирізав картинку з відповідним малюнком, для уродженця Грузії - на дереві зобразив найвищий їхній храм та гору. Взагалі-то мене так надихнула грузинська культура, що вирізав і їхній герб. Серед інших -фоторамка у вигляді корабля для закоханого у море та чохли для ножів для справжніх мисливців.

Чоловік переконаний, що всьому можна навчитися, було б тільки бажання і час, якого постійно не вистачає. Будучи хлопцем навіть малював погано, але з роками роботи все змінилося. Фахова література, відео в інтернеті і, звісно, його наполегливість допомогли досягти сьогоднішніх результатів.

- Не претендую на звання найкращого, - каже Євген, -але те, що вирізаю, роблю з відкритим серцем, чистою душею і, обов’язково, молитвою. Як і в багатьох, бувають розчарування, але намагаюся не психувати, а виправити те, що не подобається. Був випадок, коли вже нам із дружиною потрібно було йти на весілля, а подарунок, який вирізав для молодят, мені не подобався. Сидів і до останньої хвилини перероблював, поки не отримав те, що хотів.

НЕ ЛИШЕ РІЗЬБЛЕННЯ...

Є в арсеналі майстра іще одне захоплення - реставрація меблів. Однак, через те, що коефіцієнт роботи не відповідає тому, що людина може за це заплатити, береться не за кожну. Якщо ж спадок вельми цінний, то його руки роботи не бояться. Ось нещодавно реставрував різьблену раму під дзеркало, а до неї - старовинні сервант та комод.

Окрім столярних робіт, полюбляє ліс і тихе полювання. Коли має вільний час, то проводить його з дружиною та двома дітками. Хоче взяти участь у виставці, показати людям свої роботи, а ще... спробувати бензопилою випиляти з пенька якусь скульптуру.

Районна газета «Прилуччина» №50 (15680-15681) від 16 грудня 2021, Олена Шеремет

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.