Юрій Шилов: народний академік, археолог і козацький генерал

Обійстя Шилових у кінці вулиці на околиці Пустотиного мало чим відрізняється від подібних сільських, котрі після відходу у вічність своїх попередніх, перших господарів з роками все більше набувають дачних обрисів. Густо поросле м’якою шовковистою травою подвір’я, відгороджене від вулиці чималим просторим сараєм, де колись було тісно від домашньої худоби, і який наразі служить хіба що коморою для садово-городнього інвентаря, продовжується невисоким стареньким парканом. Тільки ступивши за хвіртку можна було помітити чепурний охайний будинок з літньою кухнею, за якими виднівся розкішний яблуневий сад та невеликий город. Безумовною окрасою подвір’я й, очевидно, улюбленим місцем відпочинку господарів стала увита молодим виноградом сучасна бесідка з великим обіднім столом.



Чомусь подумалося, що саме за ним Шилови влаштовують гостини для своїх численних друзів та приятелів, котрі навідуються до них зі столиці. Оскільки зазвичай збираються тут особистості, досить відомі в певних колах, зокрема, історики, археологи, художники, письменники, науковці й навіть кінематографісти, то й розмови у них мають бути такими ж цікавими й животрепетними, неординарними й такими, що заслуговують на увагу. Власне, а чому б і ні, адже й самі господарі - люди дуже цікаві та неординарні. Особливо Юрій Олексійович. Археолог за освітою, кандидат історичних наук, професор, свого часу він завідував кафедрою українознавства Українського Військово-Козацького інституту (пізніше - інститут соціальних наук і самоврядування) у складі Міжрегіональної академії управління персоналом. Наразі Юрій Шилов є членом шести недержавницьких академій в Україні та за кордоном, а також головою історичної секції Всеслов’янського Собору. А ще він є автором сорока семи наукових та науково-популярних, художніх книг та монографій, серед яких багато просвітницьких. Працюючи протягом тридцяти років у різних археологічних експедицях, Юрій Шилов особисто дослідив в Україні близько 150 степових курганів-могил, археологічних культур VI-I тисячоліть до н.е. Причому зібрані ним наукові та археологічні дослідження дають науковцю підстави зробити висновок, що саме наша слов’янська етнокультура може бути центром світової цивілізації. На його тверде переконання, земля, що викохала колись Аратту і Аріан, відома сьогодні як українське Подніпров’я. Якраз ця територія, її народ і культура й нині зберігають основи індоєвропейської спільноти, відтак всі нащадки індоєвропейців — від Англії, США, Канади до Швеції, Ірана та Індії, мають разом з нами пам’ятати й оберігати ці основи. Свої ідеологічні погляди Юрій Олексійович виразно виклав у таких книгах, як «Брама безсмертя», «Чого ми варті», «Українська національна ідея», «Основи слав’янської цивілізації», «Україна в контексні світорвої цивілізації» та інших. Він і сьогодні ділиться ними, виступаючи з публічними лекціями перед студентами та іншою публікою, у засобах масової інформації тощо. Звісно, не всі у науковому світі поділяють цю точку зору, вважаючи трипільську версію україногенези хибною, утім, її прихильників як на теренах колишнього пострадянського суспільства, так і у всьому світі теж немало.



Так, наприклад, польське історичне товариство США настільки високо оцінило дослідження Шилова, викладені ним у книзі «Джерела витоків української етнокультури», що навіть встановило прижиттєвий пам’ятний знак академіку у місті Горішні Плавні на Полтавщині.

Чому саме в Горішніх Плавнях? Справа в тому, що саме поблизу цього міста Юрій Шилов провів багато часу в археологічних експедиціях. Під час розкопок тоді ним було виявлено та досліджено чимало арійських курганів з козацькими кладовищами. Тоді ж Юрій Олексійович і запропонував віддати останню шану пам’яті мужніх воїнів-захисників, пере-поховавши їх останки в парку Козацької Слави біля Свято-Миколаївського собору на території Меморіального комплексу «Козацькі могили». Перші козацькі могили з’явилися у парку ще у 1992 році, затим на велике козацьке свято Покрови Пресвятої Богородиці наступного 1993 року та в 2004 році також відбулися такі ж перепоховання. Весь Меморіал було завершено монументом зі скульптурою «Покрова Пресвятої Богородиці» й урочисто відкрито чотирнадцятого жовтня 2010 року за участю громадськості міста й освячено архієпископом Полтавським та Мирогородським Філіпом.

Рада українського козацтва високо оцінила внесок академіка Юрія Шилова в розвиток історичних, патріотичних та культурних традицій українського козацтва, обравши його до числа старійшин та присвоївши звання генерала армії.

Утім, таке насичене, активне життя, у тому числі й завдяки сучасним засобам комунікацій, котрі не дають повністю відійти від сучасної науки навіть на восьмому десятку прожитих років, аж ніяк не заважає Юрію Олексійовичу в повній мірі насолоджуватися усіма принадами сільського життя: порпатися у садку чи допомагати дружині на городі й доглядати за кроликами, рано-вранці вийти на подвір’я, пройтися босоніж, збиваючи росу з шовковистої трави й на повні груди вдихати цілюще степове повітря своєї сучасної й древньої української Аратти.

Швидше навпаки — націлює на подальші творчі пошуки. Наразі Ю.О.Шилов працює над зібранням власних творів та майбутнім сценарієм художнього фільму про первинних дохристиянських Спасителів.


На знімку: Ю.О. Шилов разом з дружиною Людмилою Олександрівною у своїй улюбленій альтанці

Джерело: газета "Носівські вісті" №41 (9743) від 14 жовтня 2021, Катерина Гавриш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.