Стрічковою пилою випилює скульптури з дерева гравер Олександр Тихоновський

Свою першу дерев’яну скульптуру 35-річний корюківчанин Олександр Тихоновський виготовив цьогоріч у березні. Чоловік розповів, про те, як пні-корчі й дерева, непридатні для розпилу на дошки, стали предметом пильної уваги та творчої фантазії Тихоновського.

Про роботу і захоплення

Олександр Тихоновський шість років працює ручним гравером на фабриці шпалер. Свою роботу обожнює, але, перш ніж зрозумів, чим хоче займатися в житті, змінив декілька напрямів. Сьогодні чоловік, який за фахом маркетолог, чесно визнає: не вгадав зі спеціальністю. Хоча й намагався реалізуватися в професії – після навчання працював у кінотеатрі «Дружба» в Чернігові, займався рекламою нових кінофільмів. Згодом рік у соціальній сфері, потім подався до Києва - офіціантом, барменом тощо. Аж доки в Корюківці йому не запропонували спробувати себе гравером.

Своїй роботі Олександр віддається сповна. У чому вона полягає? Якщо коротко: дизайнерська служба розробляє малюнок шпалер, який на вал для друку спочатку лазером наносять, а потім поглиблюють ручним гравіюванням.

А робота з деревом – це хобі. Свій початок воно бере ще зі шкільних років, коли Олександр учився премудростям ручного різьблення по дереву в місцевого майстра Леоніда Ковальчука. А вже художнє різання стрічковою пилою Олександр Тихоновський опановував сам. В Інтернеті побачив, як один чоловік вправно створював пилою скульптури з дерева – і захотів сам спробувати.

Леонід Петрович, зачувши про захоплення свого колишнього учня, побував у нього вдома, похвалив і порадив, подарував стамеску. Кожному вчителю приємно, коли учні досягають більшого.

- Спершу в хід пішла аварійна береза на вулиці, яку прибрали, а чималий пень на моє прохання залишили, - розповідає Олександр. – З нього я зробив вазон для квітів. Потім спиляв неродючу яблуню у дворі, височенький пеньок якої набув обрисів суворого чоловічого обличчя, одне вухо якого «тримає» підвісний квітковий вазон.

І пішло-поїхало! Тепер жоден шматок деревини не проходить повз нього. Навіть дрова, які завозять на зиму, перед розпилом Олександр перебирає, щоб залишити необхідний йому матеріал. Буває, доводиться й просити в людей чи купувати потрібне.

Як народжуються дерев’яні скульптури

Для садових скульптур використовується деревина, непридатна для подальшого застосування, зокрема, для розпилу на дошки. Масивні колоди й не дуже отримують друге життя завдяки майстру з пилою в руках і його уяві.

- Якою буде фігура з окремо взятого пенька, неможливо передбачити, - стверджує Олександр. – Буває, що спочатку можуть бути задум й ескіз. А часто трапляється, що дерево саме підказує ту чи іншу скульптуру. Особливість у тому, що треба відчувати об’ємність, адже це робота не на площині, а в 3D-варіанті.

Коли Олександр говорить, що дерево не пластилін – відрізане назад не приліпиш, він завжди згадує одну з перших своїх робіт. Тоді товариш віддав йому дубовий пеньок, з якого «народилися» невеличкі фігурки лева й мавпи. Остання планувалася з рукою над головою, а вийшла - без, бо майстер захопився й відтяв зайвого.

Матеріали та інструменти

Олександр каже, що рідні підтримують його хобі, їм воно подобається, а ось щодо оточуючих, чоловік не впевнений. Мовляв, треба питати в сусідів, бо це специфічна й доволі шумна робота.

- Сусіди попервах не розуміли, що тут у мене відбувається: дров немає, а бензопила по вісім годин не змовкає, - посміхається Олександр.

Деревина – пластичний природний матеріал, який легко піддається обробці. Для садово-паркових скульптур Олександр найчастіше обирає м’які породи. Хоча саме зараз працює з дубом. Творчий процес відбувається зазвичай у дворі просто неба, узимку – під навісом. Застосовує бензопилу, стамески, шліфувальний станок.

- Буває, що привозять дуже великі пні старих дерев, які без маніпулятора навіть не зрушиш з місця, але що вони таять усередині, не знаєш, доки не почнеш працювати, - розповідає Олександр. – «Сюрпризи» бувають різні: пустоти, гниль, тріщини, шашіль. З такого матеріалу нічого не виріжеш. Було, в одній з частин старезного дуба, якому може понад двісті років, наткнувся на кулю. Звідки вона там? Може, ще з часів колишньої війни.

Перше запитання, яке напрошується в його майстерні просто неба: куди дівати сміття, яке залишається? Олександр запевняє, що сміття як такого немає: великі рештки спалює в каміні та грубці, а тирсу збирає в мішки й компостуватиме на городі.

«Люблю монотонну роботу»

Для свого хобі Олександр завжди знаходить час. Ескізи придумує сам, підглядає в інтернеті або прислухається до замовника. За цей час з’явилися охочі придбати садово-паркову скульптуру з дерева у власний двір чи на майданчики. Олександр вважає, що йому ще багато чому треба вчитися і вдосконалюватися. Але головне – це віра в те, що задумане вдасться і бажання розвиватися.

До своїх робіт ставиться критично і розуміє, що завжди можна краще. Але разом з тим кожна фігура – це його досвід, який набувається працею. Хай спробує повторити той, хто вважає це легким.

Спокійний і врівноважений за характером чоловік і роботу таку, монотонну, любить. Наразі найскладніше йому даються обличчя. Так, русалці, яка вийшла з-під його пили, три обличчя зрізав. Бо його друзям цей міфологічний персонаж кожного разу був схожий на кого завгодно, але не на русалку. І все через обличчя. Ну, що ж, каже Олександр: не портретист. Поки що.

Інколи двір перетворюється на виставку просто неба
Його діди свого часу теслями були. У їхньому онукові художньо прокинувся тепер цей поклик, який щоразу приносить задоволення і приємну втомлюваність від зробленого. А це означає, що ще один день корюківчанина Олександра Тихоновського минув недаремно.

Джерело: сайт "Сусіди Сіті", Наталія Рубей

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.