Став лікарем, бо так хотіла мама

Він народився в селі Слобідка Менського району, та вже з самого дитинства вирізнявся серед інших дітей - любив школу і навчання йому давалось легко. Любив фізику і математику. І упродовж всіх навчальних років був учасником і переможцем олімпіад. Школу закінчив із золотою медаллю. Та ось мріяв стати зовсім не лікарем. А за тс. що ним став завдячує своїй мамі, бо це була саме її мрія. Тато хворів і мама вірила, що син зможе його вилікувати, але лікарем він міг не стати, якби одного разу не вступив у суперечку з професором на вступному іспиті. Простий сільський хлопець не опустив голову і сміливо довів, що виконана ним задача правильна, адже колись з подібною він отримав перемогу на олімпіаді. Члени комісії здивувалися його сміливісті і все-таки визнали, що такий спосіб розв’язання задачі правильний і зарахували до числа студентів Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця.

Та ким мріяв бути, став його син, а сам все життя лікує людей. Всіх своїх пацієнтів любить і до кожного ставиться щиро. Колись в інституті йому сказали один вислів, який він запам’ятав на все життя. На його столі завжди знаходиться одна книга, яку бере до рук частенько і відкриває її. Олександр Васильович ставиться до неї з особливістю і вважає, що така книга повинна бути в кожного, адже в ній є відповіді на всі питання. І коли він розгортає її, то завжди книга відкриє йому ті сторінки, де буде відповідь на те, що його турбус. А ось одну хворобу, якою сам захворів, вилікував саме народною медициною, адже ліки були безсилі перед нею, як не лікувався.

І цей народний спосіб настільки увійшов в його життя, що це стало щоденною справою і упродовж 22 років нема того дня. щоб він не зробив цю процедуру. Не впливає на її виконання а ні холод, а ні мороз, а ні підвищена температура тіла. Та все-таки е одна обставина, при якій він відкладе своє лікування, яке стало стимулом життя і ні за що цього не зробить, адже попри своєму мужньому чоловічому характеру дуже боїться...

ТАЛАНОВИТА ЛЮДИНА В УСЬОМУ



Сьогодні свій поважний 60-річний ювілей зустрічає лікар Сосницької лікарні Олександр Васильович Федоренко. Не зважаючи на вік, відчуває себе повним енергії і є живчиком. Він завжди в доброму гуморі, усміхнений і це є одним із його правил в житті. Народився 11 червня 1961 року в селі Слобідка. Уже з раннього дитинства хлопець вирізнявся цікавістю до всього і з задоволенням поглинав все нове і нове. Вісім класів навчався у рідному селі, а вже 9-10 клас ходив до Жовтневого (нині Покровське). Любив фізику і математику. Увесь навчальний період був учасником районних і обласних олімпіад. Його участь у них майже завжди закінчувалась перемогою. Та ще мав гарний голос і любив співати. В класі було 26 дітей і вчитель музики відбирав тих, хто мав талант і ті «золоті» голоси постійно виступали на шкільних заходах. Та його гарний голос помітили не тільки в школі. Виступав солістом в Мені на сцені і їздив з колективом на різні музичні заходи за межі району. Підказував, вчив співу сам Бакута, який мав звання заслуженого артиста України. Та попри добрі знання з фізики, математики і вміння гарно співати, Олександр мріяв бути юристом. І можливо, був би ним, тільки ось мама хотіла, щоб він став лікарем. Тато постійно хворів і мама хотіла, щоб рідний син лікував його. Послухав неньку і поїхав вступати до Київського медичного інституту ім. О.О.Богомольця. Здав іспит і чекав з нетерпінням результатів. Двері в аудиторії відкрили і позвали його до комісії. Один старий поважний професор з сивою бородою звернувся до нього і сказав, що він все здав, окрім одного - задача зроблена не правильно. Тому він не проходить (на одне місце претендентів було багато і відбір був жорсткий). Та Олександр думав інакше і сміливо вступив в діалог з професором.

- Задача виконана правильно і відповідь у ній правильна. З подібною задачею я отримав перемогу на олімпіаді. Її рішення є більш складним, але відповідь вірна, тому за помилку я це не вважаю, - заявив хлопець.

Члени комісії були здивовані його сміливістю і впевненістю. І це вплинуло на його майбутнє - його зарахували. Вчився добре і закінчив інститут з бажаним дипломом на руках.

ТАК І ПОЧАЛАСЯ ЙОГО МЕДИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ

Рік працював у Чернігові у ревматології. Після інтернатури працював у Щорських (нині Сновських) краях, в селі Тихоновичі, де була дільнична лікарня. Та хотілось по-ближче до рідного дому. Село Слобідка хоч і Менського району, та його жителі бували в Сосниці частіше, ніж в рідному райцентрі. Все через те, що до Мени 20 кілометрів, а до Сосниці - 14. А через поле по грунтовій дорозі взагалі менше. Їздили сюди і на базар, і в інших справах. Олександра взяли на роботу до Сосницької лікарні. І з 2 січня 1990 року та до цього часу він працює тут. Всіх своїх пацієнтів любить і до кожного ставиться зі щирістю.

Якось в інституті один викладач сказав один вислів, який Олександр Васильович запам’ятав на все життя. «Якщо ти підійшов до хворого і йому не стало краще - ти не лікар». Адже хворий шукає надію на те, що йому стане краще і саме лікар з першої хвилини спілкування повинен її вселити. Теперішнє лікування значно відрізняється від колишнього. Сучасна техніка визначає діагнози і дає точні дані про хворобу. Якщо колись така хвороба була складною, то тепер її можна вилікувати з легкістю. Та все більшає нових хвороб. Але є і такі, які, як і тоді, так і тепер, не піддаються сучасній медицині і лікують народними методами.

ХОЛОДНА ВОДА ЛІКУЄ

Лікарі, як і інші люди, теж хворіють. І сам Олександр Васильович не став виключенням. Тільки ось хвороба, якою захворів, звичайному лікуванню не піддавалася, які б ліки він не приймав. 22 роки тому на тілі з’явився фурункульоз. Ніщо не допомагало і хвороба не відступала. Та якось йому дали пораду, що народна медицина має перемогу над ним і запевнили, що через 2 тижні буде помітний результат - це обливання холодною водою. Почав обливатися і дійсно хвороба почала відступати. За два тижні тіло стало значно чистішим і згодом фурункульоз зник. Трохи продовжив обливання, а тоді вирішив, що вже досить. Та ось на тілі знову з’явились сліди минулої хвороби, і Олександр Васильович знову починав ранок з холодної води і робить це вже постійно.

Став щоранку ходити на річку купатись і не важливо літо це чи зима - ніякий сніг і мороз не відмінять його моржування. Та ось є одна обставина, коли він ні за що не піде до річки - це гроза. Олександр Васильович зізнається, що попри те, що він чоловік і має мужній характер, дуже боїться грози і в таку погоду ніколи не поїде купатись. Його шлях до роботи пролягає через річку, де він купається щоранку біля рятувальної станції, що в Сосниці, на річці Убідь. Одного разу взимку він йшов на роботу. Температура тіла була майже 39 і купатись не планував. Та так сталось, що під ним провалився лід і він шубовснув у холодну річку. Дістався до берега і в мокрому одязі негайно попрямував до лікарні. Мерзлий одяг зняв, та ось яке було здивування, коли після непланового купання відразу зникла температура і більше не повернулась. З того часу йде до водойми навіть тоді, коли термометр показує гірший стан. Після купання ніколи не витирається. «Краплини води - це ліки, - запевняє лікар. - Після холодного купання тіло відчуває приплив енергії і таке відчуття, що ти готовий обійняти увесь світ. Ти радий - і тобі все радіє! Щоб менше хворіти, треба позитивно ставитися до світу», - каже Олександр Васильович.

ДЕНЬ ПОЧИНАЄТЬСЯ З МОЛИТВИ

А ще окрім купання, є дещо, з чого він починає свій день, - це молитва. Колись казав йому священнослужитель Амвросій: «Як ідеш на роботу - помолись». В серці лікар є віруючою людиною, хоча до церкви ходить дуже рідко, через брак вільного часу. Але в його кабінеті є ікони і одна книга, до якої особливе ставлення і вона завжди під рукою - це «Біблія». Є хвилини, коли він бере її до рук і відкриває. «Якщо в мене є питання, книга завжди відкриється на тій сторінці, де буде відповідь», - каже Олександр Васильович. Добре пам’ятає церкву в рідному селі, яка славилась своєї величчю, адже вважалась найвищою у Менському районі. Люди казали, що висотою святиня була з семиповерховий будинок і її куполи виднілись аж у Мені. Та настали часи, коли радянська влада відібрала церкву і розмістила в ній склад. У 1967 році до церкви завезли зерно. Сталась гроза і блискавка вдарила прямо у святиню. І церква згоріла. Залишилися тільки традиції, це святкування храму в селі - 22 травня на Миколая і 2 серпня на Іллю.

З ДИТИНСТВА У СПОРТІ

Коли жив у Слобідці, любив взяти палку, вівчарку Бойка і мандрував полем в сторону Вільшан. Взимку ставав на лижі і з вірним другом намотував десятки кілометрів прекрасними зимовими краєвидами. А ще дуже любив пасти корів. Подобався спорт і біля корів можна було побігати. Виконував й іншу домашню роботу - господарства багато, треба і трави накосити, і кропиви нажати. А ось те, що стосувалось будинку, не вважалось його обов’язком. Вдома діяло чітке розмежування на чоловічу і жіночу роботу. Хатню робота - помити посуд, підмести - виконувала сестра Люба. А ще полюбляв ловити рибу з братами, яких було два. В хокей ганяли до зірок. Зараз у вільний час, якого ой, як мало, намагається вибратися на природу. Раніше займався бігом, та купив спортивний велосипед і за можливості сідає на нього. Їде до Десни, до лісу - грунтові дороги не завада. Головне, що чисте повітря, яке аж пашить медом від різнобарв’я лугових трав. З таких прогулянок теж черпає силу і енергію. Хоча рибу і подобалось ловити, а ось їсти - ні. Це стосується і грибів також. Коли збирає, відпочиває душею, а посмакувати ними нема бажання. Олександр Васильович відноситься з осторогою до всіх грибів. Турбує і те, що з часом люди почали їсти такі гриби, яких раніше не споживали: сморчки, зонтики, гливи - він вважає такими, які варто залишати в лісі. В кожного свої погляди на них, та до будь-яких грибів треба ставитись з обережністю. І є тільки один спосіб уникнути отруєння і, не дай Боже, смерті - це не їсти їх взагалі. Його професія не дає йому розслаблятися, він постійно на зв’язку. Бувають випадки, що турбують вночі, під ранок. Має відпустку 31 день, але спокійною вона ніколи не буває. Перші два тижні телефон не змовкає. І доводиться все-рівно пірнати у справи. А ще любить подорожі. Був у Німеччині, в Ліхтенштейні. І в Празі під час поїздки Чехією, милувався сонячною Туреччиною та і море в Одесі вабило також. Ще коли був студентом майже щоліта заробляв свої гроші. У 1981 році був на Сахаліні. Наступного року поїхав на Казказ, там взагалі сподобалося, ставлення до нього було особливим. Східні люди шанують професію лікаря і коли дізнались, що він вчиться на медика, то платили йому за роботу набагато більше і як працівнику, і як лікарю. На Сході чим старший лікар і більше медичної діяльності, тим до тебе повага виростає взагалі. А тих, хто вже в роках і пройшов довгий медичний шлях, вважають найбільш поважними людьми.

А ще лікар любить квіти і сад. В цьому році в його садку з’явилася хурма. З цікавістю доглядає за нею і сподівається, що вона порадує його своїми солодкими плодами. Зробив теплицю, де ростуть огірки і помідори. Любить в усьому порядок - коли все до ладу, то і на душі добре. А ще дома в його його улюбленці - це кіт Мурчик і собача Том. І дружба між ними зовсім не така, як між котом і собакою, а дружба справжня. Мурчик страшенно любить чіплятися до Тома, щоб погратися.

ЩОДЕННИЙ ДЗВІНОК МАМІ

А раніше найважливішою щоденною справою був дзвінок до мами. Так вона навчила, щоб телефонував кожного дня. Тата не стало 18 березня 1991 року. Мамина мрія здійснилася, і син став лікарем. Та на жаль, онкологію перемогти дуже важко. Мама продала будинок і поїхала жити до доньки Люби в Киселівку. Син Олександра Васильовича Ярослав народився 26 лютого того ж року, а майже через місяць батька не стало. Брат Степан жив у Мені і помер 14 червня два роки тому. Мама якось сказала після смерті сина, що помре в той день, коли і Степан. Хтозна чому вона так сказала, та померла через рік 13 червня.

Шкода, що рідні покидають цей світ. Та Олександр Васильович все рівно щодня бере до рук телефон і дзвонить до сестри Люби - так навчила мама. Син Ярослав, як і тато, мріяв бути юристом і став ним. Закінчив Харківську юридичну академію і працює в Корюківській окружній прокуратурі А коли ще навчався в школі, як і тато виступав на сцені. Тільки ось здібності в нього були не до співів, а до танцю і виходило це в нього настільки гарно, що в залі щедро лунали аплодисменти.

Свій день народження лікар завжди святкує тільки у вузькому колі. У свої вже 60 засмучує тільки одне - це загальний стан здоров’я нації і соціальне становище. Онкологія крокує вперед, інсульти та інфаркти, попри кроки медицини вперед, все-рівно тримають високі цифри. По району це 70-80 випадків. Смертність висока, а народжуваність дуже низька. Та попри все вважає, що треба жити в гармонії з собою. Це любити природу і не тримати в собі негативного і поганого. Коли душа чиста, думки світлі, то і навколишній світ буде таким, як і твій стан душі. Кожне літо Олександр Васильович мріє, що купить вудку, поїде ловити рибу і насолоджуватиметься тишею, коли мовчатиме телефон, і він буде повністю спокійним, адже це означатиме, що ніхто не захворів, комусь не стало гірше і не треба нікого рятувати. Від щирого серця вітаємо Олександра Васильовича з днем народження, бажаємо йому міцного здоров’я ще на многії літа. Нехай солов’їний спів лунає для нього ще понад 40 років і зозулі не змовкають ніколи. Нехай його телефон дзвонить тільки в тому випадку, коли друзі будуть вітати його з днем народження або просто запитають як справи, а у відповідь почується щасливе: «Справи? Дуже добре, я на рибалці і слухаю щебет птахів!»

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", №24 (10101) від 12 червня 2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.