Вірш на пісню «Вона» написав наш земляк

Кость Москалець

Хто така вона? Відповіді різні. Хтось навіть придумав свинарку вону з шостим розміром грудей. Потім виявилось, що такої в природі не існує. Про неї є й пісня:

Завтра прийде до кімнати Твоїх друзів небагато. Вип'єте холодного вина.
Хтось принесе білі айстри, Скаже хтось: «Життя прекрасне!» Так, життя прекрасне.
А вона, а вона Сидітиме сумна. Буде пити, не п’яніти
Від дешевого вина. Я співатиму для неї Аж бринітиме кришталь.
Та хіба зуміє голос Подолати цю печаль? Так у світі повелося —
Я люблю її волосся, Я люблю її тонкі вуста. Та невдовзі прийде осінь,
Ми усі розбіжимося По русифікованих містах. Лиш вона, лиш вона
Сидітиме сумна, Буде пити, не п'яніти Від дешевого вина.
Моя дівчинко печальна, Моя доле золота! Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста. Так у світі повелося — Я люблю її волосся,
Я люблю її тонкі вуста. Та невдовзі прийде осінь, Ми усі розбіжимося
По русифікованих містах. Лиш вона, лиш вона Сидітиме сумна.
Буде пити, не п'яніти Від дешевого вина. Моя дівчинко печальна,
Моя доле золота! Я продовжую кричати, Ніч безмежна і пуста...
Я продовжую кричати, Ніч безмежна і пуста... Я продовжую кричати,
Ніч безмежна і пуста...

Виявляється, вірш написав наш земляк, поет Кость Москалець з Бахмацького району! Зателефонували йому: «Давайте зустрінемось, поговоримо про Неї». «Присилайте свої запитання на електронну пошту», —  відповів поет. Невдовзі прийшли відповіді. «З Келії чайної троянди», — значилось на електронному листі. Так поет називає свій дім у Матіївці.

В.Т.: Шановний пане Кость! Вашу пісню «Вона» ми полюбили вже давно. Але, на жаль, знаємо тільки, що її виконує група «Плач Єремії». Дуже хочеться дізнатися про історію створення пісні. Отже: хто така Вона? Тобто чи має пісня конкретний прообраз? Хто ця дівчина і як її звуть? Де і в якому році була написана ця пісня?
К. М.: Пісню «Вона» я написав 20 років тому, у Львові. Я тоді працював у львівському театрі-студії «Не журись!», виступав як автор-виконавець власних пісень. Трапився якийсь проміжок вільного часу між концертами, я не мав що робити, отже, засів з гітарою у своєму тодішньому помешканні на вулиці Сковороди і за три дні склав цю пісню. Сталося це 25 серпня 1989 року. «Вона» — це більше символічний, ніж реальний образ. Кожна дівчина або жінка може без найменших докорів сумління вважати, що «Вона» — це вона. А проте дівчинка, яка надихала мене в той час, справді існувала. Це Аліна Бжезінська-Лазоркіна. Вона тоді вчилася в музичній школі ім. Соломії Крушельницької, згодом закінчила львівську консерваторію по класу арфи. Аліна вже досить давно виїхала з України, вона тепер мешкає в Шотландії, зробила там чудову кар'єру як арфістка. Між іншим, у мене є пісня «Аліна», яка вже стопроцентово присвячена саме їй. Цю пісню виконує Віктор Морозов, вона записана на диску моїх пісень «Треба встати і вийти».

В.Т.: Чи справді вона постійно живе у селі? Чи справді вона дівчинка печальна?
К.М.: А чому ви раптом вирішили, що вона постійно живе у селі? У пісні про це нема жодного слова. Там є рядок «ми усі розбіжимося по русифікованих містах». По-моєму, цілком очевидно, що дія пісні розгортається в українізованому місті — такому, як Львів або Івано-Франківськ. Щодо печалі, то йдеться про конкретну ситуацію, зафіксовану в тій пісні. Про передчуття того, що незабаром закінчиться літо, а ширше — і молодість, а може, й любов. Про те, що прихід осені невідворотний і його неможливо скасувати жодними заклинаннями або піснями. Це просто такий ліричний жаль за тим, чого не можна змінити.

В.Т.: Чи знайомі ви особисто з Тарасом Чубаєм? Можливо, були знайомі з його батьком?
К.М.: Так, ми з Тарасом давні приятелі, ще з 1987 року, коли разом виступали на святі Львова. Потім кілька років працювали з ним в уже згаданому «Не журись!». Я також був знайомий з його батьком, видатним українським поетом Григорієм Чубаєм. Хоч зустрітися особисто нам вдалося тільки один раз, у московському гуртожитку Літературного інституту, в жовтні 1980 року. Ми цілу ніч читали вірші, пили вино і співали пісень. На жаль, Григорій Чубай помер через два роки, він мав невиліковну хворобу нирок. У мене є кілька статей, присвячених його творчості, в тому числі «Чубай і вона», де я розповідаю про ту єдину в нашому житті зустріч.

В.Т.: Які ще ваші пісні постійно звучать у радіо-, телеротаціях?
К.М.: Є досить багато моїх пісень, які так чи інакше присутні в медійному просторі. Насамперед транслюються пісні з двох дисків, які записав Віктор Морозов, — «Треба встати і вийти» (2000) та «Армія Світла» (2008). Окрім того, поза піснею «Вона», Тарас Чубай співає ще кілька пісень з моїми словами — «Ти втретє цього літа зацвітеш», «Срібне поле», а також з моєю музикою — «Вифлеєм», «Матриця» і так далі.

В.Т.: Чи спостерігаєте ви нову хвилю інтересу до вас і вашої творчості, після того як на кожному перехресті висять плакати «Вона — працює» і т.д.?
К.М.: Так, певне пожвавлення спостерігається. Як-не-як, «Вона» написана двадцять літ тому і, за словами Тараса Чубая, вже встигла стати народною піснею. Виросло ціле покоління, яке вважає цю пісню своєю. Тобто новою її аж ніяк не назвеш. А тут раптом пішов такий сильний імпульс з несподіваного боку. Я зустрічав в Інтернеті вже не менше чотирьох версій переробленої пісні «Вона». Їх переважно складають політичні противники Юлії Тимошенко, однак деякі з тих переробок направду смішні.

В.Т.: Чи не вважаєте ви, що це безкоштовна реклама вашої пісні?
К.М.: Аж ніяк. По-перше, пісня — не товар, який потребував би реклами. Її або люблять, слухають і співають, або ж — ні, і примусити любити те «ні» жодна реклама на світі неспроможна. А по-друге, я вважаю, що ця пісня є гарною безкоштовною рекламою для Юлії Тимошенко. Вона, на відміну від багатьох інших наших політиків, має професійних піар-технологів, які вміло працюють з міфами і символами масової свідомості.

В.Т.: Ви живете в Бахмачі? Чи в селі Матіївка Бахмацького району?
К.М.: Теплих півроку я мешкаю в Матіївці, а на зиму перебираюся до Бахмача. Міняю місця проживання, щоб не встигли набриднути ні місто, ані село.

* * *

— Хто сьогодні поряд вами — Вона, не Вона, Він??? (Жартуємо).
—  Ви син письменника. А ваші діти? Яка ваша річ для них є улюблена?
— Чи багата ви людина? Чи щастя не в грошах?
— З ким ви можете посидіти на кухні за чаркою?
— Чи тримаєте ви якесь господарство?
— Чи є у вас машина? Яка?
— Сергій Чиграков, він же Чиж, свого часу написав таке: «А создать бы мне песню о любви и всю жизнь получать гонорар.» Чи отримали ви гонорар за пісню «Вона»? Великий чи ні? Чи продовжуєте отримувати?
Кость Москалець відповів:
«На питання, що стосуються мого приватного або ділового життя (про дітей, хто поряд зі мною, про гонорари тощо), я принципово ніколи не відповідаю. На все добре.

* * *

Дещо ми прояснили з власних джерел та Інтернету. Поету 46 років. Мати живе в Бахмачі. Був одружений, але нині разом не живуть. Є дитина.

Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №44 (1224)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.