Ліквідатор аварії на ЧАЕС: «Половини з тих, що були зі мною, вже немає…»

Коли це трапилося, Володимиру Виноградову було всього 26… У 82-му він влаштувався в пожежну частину в Мені, а у 86-му у складі екіпажу вирушив на ліквідацію аварії на ЧАЕС.

З ранку і до пізнього вечора його команда викачувала радіоактивну воду з-під реактора, поливала вулиці Прип’яті, заправляла пожежні машини. Хіба міг тоді подумати молодий менський пожежник, що отримає заледве не потрійну дозу радіації та проблеми зі здоров’ям, що супроводжуватимуть його все життя?

Відкачували воду з-під реактора



«Другого травня нас підняли по тривозі і сказали їхати в Чернігів. Про те, що ми їдемо ліквідовувати аварію, нам не сказали, – пригадує, ніби це відбулося вчора, ті події 60-річний Володимир Валентинович. – Поїхало нас машин п’ять, – продовжує він. – Із другого на третє травня вночі ми прибули в село Іванків, це – 30 кілометрів від Чорнобиля. Там, біля річки, розбили базовий табір – намети, кухня, все таке. Звідти і їздили на роботу».

Робота. Так сприймали пожежу на реакторі бувалі вогнеборці. Про те, що вони мають справу з небезпечним атомом, ніхто і не здогадувався.

«Наше основне завдання полягало у викачуванні води з-під реактора, – говорить Володимир Виноградов. – Для цього проклали з рукавів лінію довжиною в 5 кілометрів. А дезактивацію вулиць ми проводили водою з Прип’яті».

На той час, за словами ліквідатора, людей в місті та довколишніх селах майже не було.

«Порожні нові будинки, пустими вулицями бігали покинуті поспіхом господарями собаки та коти – все це виглядало дуже моторошно. Не менш моторошно виглядала і сама станція… – пригадує Володимир Виноградов. – Ми не знали, з чим маємо справу».

Дози опромінення ніхто не міряв



«Виїжджали зранку і повертались пізно ввечері, – каже ліквідатор. – По поверненню в табір скидали одяг, а замість старого нам видавали новий. Завжди ходили в баню, у бідонах стояв спирт і вино. Нам дозволяли пити по 100 грамів».

За словами Володимира Виноградова, доз опромінення їм ніхто не міряв. Так само, як і не пояснював, з чим пожежники мають справу.

«Тоді спекотно було. Бувало, що ми самі себе обливали радіоактивною водою. Не знали, що таке радіація, немає в неї ні запаху, ні кольору», – говорить колишній вогнеборець.

Коли після 8 днів у зоні катастрофи менські пожежники прибули в Чернігів, то заміри шокували. 60 рентгенів!

«Я знаю, що після 25 рентгенів відправляли додому… А в нас було по 60, – відводячи очі, опускає голову ліквідатор. – Ви знаєте? Нас туди поїхало шестеро, половини з тих, що були зі мною, вже немає серед живих. Поховали хлопців…».

Своє життя колишній менський пожежник Володимир Виноградов ділить на дві лінії: «до» і «після».

Чорнобиль залишив свій слід на здоров’ї ліквідатора першої категорії. У нього постійні проблеми з тиском, з 1998 року він перебуває на групі інвалідності. Діагноз – енцефалопатія.

«Проблеми з пам’яттю. Забуваю. Все це вона… радіація», – пояснює 60-річний ліквідатор. – Буває, що тиск падає до 80 на 30. Ледве на ногах тримаюсь».

У Мені таких, як Володимир Виноградов, ліквідаторів аварії першої категорії, можна порахувати на пальцях обох рук. З кожним роком їх стає все менше. Тож не забуваймо дякувати тим, хто врятував світ від наслідків найстрашнішої техногенної катастрофи в історії людства. Вічна шана та доземний уклін ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС.

Віталій Назаренко, «Чернігівщина» № 17 (835) від 29 квітня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.