Сосничанин Михайло Педь написав 8 енциклопедій

За вечір може розгадати увесь журнал кросвордів. Сільський хлопець із Покровського у Сосниці працював на різних високих посадах. На пенсію пішов, залишивши роботу у Пенсійному фонді. У 1986 році його відрядили на два місяці на приборкання стихії на Чорнобильській АС у званні капітана. А у 1999 році вже був майором запасу служби безпеки України.



Він майже щодня відкриває двері пошти і зі щирою посмішкою на обличчі звертається до операторів, чи не поступили у продаж нові журнали, які вже 15 років його хоббі. Придбавши, поспішає додому, і вечір проведе, перегортуючи сторінки улюбленого журналу з ручкою в руках. Вже наступного дня цікавість до журналу пропадає, хоча іноді може зазирнути до нього. І вже завтра знову попрямує до поштового відділення і знову будет запитувати, чи не прийшли його улюблені... кросворди. Та є 8 енциклопедій, які пилом на полиці не припадають, адже зазирає він туди частенько. І не тільки для того, щоб прочитати інформацію в них, а ще для того...

Від молодшого сержанта, капітана до майора Михайло Свиридович Педь живе у Сосниці, а родом з села Жовтневе, яке зараз перейменували на Покровське. Буває в рідному селі частенько. Мами, Вікторії Миколаївни, яка була 1928 року народження, не стало в червні минулого року. Тато, Свирид Омелянович, залишив цей світ у 2005 році. Батько був строгий, але справедливий. Пройшов війну, був інвалідом першої групи, але це не заважало йому працювати механізатором. Про що мріє сільський хлопчина, який виріс у селі і з п’яти років пас гусей, корів і допомагав батькам по господарству? Тому не дивно, що пішов навчатися саме на ветеринара. Вступив до Харківського зооветеринарного інституту. А після – рік служби в армії. Не довго, та цей термін вніс свої корективи і зобов’язав його на все життя. А все тому, що служити довелось в секретній частині на північному Уралі в ракетних військах. Служба проходила дуже строго – звільнення і відпустки були заборонені. Тому рік військової частини не покидав. Повернувся додому зі званням молодший сержант. Та був офіцером запасу служби безпеки України.

У 1986 році, коли сталася аварія на Чорнобильській АС, його відрядили на два місяці на приборкання стихії. І вже на той час мав звання капітана. Все життя Михайло Свиридович був дуже відповідальним. І тут, у Чорнобилі, коли побачив двох молодих хлопців, які щойно закінчили військове училище, то відправив їх назад. Адже згідно закону, вони не повинні були проходити відразу військову службу. А вже у 1999 році був майором запасу служби безпеки України. А от посади, як займав за час своєї трудової діяльності, з військовою справою були не пов’язані взагалі. Після служби в армії, був зоотехніком Сосницького районного управління сільського господарства. Згодом перевели на іншу посаду в Сосницький Райком ВЛКСМ. Два роки був другим секретарем Райкому комсомолу. Тоді обіймав посаду інструктора організаційного відділу Райкому партії. Був інспектором комітету народного контролю до самої його ліквідації.

А тоді працював у Пенсійному фонді. Та розпочинав там першим з самого існування організації в Сосниці. Роботи було так багато,що мусив брати папери додому і вечорами сидів над ними. Звідси і пішов на пенсію. За старанну роботу при виході на заслужений відпочинок нагородили почесною грамотою і нагрудним знаком. Та відпускати не хотіли – пропонували працювати далі. Не погодився. А коли ж тоді для себе жити? Життя єдине, і не завжди воно медове. І він, як ніхто, знав про це з власного досвіду.

Долю не обійдеш

Ще, коли був молодий, зустрів у Сосниці Галину Василівну. Одружилися і прожили в мирі і злагоді 14 років. Та тяжка хвороба перекреслила все, і дружини не стало. Залишився сам. Їздив до батьків у Жовтневе і допомагав їм по господарству.
І там зустрів Світлану Іванівну. Вона раніше була одружена, та на той час з чоловіком розлучилася. Вона теж була родом з його рідного села і приїздила на батьківське подвір’я підтримувати порядки. Доля звела їх разом. Вже 30 років, як вони живуть під одним дахом і обоє впевнені, щ долі не обійдеш і не об’їдеш. Давно, коли Михайло Свиридович повернувся із армії, Світлана Іванівна закінчувала школу. Не помітити блакитноокої білявки було неможливо. Була симпатія і він якийсь час проводив її з клубу додому. А тоді їхні шляхи розійшлися. Та тільки для того, щоб у майбутньому зійтися знову. Мають спільні інтереси - це гриби. Ніколи з лісу не поверталися з пустими корзинами.
Якось зранку чоловік поділився планами, щоб знову поїхати збирати делікатеси.

– Мені так погано, що їдь, мабуть сам, – відповіла дружина.
– Це тобі дома погано, а в лісі буде добре, – сказав чоловік і все-таки вмовив її на тихе полювання. І не даремно, бо в лісі дійсно стало краще, адже грибів тоді назбирали багато. Закривають у банки, сушать і кладуть їх до морозильної камери. Та щороку так багато роблять грибних запасів, що роздають родичам і друзям з радістю. Любить і рибалити, але робить це тільки в теплу пору року. А от фанатом зимової риболовлі не є.

За розгадані кросворди - призи

А ще, окрім грибів має одне хобі, яке з’явилося 15 років тому, коли пішов на пенсію і займається ним круглий рік.
Робить це майже щовечора. Майже кожного дня він прямує в поштове відділення. Але не для того, щоб відправити лист, а купує журнали з кросвордами. Вони стали його пристрастю. Одного журналу йому вистачає на один вечір. Раніше було, що сидів пару вечорів. В основному купує призову періодику і відсилає розгадані кросворди на конкурс. Виграв настільну лампу. А в основному в якості приза редакції йому дарували тримісячну передплату на свої видання.
Купує в основному «Ярмарка кросвордів», «Ізумруд кросвордів», «Бриліант кросвордів», суперкросворди.

Дружина нічого не каже за витрачені кошти, адже розуміє його захоплення. А ще на полицях в його помешканні є вісім енциклопедій, які він... написав сам. Раніше, коли не міг відгадати слово, чекав наступного номера, де були відповіді. І ці слова, яких не знав, виписував у ці товстенькі зошити. Зараз вже в свої енциклопедії майже не підглядує, адже все тримається в пам’яті. Любить дивитись Поле Чудес, бо відгадує майже постійно. Дружина спокійно відноситься до його хобі і не свариться. І сестра Михайла Свиридовича, яка живе в нинішньому Покровську, теж обожнює кросворди. І коли чогось не знає, то телефонує брату.

А ще перед тим, як Михайло Свиридович повинен їхати до неї – вона на столі розкладає журнали з невідгаданими словами і чекає, поки брат їй допоможе. Дружина ніколи не дорікає, адже добре знає, як це бути в захопленні. Свого часу навчилася плести на спицях. Додам, що в цій справі Світлана Іванівна самородок. Вчилася сама і бувало, що розплітала трохи те, що їй не подобалось, і заново починала ту ж саму роботу. А ще дружина любить читати. Має дома свою невелику бібліотеку. І багато книг бере у друзів. Сваритися їм ніколи – кожен в своїй улюбленій справі. Так і повинно проходити життя на пенсії. Тренування пам’яті – добра справа. І нехай це буде інше захоплення, та воно повинно приносити задоволення. Займіться тим, що до душі, і ваше життя на пенсії стане для вас в радість. Головне – не сидіти, склавши руки!

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", №12 від 20.03.2021, Наталія Матвієнко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.