«Корзини у мене заказують навіть із-за кордону»

Родину Чигринів у Високому знають як дружну та працьовиту. За все, що вони не візьмуться, – все виходить!



«А як інакше? – дивується Дарина Чигрин. – У мене троє дітей, я не можу не шукати можливості заробити». Кілька років тому жінка освоїла ремесло плетіння кошиків із лози. І так вони сподобались покупцям, що замовлення на них приходять аж із-за кордону.

Плести кошики Дарину Чигрин ніхто не вчив. Давнє ремесло вона освоїла з Інтернету. Спочатку жінка плела кошики зі звичайної лози, а згодом почала експериментувати.

«Ось ці, – показує на біленький кошик, – із вареної лози. Варить лозу – діло нехитре, – розказує технологію. – Закладаю її в чугун, ставлю на грубу і впродовж чотирьох годин варю. Далі чищу кору».



Заготовляти лозу, чистити кору і навіть плести кошики пані Дарині допомагають її троє дівчаток. Вони – справжня опора для молодої мами.

«А ось ця корзина – із коричневої лози, – показує рукою на красивий кошик Дарина Чигрин. – Ця лоза також зварена і замочена в соді. Через це вона темніє».

Лозу їздять заготовляти всією великою родиною. Сідають на старенькі «Жигулі» – і гайда під Сосницю. Там раніше Київська лозова фабрика вирощувала лозу, тож є де брати. А не вистачить там – є, як то кажуть, натоптані місця поблизу Десни.

Швидкості лозоплетіння Дарини Чигрин може позаздрити бувалий майстер.

«В середньому, – каже жінка, – витрачаю одну годину на корзину. Якщо дуже треба, до 8 штук за день сплітаю. Це окрім того, що пораюсь по хазяйству. Дуже допомагають діти і мама».

Розходяться вироби з лози доволі непогано. Частину мама пані Дарини Світлана Михайлівна вивозить і продає на базар, а частину забирають замовники.

«Багато хто по селу замовляє, – розповідає майстриня. – Із сільської ради часто замовляють на подарунки. Красивіші кошики беруть по гриби та ягоди. Вартість однієї корзини – від 50 гривень і вище. Чим більша витрата лози, тим кошик дорожчий. Буває, що замовляють корзини та верейки з Пітера та Москви».

До речі, росіяни замовляють у Чигрині не лише вироби лозоплетіння.

«Просять гриби. Гребуть сотнями літрів, – хвалиться Світлана Михайлівна. – Ліс нас також годує».

Дивишся на цю дружню родину і тішишся: не плачуть, не опускають руки, а намагаються вижити і дати достойне життя дітям. Працюють цілий рік: весною – продають розсаду, влітку – ягоди малини та полуниці. А ще вирощують гусей, кролів та свиней. До речі, про останніх. У Чигринів свині незвичайні – породи угорська пухова мангалиця. Нещодавно ми описували переваги цієї породи свиней і розповідали про столичного шеф-кухаря Романа Коломойця, який тримає цю породу у Малій Загорівці. Саме звідти Чигрини привезли кабанчика. І хоча кнуру всього вісім місяців, але свою функцію він виконав справно – дві свиноматки вже спаровані і в травні дадуть потомство.



Світлана Михайлівна не втомлюється розповідати про переваги «пухнастих» свиней.

«Вони набагато кращі за білих, – каже жінка. – М'ясо мармурове і м’яке, а сало таке, що хоч губами їж».

«Кажуть, наші люди не дуже сприймають цю породу», – закидаю у відповідь.

«Ну і нехай не сприймають, – каже Дарина Чигрин. – У нас на поросята вже черга із замовлень. Я їх брала для себе. Будуть лишні, то продамо. Не буде – значить всіх залишимо собі. Вони мені подобаються ще й тим, що надзвичайно добродушні. Немає такого, як у білих. Вони ручні».

Такі вони – Чигрини з Високого… Дружні, працьовиті і вмотивовані.

Віталій Назаренко, «Чернігівщина» №16 (834) від 22 квітня 2021

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.