Шлях до Олімпу: історія легкоатлетки Ольги Бібік

Шлях до «Олімпу» чернігівської легкоатлетки Ольги Бібік розпочався у шість років. Дівчинка займалася гімнастикою та легкою атлетикою. Але одного дня батьки їй сказали обрати для себе один вид спорту, адже досягти успіхів, поєднуючи їх, не вдасться. Про те, як надала перевагу легкій атлетиці, згадує фіналістка Олімпійських ігор 2016 Ольга Бібік.

На перших своїх змаганнях, а це був чемпіонат України, Ольга Бібік завоювала першу медаль. Це дуже мотивувало, розповідає Ольга.

«Тоді я подумала – це так просто. Але дитячий спорт – це не великий спорт. У мене було багато травм впродовж моєї кар’єри, тому що гімнастика теж дала про себе знати. Були часті зміни тренерів (десь шість тренерів). Мій тренер Олександр Фадєєв довів мене до Олімпійських ігор. Він тренер-батько, які у складні хвилини мене мотивував і підтримував».

Про участь в Олімпійських іграх Ольга Бібік мріяла давно. У 2016 році після повернення зі зборів у горах вона знала, що готова до відбору на Олімпійські ігри, як ніколи. Але все пішло трохи не за планом.



«Я знала, що якщо отак реалізуватись на змаганнях перед відбором на Олімпійські ігри – я 100% потраплю, тому що виконаю норматив. І ось перед відбором у мене починають німіти руки, схопило нирки. Була висока температура – близько тижня температура була під 40. Я запанікувала. Здаю аналізи – по показниках все добре. В чому була причина – досі не знаю. Організм дав збій, а я думаю: «через тиждень відбір на Олімпійські ігри і таку форму втрачати дуже шкода». І ось, коли я вийшла на старт, у мене було таке бажання потрапити на Олімпійські ігри, що я на чемпіонаті України виборола золоту медаль. Я виконала норматив, щоби бігти і в особистому виді, і в естафеті».

У Ріо-де-Жанейро Ольга потрапляє до олімпійського селища.





«Ми приїхали туди за два дні до відкриття Олімпійських ігор. Це було дуже атмосферно, тому що багато країн, багато спортсменів, багато видів спорту, нові знайомства – дух перехоплювало. Нас одразу попередили, що країна досить кримінальна, тому з олімпійського селища ми намагались виходити не по двоє-троє, а своєю групкою. В самому олімпійському селищі було все безпечно, боятися було нічого. Я була там майже 30 днів. Нас привезли за 8 днів до основного старту. Була досить важка адаптація. На 10-й день там я бігла, і уже зрозуміла, що ніг своїх не відчуваю – вони ватні. Нічого не могла зробити зі своїм організмом. Але коли вже бігли естафету на 18-й день – тоді я просто відстрибувала від доріжки, ноги були дуже легкі. Я почувала себе дуже добре і пробігла естафету».





Олімпійські ігри – це не лише змагання. В олімпійському селищі є і свої традиції. Одна з них – обмінюватись зі спортсменами з інших країн своїми значками.

«Я дуже багато значків там обміняла. Також на світових змаганнях для мене важливо щось нове пізнавати. На Олімпійських іграх я слідкувала за світовими зірками і приїжджала з іншою думкою. Ми з тренером почали міркувати і щось змінювати у своїй програмі. Для мене важливо те, що я привезла нові знання».



Коли Олімпійські ігри завершилися, якими були емоції?

«Дуже атмосферно було: салют, карнавал. Було багато ростових ляльок: броколі, морква, капуста… І коли парад весь пройшов, то ці ляльки залишилися танцювати разом із спортсменами на параді закриття. А спортсмени ж – люди відкриті і без комплексів – вони почали знімати ці лялькові костюми з людей і одягати на себе. Коли ж зранку ми прийшли на сніданок – спортсмени прийшли у цих же костюмах. Було дуже смішно».

На параді закриття до Ольги підійшла австралійка і запропонувала помінятися формою.

«У нас була така форма красива, нам її Андре Тан шив. І ми помінялися формою: я залишилася відзначати закриття в австралійській формі, а вона – в українській».



Що для Вас Олімпійські ігри зараз?

«Я досі не можу повірити, що я була на Олімпійських іграх. Тому що це настільки високо. Адже щоби на них потрапити, треба дуже багато зусиль. Але коли ти туди потрапляєш, розумієш, що всі люди, всі хвилюються. Тому хвилюватись не потрібно, усе можливо. Кожен, хто має мету, він обов’язково її досягне. Тому у мене залишилась гордість сама за себе. Ну і я дуже вдячна людина, я розумію, що я сама себе не зробила, мене зробили всі: батьки, тренери, друзі, лікарі. Тому завдяки підтримці всіх людей, які оточують мене, я стала тим, ким я є. І їм я дуже вдячна», – підсумовує Ольга Бібік.

UA: Чернігів. Фото з особистого профілю Facebook

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.