Оксана Федорченко про те, як готувати малечу до навчання, про гаджети та патріотизм у школі

Освіта – це один зі стовпів розвиненої держави зі щасливими людьми. Саме те, що вкладають у голови підростаючому поколінню, через роки виллється або в нову державу, або ж у старі проблеми.

ЧЕline поспілкувався з Оксаною Федорченко, вчителем початкових класів чернігівської школи №35 у мікрорайоні Масани.



Пані Оксано, розкажіть про себе і про те, як прийшли до своєї професії?

Народилася я в селищі міського типу Березна, там же закінчила школу і пішла навчатись до Чернігова, в тоді ще педагогічний інститут, спеціальність «методика викладання в початкових класах», який закінчила в 1994 році й одразу ж цього року пішла працювати вчителем у школу №26 на Старих Масанах. Працювала вчителем вихідної групи продовженого дня та бібліотекарем. До 1999 року. Коли відкрилась школа №35 на Масанах, перейшла працювати туди педагогом-організатором, викладала кілька годин українську мову в початкових класах. Через деякий час уже отримала свій клас і досі працюю вчителем початкових класів.

Чому вирішили стати вчителем початкових класів?

Ще з першого класу я висаджувала всіх своїх ляльок, подруг-дівчат і гралася «у вчителя». У мене і дошка була, мені тато зробив. Я бачила себе ще з першого класу тільки вчителем початкових класів. Пам’ятаю, що гроші, які мені давали батьки на «зірочку» чи на булочку, я складала, потім ішла в книжковий магазин купувати методичну педагогічну літературу. Тому вже навіть після закінчення школи в мене не виникало сумнівів, що маю здобувати саме цю професію.

У чому специфіка початкової школи?

Думаю, в тому, щоб навчити дітей розуміти, що від них хоче і вимагає вчитель. До прикладу, коли я пішла до школи в перший клас, то багато чого не розуміла і мені було складно. Приходила додому і просила пояснити мою маму. І зараз коли до мене приходять вчителі-початківці, я їм пояснюю «це ви все розумієте, а от дитині треба пояснити до найменших дрібниць, щоб вона зрозуміла, як це зробити і що від неї хочуть».

Як ви оцінюєте дисципліну початкової школи?

Я вже давно працюю, мабуть, учитель старої формації. Це мій п’ятий набір дітей. І ми часто хочемо отримати від дітей абсолютну тишу, ідеальну дисципліну, водночас розуміючи, якщо не буде дисципліни, то не буде знань, проте сучасні діти – нове покоління, вони не можуть сидіти тихо, разом із тим можуть робити кілька справ одночасно. Тому наразі вимагати від дітей ідеальної тиші не можна, зважаючи на їхні здібності та потреби.

Якщо дати оцінку сучасним дітям із погляду дисципліни, то можу сказати, що діти зараз дуже непередбачувані. Але якщо вони розуміють і поважають вчителя, вони дотримуватимуться правил, однак їм дуже важко.

До дитини потрібен насамперед підхід. Коли я набираю нових дітей, то за мету ставлю закохати їх у себе. Якщо вони бачать, що я їх люблю, то відповідають мені взаємністю. В такому випадку можна в діток вкладати знання, творити індивідуальність.



Як ситуація в початковій школі з мобільними телефонами?

Як таких заборон немає. Можливо, нехай телефон і буде, але, вважаю, краще, щоб це були не перший чи другий клас, а трішки старші.

Зараз багато діток у класі сидять із наручними телефонами. Але знову ж таки, телефон – це додаткові проблеми в дитини: то батарейка сіла, то гроші закінчилися. Дитинка сидить і плаче: «Що мені робити?». Вчитель телефонує, щоб скомунікувати дитину з мамою.

Я пояснюю батькам: телефон у мене є, ви завжди можете зателефонувати або написати мені та спитати про вашу дитину.



Як ви ставитеся до, так би мовити, нестандартного харчування дітей? Тобто вживання різноманітних некорисних смаколиків.

Завжди розповідаю дітям на уроках і батькам, що треба годувати діток в їдальні. Може, меню там не таке вже й вишукане, але воно буде завжди гаряче і корисне. А такі не завжди корисні перекуси зі смаколиками можуть шкодити здоров’ю.

Як ви оцінюєте сучасне явище «інтернет і дитина»? Чи залежні діти?

Часто вже в перший клас приходять діти, залежні від інтернету. Як на мене, можлива користь від цього є в 3-4 класі. Іти шляхом інтернет-залежності чи ні, це залежить від особистого прикладу батьків. Наприклад, у нас навчається Аня Підвербна, у неї вдома немає телебачення і телефону. І от на перерві вона бере книжечку і читає її, дитині це цікаво, їй потрібна інформація і вона її черпає. Якось у мене з дітьми зайшла розмова про книжку «Пеппі Довгапанчоха». Домовилися, що діти ознайомляться з цим твором, якщо захочуть. І через тиждень підходить Аня і каже: «А я прочитала». Там було десь 250 сторінок. Далі я питаю дітей: «А з вас хтось прочитав?». Ніхто. Один хлопчик підняв руку і каже, що передивився фільм, і все.

Ось і відповідь на запитання, куди від гаджетів можна спрямувати енергію дітей.

Для вирішення цієї потреби потрібен комплексний підхід – і школа, і родина, і, як кажуть, вулиця.

Щодо родини, то наводжу приклад – приходять мами і чекають своїх дітей з уроків, раніше, коли не було пандемії, вони перебували в школі, де безкоштовний інтернет, і всі сиділи в телефонах.



Реформа початкової школи змінює дітей?

У мене зараз четвертий клас, тому я ще не вчила за новою програмою. Але мені це цікаво, я дізнаюся в колег, вивчаю. Зокрема в новій школі мені подобається підхід всебічного вивчення однієї теми. Також, знову ж таки, вона дає дуже велику демократію. Про дисципліну, з огляду на наш набір 30 дітей у клас, говорити не доводиться. Навантаження на вчителя шалене.

Загалом нова школа дитину змінює, також підхід вчителя і самого вчителя змінює. Це дійсно реформа.

Що відбувається в першому класі? Чим займаються діти?

Перший клас – це адаптація, тобто дитинка повинна адаптуватися до нових умов життя. За допомогою гри ми навчаємо, розказуємо, показуємо, як треба працювати та комунікувати одне з одним, з учителем. Також ця гра і навчає читати, писати, арифметичних дій і певного життєвого розуміння. Але найголовніше – адаптувати.



Що для вас поняття «патріотизм і діти» в сучасній школі?

Чи буде виховуватися патріотизм у класі, залежить від вчителя. Для мене це важливо. До прикладу, я завжди говорю батькам діток, які ідуть у перший клас, що на свята в нас будуть вишиванки.

Також важливою в навчальному процесі вважаю постать Тараса Шевченка. Наприклад, я кажу дітям, якщо ви будете якимись високопоставленими начальниками, то у жодному випадку не вішайте в кабінеті портрет президента, бо вони побули і пішли, а вішайте портрет Шевченка, бо він вічний, і слова його, і вірші. Тому патріотизм для мене – це червона лінія через все навчання. Оскільки патріотами ми дійсно повинні бути.

Як ви оцінюєте здоров’я сучасних дітей, зокрема саме початкової школи?

Здоров’я дуже слабке в дітей. Особливо чітко спостерігаю, що в 2-3 класі падає у дітей зір. Часто в перший клас приходять із нормальним зором, а потім він починає різко падати. І виникає проблема всіх посадити за першу-другу парту. Навіть не знаю, з чим це можна пов’язати. Можливо, це якась психологічна проблема, може, це гаджети.

Далі серед гострих проблем – це шлунково-кишкові розлади. Часто дітям батьки дають гроші, з якими вони йдуть до «Велмарату», «Кварталу» і купують те, що вважають за потрібне.

Як ви ставитеся до ініціативи Міністерства освіти, щоб діти навчалися з 5 років?

Я вважаю, що це неправильно. Це означає вкрасти в них рік дитинства. І дитина ні психологічно, ні фізично до цього не готова. До школи можна іти в 6-7 років, але у жодному разі не в п’ять.



Чи змінилися діти за цей час, що ви вчителюєте?

Дуже змінилися. Діти стали дуже демократичні. Мають свою думку. Вони, так би мовити, нічого не бояться.

Скажіть, агресія серед дітей у віці початкової школи присутня?

Так. У першому класі діти часто починають битися, штовхатися, доводити лідерство. Особисто я намагаюсь припиняти все це.

Що ви побажали б батькам майбутніх первачків щодо підготовки дитини до школи?

Щоб вони навчили своїх дітей розумінню того, що в житті добре, а що погано. У цьому допоможуть казки, але в жодному випадку не гаджети. Щоб давали можливість дитинці малювати – для розвитку моторики рук, щоб розвивали пам’ять – вчили віршики. Важливим є вміння дружити, спілкуватися як із однолітками, так і з дорослими членами родини. Разом із дитиною займалися спортом.

Писати, читати тощо – цього навчить вчитель. А от щоб навчити життєвих цінностей, то в цьому дуже і дуже потрібна спільна робота як вчителя, так і родини.

А головне – побажала б, щоб батьки вірили в свою дитину і говорили, що їй все вдасться. Адже інколи буває, що дитинка може, але не вірить, що їй вдасться. Тут дуже потрібна підтримка батьків.

Джерело: Чeline

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.