Скандинавські та руські лицарі живуть в Чернігові

Сергій (праворуч) зі Стасом працюють над щитом

Залізні обладунки, шоломи на головах та повне бойове озброєння часів древніх русичів та скандинавів, що ідентичні епосі Х-ХІІ століття… Це – не історія. Це - те, чим живуть учасники клубу історичного фехтування в Чернігові. Зброю та амуніцію вони виготовляють власноруч, а теорію проведення поєдинків закріплюють під час наполегливих тренувань та у практичних боях під час історичної реконструкції баталій на фестивалях слов’яно-варяжської культури. Більшості ці молоді люди відомі як «толкієністи». Та про себе ці хлопці говорять, що просто обожнюють середньовічну зброю та шанують історію.  

Хобі, що стало сенсом життя

Переді мною чоловік кремезної статури з розкішними козацькими вусами та довгим оселедцем, що час від часу неслухняно вискакує з-за вуха. Це - керівник Чернігівського клубу історичного фехтування Сергій Гладонюк. Для Сергія захоплення історичною реконструкцією почалось випадково, але згодом стало сенсом його життя. «Після того як я прийшов з армії, довгий час не знав чим себе зайняти, - говорить Сергій. – Набридло вечорами бити байдики чи, як більшість моїх тогочасних однолітків, безбожно «бухати» у дворах».
Проте, як виявилося, дехто з його знайомих вже займався історичним фехтуванням. Сергій вирішив спробувати і сам. Згодом він став одним з найкращих, зацікавлення переросло переросла у хобі, а потім – у сенс життя. В той час (а це був 2000 рік. - Авт.) в Чернігові мешкав один з кращих тренерів України з історичного фехтування – Олександр Суботін. «Він навчив нас як правильно бити, робити обладунки, а головне – навчив любові до рідного краю та стародавньої культури», - з вдячністю відгукується про свого вчителя Сергій Гладонюк.
Так склалася доля, що Олександр Суботін повернувся до Харкова. Тоді й вирішив Сергій зібрати всіх, хто залишився, та продовжити тренувати хлопців за методикою свого наставника.

Зброю та обладунки роблять власноруч

Зараз в клубі їх близько 15. Приміщення для тренувань їм надає будинок культури на вулиці Текстильників, що на Шерстянці. До стелі підвішені шини з автомобілів, на яких хлопці відпрацьовують удари, на поличках, які вони зробили власноруч, стоять залізні шоломи та мечі, на стінах підвішені кольчуги. І хоча це приміщення знаходиться в підвалі, хлопці задоволені і тим.
Історичним фехтуванням займаються люди різного віку та професій. «Ось, наприклад, Стасу, - Сергій показує на кремезного чолов’ягу, який допомагає йому вкручувати шкіряні гужі на дерев’яний щит, - сорок років. – А є хлопці і по 17 років». За дев’ять років, впродовж яких Сергій займається історичною реконструкцією, йому зі своїм клубом довелося змінити чимало приміщень. За дев’ять років він виховав не одне покоління воїнів. Суттєвої підтримки від влади ані Чернігівська федерація історичного фехтування, ані клуб не отримують.

«Вся наша діяльність тримається на ентузіазмі. - Для нас, з одного боку, таке своєрідне дослідження історії – це розвага, активний відпочинок. - З іншого боку, відтворення епохи середньовіччя потребує знань з історії, культури. – Тобто, наша діяльність наближається до наукової. - А ще ж треба опанувати і ремесла для реконструкції лицарських обладунків», – розповідає Сергій Гладонюк.
На виготовлення щита в середньому йде близько 200 гривень, на меч, шоломи та лати – значно більше. Залізо та дерево – все купується з власної кишені. Єдина різниця – в тому, що залізо хлопці купують не в кузні, а на металобазі.
Особливу майстерність, за словами Сергія, потрібно виявляти під час виготовлення шолому. Саме шолом є показником майстерності майстра. Та й мечі мають бути тупими, щоб не поранити супротивника, адже фехтування – це таки вид спорту, а не кривава бійня. 

Все, як у слов’ян

На щиті, що саме робили Сергій зі Стасом, зображені «Вовки Огіна» - незмінні супутники древньоскандинавського бога війни.
«Ми відтворюємо життя і побут стародавніх слов’ян Х-ХІІ століть, - говорить Сергій. – Особливо намагаємось суворо дотримуватись цього правила на фестивалях».
За словами керівника Чернігівського клубу історичного фехтування, реальне життя «толкієністів» також сповнене древніми традиціями. Щороку, в ніч з 21 на 22 грудня, вони святкують день зимового сонцестояння, який у скандинавських та німецьких народів називався Йоль, а древні слов'яни називали його Корочуном. В цю ніч молодь збирається гуртом в стародавніх костюмах, палить велике багаття, спускає з гори палаюче колесо – як символ того, що незабаром прийде сонце та обігріє замерзлу землю. Їжа також готується за стародавніми рецептами, а для внутрішнього зігрівання п’ють сидр – слабкоалкогольний напій, що готується в результаті бродіння яблучного соку, насиченого киснем.
Рецепти приготування їжі, а також бойові мистецтва вони розучують зі спеціальної літератури, балад та літописів.

Хочеш бути язичником – збудуй капище!

Життя учасників клубу історичного фехтування не обмежується виключно тренуваннями. Вони постійні учасники різних фестивалів з історичної реконструкції, які щороку відбуваються в Любечі, Шестовиці, під Києвом. Хоча і не часто, але потрапляють і на фестивалі за кордоном. За словами мого співрозмовника, на відміну, скажімо, від фестивалю в Шестовиці, куди може потрапити кожен бажаючий, є закриті фестивалі, куди потрапляють виключно по запрошеннях. Один із таких фестивалів щороку проходить в Білорусі у «Білому замку». На цих турнірах можна серйозно покалічитись, тому участь в них беруть виключно професіонали. «В Білорусі напрямок, яким ми займаємось, значно розвиненіший, ніж в нас, - розповідає Сергій. – Доходить до того, що там навіть тканину для одягу тчуть на верстатах того часу». На думку Сергія Гладонюка, в Україні в цьому сенсі найкраще розвиненим є львівський клуб «Чорна Галич». 

Нерідко захоплення історією древніх переростає в захоплення язичництвом. В Росії, наприклад, є цілі клуби, які відтворюють той період до приходу християнства, з своїми волхвами, ідолами та капищами. За словами реконструктора, особисто йому чуже язичництво, оскільки вважає себе православним, – в такому дусі його виховали батьки. А тим бажаючим, що заявляють про своє язичництво, він зажди відповідає: «Для того, щоб називати себе язичником, тобі треба хоча б збудувати капище».

«…Ріже хвилю лодія»

Більшість чернігівців, та й вся Україна, чула лише про човен «Сварог» - точну копію судна епохи Київської Русі, у будівництві якого Сергій з товаришами брав безпосередню участь, проте чомусь забули про перший такого роду човен, що також будувався в Чернігові, -  «Княгиню Ольгу». «Коли я побачив нашу першу лодію, яка лежала догори дном зі знятою мачтою, мені стало гірко і так болісно. - Адже скільки поту ми пролили, щоб відтворити цей човен», - з гіркотою розповідає реконструктор. 

У керівника клубу історичного фехтування 29-річного Сергія Гладонюка є давня і, на його думку нездійсненна мрія, – побудувати свою лодію, забути про буденність і пуститися вплав по річках безмежної батьківщини. Колись давно Сергій з товаришами допомагав будувати перший древньоскандинавський човен в Чернігові, який назвали «Княгиня Ольга». Тоді його пустили уплав, а згодом і взагалі забули.

Історія виховує патріотів

Спілкуючись із чернігівськими лицарями, мимоволі розумієш, що лицарство у них пов’язане з патріотизмом.
«Людині, котра хоча б трохи торкнулася до історії древніх, неможливо не стати патріотом», - вважає 29-річний Сергій Гладонюк.
Нині, після всіх фестивалів, хлопці не гають часу, - тренуються перед наступними. А ще у них є мрія – побудувати власну лодію і, забувши хоча б на місяць про буденні турботи, пуститися уплав синіми ріками нашої неосяжної батьківщини.

Сергій Гладонюк

Шолом власного виробництва

Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.