Криза змушує людей працювати на городах

Маленька Ліза і велика капуста

У Олександри та Миколи Савченків зі Щорса майже 30 соток городу за містом. «Криза змушує, - каже господиня. – Завели господарство. А воно їсти просить... Є порося, кролі, птиця, тож і траву ростять, і картоплі чимало. Доглядають, виполюють. Але той город  - більше “через необхідність”, а от 10 соток, що біля будинку, то – “для душі”.

Тут, як на сільськогосподарській виставці: все добірне, сортове, не уражене ні хворобами, ні шкідниками. Не гуляє жоден клаптик землі ( помідорів насадили навіть під дахом сарайчика). В той же час рослини здорові, не затінюють одна одну, – видно, жінка “набила руку” у городництві. 
Над полуничною грядкою – запашний аромат свіжих ягід. Великі, соковиті, вони блищать червоними боками з-поміж листя. Багато й зелених – дарма, що на дворі осінь.
- Ото онукам розкіш, - кажу.
- Ці вже не хочуть їсти, - киває  Олександра Василівна на доньчину Лізу та синового Максима. – А от найменшенька – Полінка ласує із задоволенням. 

Любить полуниці і сама господиня. Тому, окрім грядки, що плодоносить усе літо, є ще одна – з весняними ягодами.
- Роботи біля них багато, без кінця треба прополювати, - зауважує. – Але що вдієш: земля тільки у роботящих щедро родить.
Морква посіяна на так званих дворядкових грядках (основний рядок складається з двох паралельних, відстань між якими – від 15 до 20 см, а ширина міжряддя  - 50 і більше сантиметрів).
Одні мульчують ці міжряддя , а Олександра посадила на них цибулю. І урожай зібрала, і морква встигне набрати стиглості: нині, коли цибуля вже вибрана, трава виполота, від моркви ніщо не тягне ні вологи, ні поживних речовин. Уже зараз видно: з невеликої грядки зберуть добрий урожай. На це й роблять ставку Савченки, – у них кожний квадратний метр працює на повну.

І так у всьому. Скажімо, капуста цього року у багатьох  навіть “зав’язалася” не вся, а тут така, що Ліза ледве обхоплює  качан обома руками, а в пригорщі дівчинки більше однієї картоплини не вміщується. Солодкий перець сантиметрів по 20. Петрушка стоїть зеленою стіною. Помідори (господарева слабкість) теж радують око: великі, м’ясисті, без “фітофторних” плям, бо обробили вчасно.
Цієї весни, крім улюблених Олександриних  “лагідних” сливок, насіяли “волового серця”, “кардинала”, “петровських”...
- Червоними вже навтішалися, - розказує городниця. – Смакуємо рожеві. Наступного року будуть жовті – для різноманітності.
ЇЇ улюблені овочі – огірки. Вони теж на городі до глибокої осені.

Крім дбайливого догляду, добрив, урожай забезпечують ще чимало складових. Частину секретів успішного городництва  жінка перейняла від мами ще коли жила в батьківському домі в Клюсах. Частину “відкрила” сама чи запозичила в куми – Віри Савченко, у якої “ в першої і огірки, і помідори”.
Багато нового дізналася з “Сільського вісника”, який постійно передплачує
- Це у нас сімейне, - посміхається. І показує фотографії сестер, знятих на тлі  вирощеного власноруч. Найчастіше – квітів.
Квіти – це тема окремої розповіді. А якщо коротко, то про них Савченки дбають не менше, ніж про городину. Сіють кращим насінням, вирощують кращі сорти. Тому айстри у них не менші від півоній, а троянда, що плететься, і нині квітне пишно, як у травні.

У дворі – живий квітковий килим, від якого при новому пориві вітру – інший відтінок пахощів. Тільки дивитися на нього – величезний позитив.
- І мої батьки, коли живі були,  часто виходили на ґанок  помилуватися квітами, - згадує  Олександра. – Прожили разом майже 60 років. Любили одне одного до своїх останніх днів. І ми з Миколою їх любили.
Забрали стареньких до себе в Щорс, щоб краще доглядати. Заради цього жінка залишила роботу в райсанепідстанції. Так з’явилося більше часу “для дому”. А згодом городництво перетворилося на захоплення. Його поділяє і чоловік (працює в сфері електричних мереж), і діти (вони живуть зі своїми родинами окремо від батьків).
Вирощеного вистачає на всіх. І  пригостити друзів, знайомих є чим. На базарі не торгують. Не привчені, не звикли.
Натомість Олександра заробляє влітку збиранням чорниці. Але це теж, як і великий город за містом, більше “задля необхідності”. “Для душі” вона збирає на болотних купинах червону журавлину, яку любить не лише за те, що смачна і корисна, а й за те, що всю зиму нагадує про тепло і сонце.

Помідори  від Савченків

Олександра  з онуками Лізою та Максимом на своєму городі “для душі”

Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.