Менянка Тетяна Терещенко прикрасила двір обійстя власноруч зробленим декором

Якщо людина здібна і творчо обдарована – то це ніяк не сховати. Дарувати найближчим тепло від власних витворів – ото, мабуть, найбільш вдячна і приземлена місія усіх художників. І не важливо, чи це кулінарний шедевр, чи власноруч виготовлена модна вдяганка, чи навіть іграшка або елементи декору. Для улюб­леної справи завжди знайдеться вільна годинка. А головне – промінчик душевного тепла у серці. Навіть тоді, коли чорна доля накриває з головою мрякою і закриває сонце. І це доводить на своєму прикладі Тетяна Терещенко.



З Чернігова у Мену

До Мени Тетяну колись привела доля. Родом жінка з Борзнянщини, там народилася й виросла. Після восьмого класу вступила до Чернігівського училища, щоб опанувати фах швачки – дівчина мала здібності до цієї справи.

Якось поїхала до под­ружки у Волосківці, там і зустріла майбутнього чоловіка. З Віктором вони побралися у 1979-му. Спочатку мешкали в Чернігові, там народилася їхня перша донечка Іринка. А згодом пристали на пропозицію перебратися до Мени.

Молодій родині потрібне було власне житло, по винайманих квартирах із малечею втомилися мандрувати.

А без чернігівської прописки житло в обласному центрі їм «не світило» отримати

– У Мені чоловік пішов працювати до «Сільгосптехніки», нам і квартиру по вулиці Шевченка, біля лікарні, невдовзі виділили, – розповідає Тетяна Федорівна. – Двокімнатну. Раділи! Невдовзі Юлечка народилася. Я спочатку в садочку імені Гагаріна нянею працювала, потім – у побуткомбінаті швачкою. А як із декрету вийшла, тоді саме Союз розвалюватися почав, роботи не стало. Пішла прибиральницею у податкову інспекцію – ця організація тільки починала працювати, ще у приміщенні адміністрації розміщувалася. Зручно було: вдень удома, коло дітей, а увечері побіжу поприбираю.

Чорний 2019-й

Отак рік за роком працювали, ростили доньок. Згодом із чоловіком розійшлися, та він не цурався дітей. Спочатку Ірина заміж вийшла, потім Юля. У старшої синок Владислав народився, у меншої – донечки Діана та Маргарита. Раділа Тетяна Федорівна онукам, помагала в усьому, доньок підтримувала, а вони – її. Іра жила й працювала у Мені, як і мама стала швачкою. Юля з родиною осіли в Чернігові.

Усе б добре, та чорною смугою ліг на життєву стежину жінки 2019 рік

Хвороби обсіли – не знала, куди подітися. Терпіла, відтягувала серйозне лікування, аж поки доньки не примусили лягти на операцію.

– Жовчний міхур був у такому стані, що ледве терпіла, – каже Тетяна Федорівна. – Мусила оперуватися, поїхала до Коропа. Отак мені 7 серпня зробили операцію, а 8-го я втратила доньку.

Наче вкрав хто

Про цю сторінку жінка довго не може розпочати мову, заважають сльози. Зрештою повідала, що наступного після операції дня донечки приїхали провідати маму. Ірина весь час втомленою, кволою здавалася. Пожалілася, що дуже голова болить.

– Та й не дивно було з її робочим графіком, – каже мати. – Вона ж ночами шила, щоб копійку підзаробити, вранці невиспана бігла на роботу. І так із дня у день. Тиск у неї був, серце слабеньке.

За кілька років до біди у неї мікроінсульт стався, лікували в Чернігові. І знову – в роботу, знову недоспані ночі. Добила вона себе.

Увечері, повернувшись від матері з лікарні, натомившись від дороги та спеки в автобусі, Ірина лягла відпочити. І не прокинулася. Померла. Тетяні Федорівні спочатку казати боялися, з лікарні її не відпустили, похороном займалася Юля.

– Я свою дитину в домовині не бачила, – крізь сльозами каже жінка, – мені й здається, що вона не померла, а якось отак – раз – і кудись зникла. Наче вкрав хто.

Тамує біль у творчості

Онук Владик уже майже дорослий, 18 виповнилося. Важко сприйняв хлопець мамину смерть, до бабусі горнеться, та все ж у нього своє парубоцьке життя, свої молодечі клопоти. Тож довгими самот­німи вечорами Тетяна Федорівна дає розраду своїм невеселим думкам, завантажуючи руки.

То сукенку онучці пошиє гарненьку, то прикраси для волосся змайструє, квіточками оздобить. Кому що потрібно пошити-перешити – нікому не відмовляє. Оздоблені її руками гардини навіть у Лос-Анджелесі милують око – підсобила Федорівна знайомим, які живуть у Сполучених Штатах. А які пироги у неї виходять – пухкі, запашні, солодкі.





Ще одну втіху знайшла для себе жінка – виготовляє із підручних матеріалів фігурки для подвір’я, прикрашає ними своє дачне обійстя. Тут і кумедні каченята, і товстунчики-їжачки, і поросятка, бджілки, квіткові кошики. Словом, краса.

Ірина Примак, Сусіди.City

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.