Йшли у бій молодими

Сорок днів не дожив до 75-ліття Перемоги фронтовик Федір Іванович Куліш зКиселівки, що на Менщині. Саме 9 травня буде 40 днів, як герой відійшов у вічність.



У перші дні грізного 1941-го він був курсантом Сумського військового артилерійського училища. А через місяць уже воював на Південно-Західному фронті. Протягом 1942-1943 рр. командував взводом протитанкової артилерії на Західному фронті. Брав участь у боях під Прохорівкою на Курській дузі, прориві блокади Ленінграда, визволенні Білорусі.

Воював на першому та другому Прибалтійських фронтах. Нагороджений орденами Кутузова, Червоної Зірки, Вітчизняної війни I і II ступенів, багатьма медалями.

Народися Федір Іванович далекого 1923-го. На його долю випали і босоноге дитинство, і роки Голодомору, і війна, і щасливі та радісні миті життя. Здобувши професію вчителя, працював у школі в Козелецькому районі. Пішов до військкомату проситися на фронт добровольцем.

Перше бойове хрещення отримав під Воронежем, у складі загону особливого призначення. У 1942-му, пройшовши через Ладогу, потрапив до блокадного Ленінграда. У боях за «дорогу життя» його важко поранили.

Влітку 1943 р. відбулася битва на Курській дузі, яка стала переломною у Другій світовій війні. У найбільшому в історії танковому бою брали участь близько двох мільйонів вояків, шести тисяч танків і чотирьох тисяч літаків. Смертельна небезпека підстерігала Федора Куліша буквально на кожному кроці. Та він відзначався особливою хоробрістю і мужністю, вміло керував взводом розвідки.

У березні 1945-го, в Латвії, у танку, де був Федір Іванович, відмовили механізми керування. Ворожий снаряд влучив у його бойову машину, і та вмить спалахнула, мов свічка.
«Як я опинився під люком – не пам’ятаю, але саме він мені врятував життя, – розповідав ветеран. – На мені все горіло, я вискочив із палаючого танка і впав у калюжу, яка й стала моєю рятівницею. А весь екіпаж згорів у танку. Лікувався у шпиталі, де й дізнався про перемогу над ворогом».

Після війни Федір Куліш повернувся в Киселівку, а згодом вступив до Київського педінституту і 50 років був сіячем розумного, доброго, вічного. Одружився із Зінаїдою Дмитрівною, теж учителькою, двох донечок їм Бог послав. Подружжя вивело в люди дочок, дочекалося онуків і правнуків.

«Так і промайнуло моє життя, як одна мить, – говорив Федір Іванович. – Хоча хотілося б ще робити добрі справи для людей! Аж молодшаю, коли мене на День Перемоги вітають гості – вчителі та учні, влада, ветеранські організації, близькі, друзі, знайомі. Хочеться жити, бачити усіх здоровими та щасливими».

Федір Іванович Куліш був світлою, прекрасною, совісною Людиною, чудовим педагогом, чуйним батьком і дідусем, добрим та надійним другом. Тож і залишиться незабутнім!

Раїса Михайленко, «Чернігівщина» №19 (784) від 7 травня 2020

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.