Бабуся Олександра терпіти не може газет…

Наша героїня (праворуч) із сусідкою

Довгожителька Олександра Черниш - дуже цікава особистість. Уже який рік поспіль вона «протестує» проти преси. В той час, коли більшість пенсіонерів охоче читають газети, щоб потім, принаймні, було що обговорити із сусідами на лавочці, бабуся Олександра не хоче навіть чути про ті «безглузді» події і новини. Проте, незважаючи на ці її протестні настрої, Олександру Іванівну знають майже всі, - бо ж в молодості вона була кращою гітаристкою на селі.

Олександра Черниш - людина, яка завжди на видноті. Її в селі Охрамієвичі знають, цінують і поважають. Бабусі вже пішов дев’яносто другий рік. Але вона ще моторненька. До магазину за продуктами з ціпком ходить. Приходить на пошту, приносить листи. Пише вона їх дочці у Луганськ та ще якимось родичам. Замовляє телефонну розмову, дзвонить до Чернігова синові. Пам’ять у Чернишки (а саме так її по-вуличному прозивають) ще добра, розкаже про все – про ті далекі роки, наприклад, - навіть, про довоєнні.
Хата бабусі Олександри мене порадувала: біленька, акуратно підмазана. Кімнати дихають прохолодою.
Зі стін на мене позирали рамки з фотокартками. Любила фотографуватися Олександра Іванівна у 50-60 роки. Довгий час була учасницею місцевого хору. Добре співала, соковитий голос мала, чарівний. «Слухаєш її пісні – замилуєшся, - говорять її односельчани. - А серед жінок була першою гітаристкою. Її сольні пісні з гітарою слухали у великих залах Чернігова. Публіка була у захваті».

Проте не все у житті старенької було так солодко. Адже вона пережила два голодомори, війну і ще немало життєвих негараздів. 1933 року до їхнього села, до хати увірвався гнітючий голод. Окрім неї, в сім’ї було ще п’ятеро таких: Катерина, Дмитрик, Галина, Настуся, Васильок.
Розповідає: «Ми тоді, у той рік, ледве вижили. Стільки людей тоді померло в Охрамієвичах – і дітей , і дорослих. Мені у тридцять третьому було уже п’ятнадцять. Ніяк не можу забути дядька Прохора, нашого хорошого сусіда, який мав двох діточок. Пішов він якось у поле орати. Ледь ноги волочив за плугом. Дві-три години походив… упав на полі і помер. І такі випадки зустрічалися мало не щодня. А як було дивитися на маленьких діточок, які просто пухли з голоду і помирали. Ми часто з сестрами бігали до лісу, в поле, де шукали їстівні корінці, квіточки конюшини, липи… приносили додому, подрібнювали і їли. Батьки вночі ходили гнилу картоплю збирати, потім додавали трохи борошна і варили. Майже усе віддавали нам, дітям, Самі ж вони тільки трошечки їли, тільки щоб не померти».

Баба Олександра пригадує і 1947 рік. Село теж голодувало, але у післявоєнні роки менше померло, ніж у 1933. Ще до війни вона вийшла заміж за Михайла Черниша. Жили мирно, в злагоді. У перші роки війни його не брали на фронт – мав тяжку «чорну» хворобу. Та коли визволяли Чернігівщину, забрали, не подивилися, що слабкий. Михайло форсував Дніпро, був хоробрим, поклав з півсотні фашистів. Мав він тяжке поранення, але вилікували. Знову попросився на фронт. Звільняв Чехію, Польщу, дійшов до Німеччини. У 1945 надійшло повідомлення: «Ваш чоловік Михайло Черниш був відважний… В одному з боїв пропав безвісті».
Бабуся пережила і важкий 1972 рік. Тоді, коли здавалося, вже нічого не загрожує спокійній течії життя, до неї знову прийшло горе. Вночі несподівано загорілася хата і сарай. Вогонь знищив майже все. Згоріли навіть корова, а ще - свиня, кури…Дочка тоді забрала Олександру Іванівну до Луганська. Там вона прожила кілька років, але село кликало – повернулася. Живе у материній хаті і дотепер.

«Олександра Іванівна – хороша, приємна людина, - розповідає Тетяна Яковець, яка багато років працює листоношею. – Любить поспілкуватися, знає багато цікавих речей. Тільки от вона «протестантка», у доброму розумінні цього слова. Усі жителі нашого села передплачують хоча б одну газету, а баба Олександра – жодної. Років із сорок вона уже налаштована проти будь-якої преси. «Менше знаєш, краще спиш», - жартує старенька. Хоча це їй не заважає. В будь-який момент до неї можна звернутися за порадою. Завжди допоможе. От така наша довгожителька».

Сніжана Божок

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.