Людмила Мазур: «Тихе насильство може тривати роками»

Тема гендерно зумовленого насильства та жорстокого поводження з дітьми настільки гостра й важлива, що не повинна зникати з поля зору ЗМІ та порядку денного на всіх щабелях влади. І розбиратися в ній треба глибше, ламаючи сталі стереотипи та вікові традиції, а не так поверхнево, як відбувається зараз.

Адже у заголовки та сюжети журналістів зазвичай потраплять вже «криваві» чи резонансні факти: «чоловік жорстоко побив дружину через ревнощі», «співмешканець зарізав жінку під час сварки», «правоохоронці знайшли дітей, яких батьки залишили вдома самих», «в області засудили вітчима-педофіла» тощо.



Головна причина насильства – залежність

Ось одне з подібних повідомлень на початку січня з’явилося на місцевому інтернет-ресурсі: «2 січня поліцейські затримали 33-річного місцевого жителя за підозрою в регулярному ґвалтуванні власної дочки. Про страшний злочин працівники Служби у справах дітей Остерської міськради дізналися випадково під час візиту в одну із родин, яка вважається неблагополучною. Проблемне подружжя має трьох дітей – доньок 13 і 6 років, 3-річного сина – і не просихає від спиртного. Їх уже хотіли позбавити батьківських прав, але вирішили дати останній шанс.

Те, що представники соцслужби почули від старшої дочки, не вкладається в голові. Вона розповіла, що тато (якщо його можна так назвати) протягом останніх двох років постійно її ґвалтував. Дівчинку оглянув лікар-гінеколог і ... підтвердив, що вона мала статеві зносини.

Поліцейські негайно затримали підозрюваного і відповідно до статті 208 Кримінально-процесуального кодексу України помістили його в ізолятор тимчасового утримання. Тепер ґвалтівнику загрожує від 8 до 15 років ув’язнення. Але в скоєному батько дівчинки не зізнається. У найближчі дні його повинні перевезти до Чернігова для проведення слідчих дій. У свою чергу мати божиться, що нічого не знала про наругу над донькою».

(Це передрук матеріалу Олексія Прищепи з газети «Гарт» №2 від 9 січня 2020 р.).

Тема вистраждана, тому що з року в рік змінюються лише прізвище, адреса, рік народження та кількість дітей. Навіть неважливо, про яке місто ми з вами говоримо: Чернігів, Остер, Полтава чи Житомир, – коментує ситуацію в неблагополучних родинах директорка Чернігівського міського центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді Людмила Мазур. – На мій погляд, у радянський період було інакше: більше уваги приділялося проблемним родинам, відповідальність покладалася на батьків, зловживання алкоголем, тим більше – його вживання малолітніми, було неприпустимим, а головне – алкоголь не був таким доступним.

На думку моєї співрозмовниці, одна з основних причин побутового насильства, жорстокого поводження з дітьми та недобросовісного виконання батьківських обов’язків – зловживання оковитою, наркологічна чи інша залежності.

Раніше вживали переважно чоловіки, а зараз і чимало жінок, близько 50-60% із них – це самотні матері. Щиро кажучи, від цього я як соціальний працівник іноді впадаю у відчай, – продовжує розповідати Людмила Олесівна. – Ми бачимо також, що це відбувається не в першому поколінні, тобто є бабуся або дідусь, які теж системно зловживають алкоголем. Здебільшого в таких родинах, ніхто не працює. Чим можна тут зарадити? Вихід лише один – здоровий спосіб життя. Але в нашому суспільстві, на жаль, сформувалося толерантне ставлення до алкоголю. І наші традиції святкування, застілля це підтверджують. А діти, які не бачать іншої картинки, все це переймають.

Підозрюєте недобре – повідомте!

Таке ж можна сказати про домашнє насильство та жорстоке поводження з дітьми. Якщо батьки з’ясовують стосунки (ображають одне одного, кричать, штовхаються тощо) між собою або старшим поколінням на очах у дітей, то травми не уникнути. Іншої моделі поведінки у свідомості дитини просто не буде. На моє запитання про якісь конкретні цифри, Людмила Мазур лише знизала плечима й зауважила, що будь-яка статистика не є показовою. У нас не прийнято виносити на широкий загал те, що в родині є певні проблеми. Саме тому домашнє насильство часто називають «тихим», «латентним», і воно може тривати роками.

Інформація до нас доходить луною вже після виклику поліції, або коли щось повідомляють сусіди, часто анонімно, боячись неадекватності агресивних мешканців, – продовжує розповідь про свої щоденні турботи Людмила Олесівна. – Постійно моніторимо ситуацію. Зокрема за 9 місяців минулого року наш центр отримав повідомлення про 96 сімей, у яких скоїлося насильство. В цих родинах виховуються 109 дітей. Вони спостерігають, всмоктують ненависть, презирство, насильство змалечку. Не треба бути Кассандрою, щоби передбачити їх поведінку в суспільстві незабаром… Ми маємо працювати лише в рамках закону, нормативних документів. Розроблений чіткий алгоритм дій суб’єктів соціальної роботи: після звернення до поліції інформація надходить до Управління у справах сім’ї, молоді та спорту, служби у справах дітей і центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Ми йдемо в таку родину та з’ясовуємо всі обставини. Інколи ця інформація (відповідні листи/документи) до нас приходить через місяць. За цей час, як правило, пристрасті вщухають, дорослі миряться. Але діти не перестають страждати.

— Якщо про жорстоке поводження з дітьми дізнаються педагоги чи шкільні психологи, лікарі, якщо мають лише підозри, то як їм правильно діяти?

– Є певні інструкції, все чітко регламентує відповідне законодавство. Ці фахівці зобов’язані письмово повідомити Службу у справах дітей, але спочатку на своєму рівні спробувати з’ясовувати ситуацію, наскільки це системно. Однозначно, мають бути звернення до центру сім’ї, дітей та молоді, органів ювенальної превенції (це відділ поліції) тощо. Ми приймаємо інформацію анонімно. Будь ласка, телефонуйте! Ми прийдемо та перевіримо, спільними зусиллями фахівців та членів сім’ї будемо допомагати. Нікому на слово не віримо. Будемо перевіряти наявність продуктів харчування, санітарно-гігієнічні умови проживання. Не поодинокі випадки, коли стан помешкання, спальних місць жахливий: бруд, сморід, безлад, абсолютна занедбаність квартири. Якщо очевидно, що в таких умовах дитині жити неможливо, це наражає її здоров’я й навіть життя на небезпеку, колегіально через рішення виконкому, через суд, приймається рішення про вилучення дитини з родини. Цим займається поліція та Служба у справах дітей. Зазвичай, на превеликий жаль, таких дітей буває до десяти щороку.

— Розкажіть детальніше, куди потрапляє дитина після того, як її вилучили з родини?

Донедавна у нас було чотири, а зараз уже п’ять видів піклування: всиновлення, прийомна родина, опікунська родина, дитячий будинок сімейного типу і нова форма – патронатна родина, де дитина опиняється одразу після вилучення із власної. Дитина може перебувати в ній три місяці. А далі працюємо з родиною, спостерігаємо. Бо слова рідної матері про любов до власної дитини часто залишаються лише словами. Алкоголь та аморальний спосіб життя, небажання працювати, занедбаність помешкання тривають роками…

Людина відповідальна за свій вибір

Ще одна з причин, чому сімейне насильство в нашому суспільстві так широко поширене – ґендерні стереотипи та висока терпимість до насильства, агресії, спілкування з позиції сили. Але не лише вони.

Україна – історично була, є й буде «транзитною» територією між Європою та Азією, Заходом та Сходом. І так споконвіку. Крім того, латентний суїцид тисяч чоловіків, що вже в підлітковому віці «підсіли» на легалізовані (спиртні напої, табачні вироби) чи заборонені психотропні речовини, які системно «викошують» чоловіків. В результаті – гостро відчувається значний демографічний дисбаланс – жінок у нас більше, – поділилася своїми міркуваннями моя співрозмовниця. – Дівчата та жінки «тримаються за штани», адже це означає статус заміжньої. І тому будуть терпіти, жаліти, прощати чоловікові навіть неприпустимі речі.

До того ж ми частіше говоримо про фізичне насильство, але забуваємо про інші його види: психологічне, економічне, сексуальне. Коли фахівці починають розбиратися з конкретними випадками, стає насправді моторошно. Для багатьох жінок стає нормою, коли в родині спілкуються матом, коли їх постійно принижують, ображають. Коли гроші, які держава виплачує на дитину, йдуть на алкоголь, тютюн. Коли партнер не відпускає на зустріч із подругами чи на корпоратив, присікується, чому затрималася на роботі тощо. Це теж прояви насильства, і це треба пояснювати дівчатам зі школи. Одна із форм роботи Центру – соціальна реклама. Друкують брошурки, буклети, роздають їх під час зустрічей з молоддю, просвітницьких акцій.

— Що робити жінці, яка усвідомила, що живе із кривдником, що страждають її діти, що є небезпека? Яким має бути алгоритм дій?

У Чернігові діє обласний центр соціально-психологічної допомоги, ми називаємо його «кризовим центром». Варто звернутися туди, там нададуть юридичну, психологічну допомогу. Як на мене, на першому кроці дуже важливо подолати співзалежність. Доки ті, хто поруч із кривдником, терплять, прощають, повертаються, ситуація не зміниться. Напевно, зручно говорити: я такий нещасливий/нещаслива, але я нічого не можу змінити. Всі наркомани, алкоголіки, що тривалий час дотримуються здорового способу життя, твердять в один голос: чим раніше наші близькі від нас «відмовилися б», тим було би краще для всіх. Прийшло б усвідомлення: «Лише я сам відповідаю за свій вибір. Або наркотик мене здолає, або я його. Так, для одужання дуже важливо знати, що є тил, є родина, але це не ті люди, які зроблять все замість мене».

— Я розумію, що це тривалий процес, і для першого кроку – вийти із співзалежності – потрібна рішучість і сміливість. Можете поділитися історіями, коли жінкам вдалося змінити своє життя на краще?

Звичайно, але їх насправді мало і це відбувається зазвичай тоді, коли людина опинилася на самому дні й коли вона усвідомила, що це лише її вибір, і що її врятує лише чесність з собою. У тому, що ти опинився в цій ситуації, винний не президент, не погана дружина, не батьки. Лише ти сам. Отже, це перший крок. Другий – почути тих, хто поруч. Завжди є той, хто допоможе: батьки, друзі, рідні люди.

У центрі соціальних служб, який очолює Людмила Мазур, можна отримати підтримку. Це анонімно, конфіденційно та безкоштовно. В Чернігові зараз працюють потужні групи допомоги для дорослих дітей алкоголіків, Нар-Анон (група співзалежних, коли близька людина приймає наркотики), Ал-Анон – близькі алкоголіків. Приходити може кожен бажаючий, все анонімно. Спілкування відбувається за принципом «рівний-рівному». Ця програма допомогла одужати й подолати коло насильства мільйонам людей! «Не справляєшся сам – звертайся по допомогу! Визнай у собі залежність, і тоді може статися диво», – переконує наших читачів Людмила Мазур.

Вікторія Сидорова, Чернігівська обласна газета «Деснянська Правда». Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.