Чернігівка викладає класичний балет для всіх - без обмежень за віком і фізичною формою

Олена Дурнєва, 36 років, мешкає у Чернігові. Фітнес-тренерка, викладає класичний балет і йогу. Закінчила Чернігівський національний технологічний університет (спеціальність «економіка підприємства») та Національний університет фізичного виховання і спорту України (спеціальність «рекреація і туризм»). Вільно володіє англійською і французькою мовами. Відвідала майже 50 країн світу. Хобі – подорожі, малювання, пошиття жіночої білизни.



Олено, з чого почалося Ваше захоплення балетом? Який був Ваш особисто шлях до цього мистецтва?
Я навчалася у чернігівській гімназії №31 і там дуже активно займалася хореографією. Як мінімум – 2 години щодня. Крім того, ще були англійська, малювання. Там були створені всі умови для розвитку творчих здібностей та естетичних нахилів дітей. До речі, до занять хореографією мене відібрали ще у дитсадку. Приходили тренери, дивилися, як діти рухаються, як відчувають музику і говорили з батьками. Я пройшла цей відбір. Можливо, щось передалося у спадок: мій батько у молодості був спортивним гімнастом. Потім військовим, мріяв про кар’єру пілота, але, на жаль, не зміг ним стати через проблеми зі здоров’ям. Реалізувався в іншому – має власну справу. Саме батько дав мені досить широке бачення світу: варто подорожувати, побувати у різних місцях, побачити якомога більше. Мама працювала на Чернігівському радіоприладному заводі, дбала про родину, затишок у домі. Вона дуже захоплюється вирощуванням квітів.

Сьогодні для Вас балет – це хобі чи професійна діяльність?
Зараз це стало професійною діяльністю. Це те, чим я хочу займатися. Ще на першому курсі технологічному університету сказала мамі, що не бачу себе у тій спеціальності, на якій навчаюся, але пообіцяла завершити університет. Вже тоді почала викладати аеробіку для жінок як фітнес-тренерка, тобто завжди прагнула до фізичної активності. Навчання у столиці було вже у задоволення, хоча воно тривало заочно, але це був свідомий вибір і здобута спеціальність дозволяє працювати із широкими верствами людей у сферах спорту та дозвілля.

Під час навчання влаштувалася працювати у столиці у міжнародному мережевому готелі фітнес-тренеркою. За рік запропонували очолити напрямок фітнес і спа у російському Єкатеринбурзі у цій же мережі готелів. Потім два роки працювала у Таджикистані у Душанбе. Далі три роки жила у Сочі (Російська Федерація). І там, після значної перерви, знову почала займатися балетом – у групі професійної балерини. У 2016 році повернулася до Чернігова. Тут викладаю балет для дорослих і дітей, а також проводжу заняття з йоги.



Дивлячись балет на сцені, ми сприймаємо його, як мистецтво, але вже неодноразово йшлося про виснажливу працю танцюристів? Що важливіше – все-таки талант чи працелюбність і наполегливість?
Як на мене, балет є поєднанням мистецтва і щоденної наполегливої праці. Танцюрист проводить десятки годин перед станком, доводячи будь-який рух до автоматизму. На сцені він/вона не мають думати, як рухати рукою чи ногою, має включатися душа, щоб передати стан і прожити той чи інший образ. Рух, грація, артистизм – все це поєднується у мистецтві класичного танцю. Це однозначно велика праця, що допомагає розкрити талант. Без нього теж ніяк!

З чим можна пов’язати, що про українських балерин, танцюристів не так багато знають? Останнім часом стала відомою широкому загалу тільки прима Національного академічного театру опери і балету України Катерина Кухар, та й то завдяки суддівству у «Танцях із зірками».

Так, це правда, що в Україні балет залишається елітарним мистецтвом для обраних. У нас не дуже поляризують балет, хоча у багатьох країнах світу до нього є високий інтерес. Але з появою соцмереж, поширенням Інтернету ситуація поступово змінюється. Навіть більше – балет стає доступним для людей різного віку, соціального статусу і фізичної форми. Згадаймо історію із британкою, яка втілила свою мрію і склала іспити балетної школи у 70 років.
Наразі світові балетні школи відкривають світ танцю для широкої публіки. Приміром, дуже відомий конкурс для танцюристів «Приз Лозанни» (Швейцарія) транслюється у прямому ефірі на телебаченні, у соціальних мережах. Цей конкурс є одним із найпрестижніших у світі – переможець один, але представники найкращих театрів із різних країн обирають собі майбутніх прим і прем’єрів, запрошуючи на роботу, укладаючи з ними контракти. Ті, хто цікавляться балетом, можуть знайти чимало інформації про залаштунки відомих театрів, постановок, про життя відомих балерин, танцівників, приміром.



Тобто і Ви, йдучи з останніми тенденціями, теж пропонуєте займатися класичним балетом усім, незалежно від віку і фізичної форми?
Це робота з тілом, фізичні навантаження для правильної постави, особливо у дітей. Класична хореографія – класична освіта для тіла, це робота задля розуміння, як має правильно працювати власне тіло. Я пояснюю батькам, що не має бути завдання – високі досягнення будь-якою ціною. Перше завдання – здоров’я дитини. Здоров’я важливіше, ніж досягнення, конкурси і визнання! Дітей, які займаються балетом, хореографією, гімнастикою, на вулиці одразу помітно.

Досить часто батьки звертаються до занять, коли вже є якісь проблеми з хребтом чи стопами. Такі регулярні фізичні вправи допомагають на ранніх етапах виправити і привести все в норму. Заняття балетом дисциплінують дитину, роблять її упевненою та цілеспрямованою, виховують стійкість і терпіння, спонукають наполегливо йти до мети. Адже для того, щоб рух відпрацювати – зробити його так, як треба, доводиться повторювати десятки разів. Іноді трапляються розчарування: діти приходять із впевненістю, що все одразу вийде, коли трапляється інакше, є розчарування. Тому тут доводиться працювати і з психічним станом дитини. Викладач має продемонструвати власним прикладом, що все можливе. Потрібні терпіння і наполеглива праця.

Звісно, якщо є бажання і здібності у дитини, можна готувати її до вступу до професійного закладу, у нас – це в столиці. І це десь має відбуватися у 2-3 класі загальноосвітньої школи (9-10 років). Ми відпрацьовуємо базові навики класичного балету, а за потреби, можна розвивати фізичні параметри і характеристики, необхідні для вступу до навчального закладу.

З якого віку дітей варто віддавати до балетної студії? Як часто мають бути заняття? Хто визначає, може дитина досягти успіху у майбутньому чи ні?
Гімнастикою займатися починаються ледь не з 3-річного віку. Балетом – пізніше, десь із 6-7 років, але залежить від фізичної форми дитини. Вона повинна мати розвинуті м’язи, щоб працювати з формою. Має бути відчуття музики, ритміки. І зрозуміло, у балеті велике значення має регулярність занять. У професійному балеті раніше були дуже суворі вимоги – всі балерини були стандартного зросту і ваги (не більше 50 кг). Досить образливо було для високих дівчаток. Приміром, дівчинка займається з 6 років балетом, а в 10-11 років вона починає активно рости і виявляється, що її зріст не підходить для класичного балету, виступати на сцені навряд чи зможе. Зараз вимоги трохи змінилися – є балерини високі. І навіть на конкурсах надають перевагу здоров’ю балерини (а не надзвичайній худорлявості). Приміром, у 2019 році «Приз Лозанни» виграла американська балерина Маккензі Браун – вона досить технічна і м’яка у рухах, але й не занадто тендітна. З пострадянського простору було досить багато занадто худорлявих балерин, однак досягти такого успіху у них не вийшло.

Окрім пристрасті до танців, йоги, Ви активно подорожуєте. Навіть більше – вам вдається поєднувати свої захоплення із пізнанням світу. Як плануєте подорожі?
Період подорожей у мене розпочався під час роботи у Росії. Перші поїздки були нетривалими і відносно недалекими. Потім у Сочі це стало постійно і вже на далекі відстані. Я відвідала близько 50 країн Європи, Азії, Океанії. Ніколи не користувалася послугами туристичних агентств, квитки купувала самостійно, бронювала готелі і планувала свій маршрут. До речі, у близько 80% моїх подорожей я була сама, і при цьому почувалася достатньо комфортно.
Подорож до Індії була якось мірою пов’язана із моїм захопленням йогою, вона дозволила подивитися на світ по-іншому. Варто розглядати тіло не тільки, як фізичну субстанцію, а й енергетичну структуру.

Що найбільше вразило в Індії?
Значна частина населення цієї країни живуть у такій бідності, що ми навіть не можемо уявити, але при цьому почуваються щасливими. Я бачила, як родина з дітьми вкладається спати просто на асфальті і при цьому вони не виглядають нещасними. Наприклад, у Мумбаї десь 63% населення (а це до 13 млн. людей) живуть з розрахунку 1 долар на день. Але люди вдячні за те, що мають. І це дивовижно. Подорож до Індії дуже змінює світогляд, сформовані кимось чи чимось стереотипи. У Сочі я бачила мільйонерів, людей з вищого світу, але вони були нещасними, а в Індії можна побачити будь-де бідних чоловіка чи жінку, які випромінюють щастя.





Можливо, це пов’язано із релігією? Приміром, у нас частіше у суспільстві панують песимістичні настрої. І класичний приклад із склянкою води – у нас склянка води буде, швидше, наполовину порожньою, аніж повною.
Не виключаю зв'язок із релігійною традицією. В Індії релігія у своїй основі несе радість – божества танцюють. Там багато свят, люди несуть квіти на знак вдячності. Основа життя – радість. Радій тому, що маєш!
У нас, мені видається, основа життя – страждання, що в релігії, що в історії. Страждання очищає душу, але шляхів просвітлення – багато, і вони можуть бути різними. Не обов’язково через страждання.

За своїми спостереженнями, хочу сказати, що в основі життя має бути баланс. Ми весь час балансуємо у дуальності – між світлом і темрявою, між добром і злом. Варто бути врівноваженим і зберігати дитячу допитливість, цікавість до світу. Доросла людина прагне пояснити події довкола через розум, свій досвід, а діти пізнають світ напряму – без пояснень і обмірковувань, чому сталося так чи інакше. Це вже сталося.

Відштовхуючись від такої філософії, у чому ж тоді щастя?
У мене таке враження, що у кожної людини в голові, як у комп’ютері, є файл із назвою «щастя». І залежно від досвіду, родинного виховання, цей файл включає певний набір компонентів. Якщо у реальному житті, якийсь із компонентів не співпадає, чи взагалі відсутній, то людина буде почуватися нещасливою і буде страждати. Якщо «прибрати» цей вимір щастя, то можна досягти гармонії і спокою із собою. Адже щастя не залежить від того, що ти маєш або чого, не маєш.

Це певний момент твоїх відчуттів – так відчуваєш, і щастя не можна «підігнати» під певні концепції та шаблони, не можна описати і розкласти на полички. Іноді ми щось втрачаємо, дуже сумуємо з цього, а в Індії вчать – коли ти відпускаєш, до тебе приходить найкраще.

Наше життя – наш найкращий вчитель, найкраща наука для кожного з нас. Ми маємо довіряти йому, незалежно від того, що трапляється – добре чи погане. І ще – кожен має те, що йому потрібно, а всередині нас багато потенціалу, тож не потрібно його обмежувати.

Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.