Бабуся Ольга ворожить та грає на балалайці

Вона завжди рада гостям

До неї за допомогою звертаються люди не лише з навколишніх сіл, а й - з усього району. Її поважають і навіть трішки побоюються. В давнину таких бабусь люди (чи то з поваги, чи просто з остраху) називали відьмами, тому що “відали” вони про людські болячки та їх походження практично все. Панкратівна, - так просто називають  бабусю всі, хто її знає, - ніколи не відмовить у допомозі людині, яка до неї звертається. Кожні вихідні та у великі православні свята її можна побачити в церкві. Смуток та біль від втрат і самотності бабуся відганяє, граючи вечорами на балалайці.

Знахарка лікує молитвами та травами

Ольга Скляр живе у невеличкому селі на Менщині з мальовничою назвою Днилівка й не менш мальовничими краєвидами. За всі 83 роки, які Господь-Бог відвів  Ользі Панкратівні, за межі свого району вона ніколи не виїжджала. У рідному селі бабуся знає кожне деревце і кожну травинку. А як же не знати, коли більшу частину свого життя баба Ольга збирає лікувальні трави та кору з дерев, щоб допомагати людям та й собі підліковуватися? Незважаючи на свій досить поважний вік, знахарка і зараз не вживає пігулок і, завдяки травам  та народній медицині, майже не хворіє.
“Знання мені передалися по материнській лінії, - розповідає знахарка. - Мамина сестра, Онисія Денисівна, навчила мене молитов та розповіла, як правильно лікувати людей”.Вона дістає зі старенької шафи грубий зошит та показує його мені. “Ось тут все і записано,” - говорить Панкратівна. В зошиті у знахарки записані всі основні молитви та зберігаються рецепти від різних недуг. За словами Ольги Скляр, трави для лікування вона збирає самостійно, адже треба знати не тільки час та період їхнього збору, але й дотримуватись основного — в жодному разі не допускати попадання на них сонячних променів. “Саме вночі більшість трав мають найбільшу цілющу силу, тому сушити та зберігати їх потрібно у темному місці,” - розповідає знахарка. 

В невеличкій старенькій хаті, що знаходиться на краю села, у бабусі чисто та прибрано. Пахне старовиною, травами та сушеними грибами. На шворці над ліжком висять сушені трави, а біля невеличкої, але побіленої і від того ще більш привабливішої печі, стоїть велика сковорідка, в якій лежать сушені гриби. “Гриби мені принесла хресниця, - хвалиться Ольга Панкратівна. - Взимку люблю варити з них юшку — виходить смачно та корисно”, - продовжує бабуся.
Я поцікавився, від яких недуг доводиться найчастіше лікувати. “Найбільше до мене звертаються люди з переляком та пристрітом, - ділиться Панкратівна. - Щоб позбавити від цієї напасті, я читаю молитву та виливаю на воску.” За словами знахарки, доводиться лікувати і від популярної в селах недуги - “підірванця” (це коли людина надриває живіт). “Від “підірванця” допомагає корінь дивосилу. - Для цього я на декілька місяців замочую корінець в перваку, - розповідає Панкратівна. - Хворий має вживати такий настій тричі на день по одній чайній ложці,” - продовжує вона. А для тих, у кого проблеми з тиском, Ольга Скляр радить вживати настій із гілля верби. За словами бабусі, вона дуже рідко хворіє, - як доказ тому, - у свої вісім десятків самостійно обробляє город.

На балалайці грає з п'яти років

Над ліжком у Ольги Панкратівни висить не типовий для даного регіону інструмент — балалайка. “На балалайці я граю з п'яти років,” - хвалиться старенька. На моє превелике здивування, вона бере до рук інструмент, і жваво перебираючи пальцями, грає щось моряцьке, потім - “Яблучко” і говорить, що тут треба з виходом, та роки вже, на жаль, не ті, щоб бігати.
А колись вона бігала, та ще й як! В далекі часи  веселих вечорниць кожен куток села хотів бачити Ольгу з балалайкою, — вона була душею будь-якої компанії. “Грати навчив мене батько, - розповідає бабуся. - Я знаю 93 пісні, серед яких є військові і козацькі, чумацькі, і, звісно ж, місцеві, - менські.”
Закінчивши шість класів, Ольга Скляр пішла працювати. Спочатку по людях, потім - в колгосп. Була і ланковою, довелося пережити і війну, і голод. «Батька разом з іншими односельчанами в клуні спалили поліцаї, - згадує Ольга Панкратівна. - Я тоді ще  маленькою була, проте пам'ятаю, що батька звинуватили за зв'язок з партизанським рухом».
Після війни працювала в колгоспі, а потім голова колгоспу пожалів і забрав Ольгу працювати на кухню. Пригадує, як до пенсії працювала вихователькою в дитячому садочку і грала дітям на балалайці. “Бігали за мною, мов зайченята, та все просили, щоб я ще щось заграла,” - розповідає старенька.

“Жінка не бита, як коса неклепана”

Як і всім, хто жив у ті часи, Ользі Скляр довелося пережити багато втрат  та лиха. Вперше  заміж вийшла, як сама жартує, “не сімнадцяткою”, - у 25 років. Взяв її набагато молодший за неї парубок. Та й то...силоміць. “Він працював електриком і пригрозив мені, що, якщо не вийду за нього, то щось собі зробить,” - розповідає Ольга Панкратівна. Вже тоді люди казали їй, що пошкодує про своє рішення. Та вона зглянулась над хлопчиною і таки повінчалась з ним. Як виявилось, собі на лихо. В народі є така приказка: “Жінка не бита, як коса неклепана”. Але «клепав» молодий чоловік старшу за нього дружину ледь не щодня. Відмучившись так шість років, Ольга Скляр не витримала і подала на розлучення. Дітей у них не було, тож тримати в собі постійні образи та побиття у жінки більше не було сил. “Дванадцять років я жила сама, доки до мене одного разу не зайшов недавно овдовілий чоловік,” - розповідає бабуся.

Сім років, мов сім секунд

Одного чудового ранку хвірточку Ольги Скляр прочинив щойно овдовілий Гаврило Кунда, який працював на залізниці. Тричі перехрестившись, він спитав дозволу зайти. “Завжди будь-ласка,” - відповіла йому Ольга, а про себе подумала, що велике горе привело до неї чоловіка, раз він тричі перехрестився перед тим, як зайти. За словами Ольги Панкратівни, 28 років він лікував жінку від тяжкої недуги, і таки поховав. У нього вже було два дорослих сина. “Він сказав: «Панкратівно, ти повинна мені супчик варити», - пригадує бабуся. Ольга Скляр зрозуміла про що йде мова і почала було відмовлятися, - і здоров'я, мовляв, вже не те та й вік — 43 роки. “Гаврило відповів, що не буде мною орати города, а, навпаки, жалітиме, мов дочку,” - пригадує старенька.
Сорок п'ять днів пролежала заява у сільській раді, а на сорок шостий зрілі молодята побрались. За сім років Гаврило Кунда ні разу не здійняв руки на Ольгу, зустрічав її, коли та пізно поверталася з церкви або з роботи. “Зараз над його могилою я часто запитую в нього, чому він мене ні разу не вдарив, хоча б не так сумувала за ним,” - витираючи з обличчя сльози, говорить старенька.
Але часто горювати не доводиться. Смуток вона відганяє роботою та молитвою, співає в церковному хорі. Дітьми Ольга Скляр так і не обзавелась, тому допомагає людям, а вечорами згадує молодість та грає на балалайці.

Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.