Пес кусав так, що десять днів пролежала в лікарні

Ось він - винуватець Малиш

«З сильним не борись, з багатим не судись» — каже прислів'я. Та судитися і боротися все-таки варто. Це коштуватиме часу, нервів, нерозуміння рідних і оточуючих, насмішок і грошей. Віра Ковальова з Городні виграла ніби звичайнісіньку цивільну справу. Але в ній багато «але». Історія дуже повчальна. Прочитайте. Вірі Володимирівні — 50. Виглядає значно молодшою. А от чотирисантиметровий шрам на обличчі явно зайвий, на тілі і руках сліди від укусів. То все згадка про жахливу історію, яка сталася рік тому. На Віру Ковальову напав сусідський пес.

1. Пес кусав так, що десять днів пролежала в лікарні

— 24 червня 2008 року вранці їхала велосипедом на роботу. По своїй вулиці. Раптом побачила сусідського собаку Малиша. Пес на великій швидкості мчав за мною. Я чула його хекання. Собака кинувся на мене. Звалив разом з велосипедом і почав кусати. Інтуїтивно закрила обличчя долонями, щоб не відкусив ніс, підтягла до живота ноги. Певно, на якусь мить я знепритомніла, — розказує Віра Володимирівна.
Коли отямилась, розплющила очі і побачила над собою морду собаки. Він тримав мою руку у пащі. Вона аж посиніла. Від жаху закричала: «Допоможіть!» Із двору, що неподалік, вискочив заступник начальника Городнянської міліції. Віктор Олексієнко зі словами: «Скільки разів йому говорив, не відпускай!» відігнав тварину. Це він про рідного брата, Володимира. Двоє братів живуть поруч.
Я була вся в крові. Віктор повів мене до себе у двір. Його дружина винесла води і рушник. Доки відмивала кров, прийшов і Володимир. Він і повіз мене до лікарні.

Спочатку мені позашивали рани від укусів на обличчі. Потім обробили рани на тілі. Лікар спитав: «Чий собака покусав?». Я сказала: «Володимира Олексієнка». Це підтвердив і сам Олексієнко у присутності лікаря і медсестри. Він весь цей час був у лікарні. Заплатив за необхідні для операції ліки. Заспокоював мене. Пообіціяв, що відшкодує всі витрати на лікування.
Я почувалася погано. Набряки, паморочилась голова. Там, де собака відривав шмати тіла, почало гнити. Більше десяти днів я пролежала у лікарні. Потім ще ходила три тижні на перев'язки. Про напад собаки лікарі повідомили у райвідділ міліції, санепідстанцію, ветлікарню. За псом наглядали, чи не скажений.
Я написала заяву у міліцію.
Коли міліція почала перевірку, Володимир Олексієнко змінив своє ставлення. Мовляв, це не його собака. Його Малиш в той час був прив'язаний. Цьому знайшлися і свідки... Бог їм суддя.

2. Міліція п'ять разів відмовляла у порушенні кримінальної справи

— Вперше 3 липня надіслали постанову про відмову. Мотивуючи, що «гр. Ковальову покусав собака, зовні схожий на собаку Олексієнка. Але, зі слів свідків, собака Олексієнка був прив'язаний». Отже, відсутня подія злочину. Я знову написала в міліцію. 24 липня прийшла наступна відмова: «Відмовити у зв'язку з відсутністю події злочину».
Не було б так прикро, якби Олексієнко відшкодував збитки, які я отримала, чи хоча б вибачився. Натомість він приходив в лікарню до мене і сказав: «Запам'ятай, ми менти. Всі будуть на нашому боці. І ти нічого не доб'єшся». Він теж раніше працював у міліції.
Тоді і дійшло: у цій установі мені нічого не добитися.
Та найбільше ображало, що я нібито брехуха, обмовляю Володимира Олексієнка. Написала і в районну прокуратуру. Після цього знову міліцейська постанова — відмовити. Я написала і Луценку, генпрокурору Медведьку. Згори спустили в облпрокуратуру, облміліцію, звідти на район. А в районі своя мафія. Та сама пісня.
Рідні, знайомі, колеги казали: «Віро, змирись, ти ж бачиш, у них все схвачено». А я не могла, — змахує сльозу Віра Володимирівна. — Вже не гроші мені від Олексієнка були потрібні. А довести всім, що я не брехуха, і що справедливість повинна восторжествувати. Я звернулася зі скаргою на бездіяльність міліції у суд.
Першу мою скаргу розглядав суддя Олександр Соколов. 13 серпня суддя її задовольнив. Міліцейську постанову про відмову у порушенні кримінальної справи скасував. Я зраділа. А з міліції 6 жовтня знову надіслали постанову про відмову. У зв'язку з відсутністю складу злочину. Хоча пояснення моїх свідків були чіткі і правдиві. Я знову пішла в суд. У цій тяганині минуло півроку. Від ран рубці позалишалися на тілі. Від несправедливості — на серці.

22 січня суддя Марина Лиманська задовольнила наступну мою скаргу.
Хоча прокурор просив: «У задоволенні скарги відмовити, оскільки перевірка проведена всебічно та повно. Висновки про відмову є правильними та обгрунтованими».
П'ятої постанови про відмову я не витримала. Найняла адвоката, заплатила чималі кошти і звернулася з позовом до суду. По крихтах збирала докази на свою користь. Ледь вибила направлення на судмедекспертизу. Міліція навіть адмінпротокол на Володимира Олексієнка за порушення правил тримання собаки не склала. Незважаючи нате, що пес завдав мені ушкодження середньої ступені тяжкості.
Навіть після двох втручань суду міліція не відреагувала. Олексієнко ходив і радів. Мовляв, бач, і суд тобі не допоміг...
Та надія жевріла.
Спасибі чесним суддям. Що б там не говорили про корупційність суддів, про суддів-хабарників, я на власному досвіді переконалася, що серед них багато чесних людей.
25 травня 2009 року суддя Дмитро Криворученко оголосив рішення «Стягнути з Олексієнка Володимира на користь Ковальової 497 гривень на відшкодування майнової шкоди і 2000 моральної». Олексієнко не став оскаржувати рішення суду.
Морально я виграла, адже добилася правди. Матеріально грошей витратила більше, ніж відсудила.
Проте вони ніщо в порівнянні з моральним задоволенням.

3. Я плакала від щастя

— Коли суддя оголосив рішення, всі вийшли із зали. І тут у мене покотилися сльози. Секретар глянула і каже: «Чого ж ви плачете? Все ж вийшло на вашу користь».
— Від щастя, — тільки й змогла сказати.
— Віро Володимирівно, а ви не боялись?
— Знаєте, я хотіла правди, не думала про страх.
Поцікавилась точкою зору Володимира Олексієнка.
— Я і в суді стояв на тому, що Віру Ковальову покусав не мій собака. За рік втомився від судової тяганини. Тому і не став оскаржувати рішення Городнянського райсуду. Це все забрало багато нервів. Я навіть з передінфарктним станом потрапив до лікарні, — сказав він.

4. Малиш воскрес!!!

А що із винуватцем, дворняжкою, Малишем?
— Його обстежили ветеринари. Не скажений. У міліції мені сказали, що його вбили. Є постанова міліції від 23 липня 2008 року, де сказано, що Малиш загинув 8 липня. Мовляв, Володимир Олексієнко разом з Олександром Кобеняком і Максимом Селівановим поїхали на риболовлю. Взяли з собою Малиша. Біля села Політрудня вони випустили його з коляски мотоцикла, щоб біг слідом, і пес потрапив під фуру.
Та я жодному слову Олексієнка і міліції не вірю, — каже Віра Ковальова. — Не здивуюся, якщо пес живе у Здрягівці, в Олексієнкових батьків.
Хм, а цікаво. І я поїхала в село.
У селі мужики сказали, що в Олексієнків два собаки. Один живе вже давно у батьків Володимира та Віктора. Другий, якого рік тому привезли з Городні, охороняє дідівську стару оселю.
Саме там і знайшла живого і здорового Малиша. У двір зайти побоялася, отож ходила навколо. Тільки ноги кропивою попекла.
— Та йдіть у двір, не бійтеся, — запрошує Тамара Миколаївна, мати Володимира Олексієнка. — Він добрий, не займе. То все наговір на мого сина. А прив'язала його тут, щоб охороняв. Незважаючи на те, що син Віктор заступник начальника міліції, оцю хату двічі обікрали. А сусідські на нашій вулиці — і по чотири. В них же ніхто не живе. Малиш нікого не чіпає. Ось скажи, Колю, — жінка звертається до чоловіка середніх років.
— Я рік корову у цьому дворі доїв. Живу у сусідньому селі, не встигаю до молочарки. Отож із паші прямо у двір Олексієнків їду доїти. Вони дозволили. Кину Малишу шматок хліба, він і не гавкає. Люди мимо ходять, нікого не чіпає, — каже Микола Аверченко.
Ось така історія.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №30 (1210)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.