Чому чернігівський офіцер відмовився від зйомок у “Дев’ятій роті”?

Сергій Шаповалов

Могутня постать цього чоловіка, що радше нагадує древнього лицаря, ніж людину сучасності, викликає захоплення не тільки в його друзів, але й – у ворогів. Так кажуть… Перш ніж обрати професію військового, підполковник української армії Сергій Шаповалов мріяв стати  художником та навіть спробував себе в кулінарії. Та дізнавшись, що його батько воює в Афганістані, а рідний брат саме збирається туди, він добровільно зголосився піти на війну.

В Афгані юнакові майже щодня доводилося бачити смерть друзів від рук “душманів”. Там він ледь не став інвалідом і по-справжньому оцінив вагу життя та чоловічої дружби. Через вісімнадцять років після війни його запрошували знятися у легендарному фільмі російського режисера Федора Бондарчука “Дев'ята рота”, та він відмовився, - не захотів ворушити минулого.

З діда-прадіда на захисті батьківщини

Сергій Шаповал не звик говорити про себе багато та гучно. Мабуть, те, що він бачив за своє життя, зробило його мовчазним та зваженим у висловлюваннях і вчинках. А побувати йому довелося не в одній “гарячій точці” і бачити таке, від чого у звичайної людини волосся на голові може стати дибки.
“В моїй родині всі професійні військові,” - розповідає Сергій Іванович. Його дідусь, Ігор Терентійович, також був бойовим офіцером — більш того — генералом. Довелося йому «понюхати пороху» і в Афганістані (у 1933 році там теж був конфлікт, у який втрутилися війська Червоної армії), де за блискуче командування він був удостоєний найвищої нагороди — ордену бойового Червоного Прапора, захищав він батьківщину і в роки Великої Вітчизняної війни. А в далекому 1942 році генерал Ігор Шаповалов поліг смертю хоробрих на Малій Землі.
І батько, і брат обрали собі професію військових — і також воювали та стали бойовими офіцерами.
До певного часу Сергій Шаповалов уявляв себе мирним кондитером, але, дізнавшись, що його старший брат збирається в неспокійний Афганістан, де вже перебував їхній батько, Сергій прямо з училища зголосився добровольцем на війну. Важко сказати, як тоді було матері, знаючи, що чоловік та двоє її дорослих синів назад можуть не повернутися.

Брат зустрів у госпіталі

Потрапив до Афганістану Сергій Шаповалов у 1987 році - ще юнаком. “Моє завдання полягало в тому, щоб визначати ціль і корегувати вогонь авіації,” - згадує Сергій Іванович. Два роки прослужив він в окремому парашутно-десантному полку авіанавідником розвідроти, та тільки раз за увесь цей час зміг побачити свого старшого брата Миколу, та й то за випадкових обставин... “Я з пораненням потрапив до військового госпіталю у Ташкенті, де й зустрів свого брата, який також там лежав,” - розповідає Сергій Шаповалов. Виявляється, разом з Миколою вони брали участь в одній військовій операції. Гелікоптер, в якому сидів брат Сергія був збитий “душманами”, і той з пораненням був госпіталізований в той самий госпіталь, де вони вперше за війну зустрілися.
Важко доводилося в Афганістані Сергію Шаповалову, та жодного разу він не попросився додому — не міг він підвести бойових товаришів і свято вірив у те, що захищає південні кордони батьківщини. А рік по тому, як він призвався, командування удостоїло відважного Сергія Шаповалова, тоді ще старшого лейтенанта, ордена Червоного Прапора, - як колись і його дідуся.

На війні все не так, як на екрані

Хто з нас не бачив фільму відомого російського режисера Федора Бондарчука про легендарну “Дев'яту роту”? Таких, мабуть, одиниці. За словами Сергія Івановича, йому довелося супроводжувати, а потім іти на підмогу бійцям уславленої роти. “На кожного бійця припадало одинадцять “духів”, які задля остраху йшли в чорних чалмах,” - розповідає офіцер.
“Коли хлопців відправляли утримувати висоту, щоб не пропустити “духів”, хтось сказав, що про їхній героїчний подвиг колись знімуть кіно,” - згадує Сергій Шаповалов. Так і трапилось. Проте сам фільм йому не сподобався. “Надто багато пафосу та неточностей, - говорить афганець. - На війні все було значно простіше, без зайвого галасу.” За його словами, із 39 бійців загинуло всього 12, яким посмертно присвоїли звання героїв, а не майже вся рота, як показано в фільмі.  Та й події відбувалися не влітку, а якраз після Нового року при температурі повітря мінус 25 градусів. Напризволяще хлопців ніхто не кидав, - Сергій Шаповалов це стверджує, оскільки він сам у складі своєї розвідроти прийшов бійцям на підмогу. Тому і вважає він, що фільм дорівнює посередньому американському бойовику. Він розповідає, що його запрошували на зйомки «Дев’ятої роти», командування навіть давало добро, та бойовий офіцер не захотів ворушити минулого і відхилив пропозицію.

Армія робить хлопців чоловіками

Після війни в Афганістані Сергій Шаповалов повернувся на батьківщину, а після проголошення Україною незалежності присягнув на вірність українському народові. Його старший брат Микола став офіцером російської армії, пройшов Чечню і, отримавши поранення, звільнився в запас. Та Афганістан був тільки початком бойового досвіду Сергія, можна сказати, бойовим хрещенням. Вже у складі українських миротворчих сил він мирив сербів та албанців на Балканах. Серби називали його, як і всіх всіх українців, “братушками”. Потім рятував людей у Ліберії, де побував тричі. Пітримував мир і у Сьєра-Леоне.
Свою дружину Сергій Іванович жартома називає “професійним чекальником”, адже вона завжди розуміє вибір свого чоловіка, чекає на нього і свято вірить у його повернення. “Мабуть, тільки наші жінки здатні на таке терпіння,” - говорить він.
Все, що довелось побачити та навчитися Сергію Шаповалову, він намагається передати своїм вихованцям. Адже він тепер - підполковник української армії та командир частини військової авіації в Чернігові. Він свято переконаний, що кожен чоловік повинен вміти тримати зброю в руках, щоб в разі потреби захищати свою землю і свою домівки. “Тільки армія робить із хлопчаків чоловіків”, - говорить підполковник, який шляхами війни пізнавав істину життя.

Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.