Немає сил воювати в окопах – пишіть українську Вікіпедію!

Одразу й не скажеш, що цей лижник у яскравому костюмі, той самий Юрій Пероганич Yuri Perohanych – український громадський діяч у галузі інформаційно-комунікаційних технологій, культури і освіти. Він відомий тим, що у 2009 році заснував громадську організацію «Вікімедія Україна» – регіональне відділення американського «Фонду Вікімедія», що керує Вікіпедією – енциклопедією, написаною спільно її читачами. Пероганич започаткував та опублікував в українському розділі понад 3200 статей, відредагував – 20 тисяч! Об’їздив 35 країн світу! Заснував Мистецький портал «Жінка-Українка», ГО «Творча еліта України», віднедавна він – член Ротарі-клубу «Київ-Столиця».

Журналістам «Деснянки» пощастило познайомитися з цією непересічною особистістю під час прес-туру на гірськолижному курорті Буковель. Виявляється, підкорювача лижних трас Юрія Пероганича багато що пов’язує з нашою Чернігівщиною, зокрема з Носівським районом. Про це і не тільки – у нашому ексклюзивному інтерв’ю.




НАДБАННЯ НАРОДУ

Він народився 57 років тому, як сам каже, – у горах. Сюди, на Львівщину, приїхала працювати його ненька після закінчення Майнівського зооветеринарного технікуму, що в Бобровицькому районі Чернігівської області.

– На Західній Україні мама знайшла батька, потім народився я, – розповідає Юрій Пероганич. – А на Чернігівщину я їздив влітку, коли був дитиною. Тут завжди було сонце, набагато тепліше, ніж у горах. Це мої перші дитячі враження.
Родом з Носівщини, із села Лісові Хутори, його матір, тут поховані бабуся й дідусь.

– Моїм батькам, дай Боже, цьогоріч має виповнитися по 82 роки! – уточнює. – Наша родина переїхала до Чернігівської області в 1975 році. Я закінчував школу у селі Козари Носівського району. Директором у нас був Андрій Лопата, рідний брат Василя Лопати – відомого художника, одного з авторів української гривні. До речі, відвідував його у Сан-Франциско, коли був там у справах з Вікіпедії. Заходив до пана Василя додому. Мабуть, мені одному з небагатьох земляків пощастило його бачити останнім часом, адже він живе в Америці.



Родом з наших країв, зі Старої Басані Бобровицького району, і дружина пана Юрія – Тетяна Череп-Пероганич. Поетеса, прозаїк і драматург, журналістка, перекладачка, громадська діячка, членкиня Національної спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців України, лауреатка національних і міжнародних премій, авторка 10 книжок!

– Ми одружилися 8 років тому, нашому сину Богданчику – 6, і він майбутній першокласник, – розповідає пан Юрій. – У Тані багато ненадрукованих творів, ось недавно вона закінчила роботу над повістю, є й чималий роман. Сьогодні друк книжок – недешева справа, і переважно це відбувається за рахунок автора, рідше знаходяться спонсори. І якщо казати про поезію, то завжди кажу дружині – треба друкувати, бо це – не твоє, це – надбання народу.

Нині Тетяна Череп-Пероганич працює піар-менеджером у Аптечній професійній асоціації України. А коли була дружиною у декреті, то спільно з чоловіком створили Мистецький портал «Жінка-Українка». Чи думали тоді, що сайт стане таким популярним? Тепер його щодоби відвідує понад 1500 людей! Географія – увесь світ, відкривають сторінки скрізь, де є українці.

– Веб-портал містить понад півтисячі творчих портретів жінок, це і поетеси, і танцівниці, і співачки, і майстрині… Є також портрети чоловіків. Ми – за гендерну рівність! – пояснює. – Також висвітлюємо культурне життя. Щоправда, на все це трохи не вистачає ресурсів, бо зазвичай доводиться працювати у вільний від роботи час, інколи засид­жуємося до другої години ночі.

До слова, подружжя Пероганичів ще й співзасновники, співорганізатори і постійні учасники щорічного мистецького фестивалю «Імпреза по-самчиківськи», що проходить у селі Самчики на Хмельниччині. На Зелену неділю звідусіль до музею-садиби з’їжджаються поети, письменники та артисти. Тут можна доторкнутися не лише до творчості, а й побачити унікальний самчиківський розпис і придбати оригінальні речі.


Юрій Пероганич з дружиною Тетяною

ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ДЛЯ ЗЕМЛЯКІВ

Працюючи в столиці, Юрій Пероганич якийсь час очолював Носівське відділення Чернігівського земляцтва в Києві. Нині співпрацює з активними чернігівцями, які допомагають створювати енциклопедію Носівського району.

– Ми плануємо розміщувати статті про помітних жителів, про кожну (є таке модне слово) інституцію, мається на увазі школи, лікарні, це і сфери громадського харчування, побуту, бізнесу, – продовжує громадський діяч. – Проект на багато років. І він перспективний. Уже цією ідею захопилися директор Носівської школи №2 Євген Бондарчук і очільник Носівської районної станції юних техніків Василь Кияниця. Також на Чернігівщині є чимало істориків, які ведуть краєзнавчу роботу, ми їх запросили до співпраці. Тож, сподіваюся, енциклопедія розширюватиметься. Можливо, у майбутньому нам вдасться створити таку ж у кожному районі Чернігівської області.

ЯК ЛЮДИ ЖИЛИ?!

Цьогоріч українській Вікіпедії виповнюється 15 років, багатомовна Вікіпедія у січні святкувала 18-річчя.
– Визначна не сама подія, визначна сама енциклопедія! – каже Юрій Пероганич.

Ідея наукової енциклопедії виникла в американців Ларрі Сенгера та Джиммі Вейлза. Перший був науковцем. Джимі – підприємець, дав гроші на задуми Ларрі. Люди з науковими ступенями мали писати статті для цієї наукової онлайн-енциклопедії – Нупедії. А Вікіпедію вони створили як допоміжний продукт, куди б дописувати міг будь-хто і звідки би статті відбирали для основної енциклопедії. За рік із 2001 року в цій Нупедії було створено кілька десятків статей, а в Вікіпедії рахунок уже пішов на десятки тисяч! Закинули вони основну і перемкнулися на Вікі.

– Уявіть, що 18 років тому її не було! Як люди жили?! – посміхається чоловік. – Першу статтю (про атом) у розділі української Вікіпедії вніс 30 січня 2004 року українець Юрій Коваль з Японії.

Перші сто тисяч статей написали за 4 роки, а кожна наступна сотня – все швидше. Українська Вікіпедія нараховує майже 900 тисяч статей. За показниками вона на 16-му місці з усіх мовних розділів і третя серед слов’янських. Більше мільйона статей мають тільки англійський, німецький, французький та нідерландський розділи.



Заслуга Юрія Пероганича у розвитку української Вікіпедії – це те, що у 2009 році (тоді нашому розділу було 5 років) він виступив з ініціативою створення громадської організації «Вікімедія Україна», яка стала українським відділенням всесвітнього «Фонду Вікімедія» – організації, що керує Вікіпедією.

– Не в сенсі наповнення змісту, а в тому, що технічно утримує сервери. Сайт має величезну кількість відвідувань, тож періодично сервери потрібно замінювати. Вікіпедія працює на програмному забезпеченні, яке теж треба розвивати і, звичайно, програмісти отримують зарплату. Розвиваємо і спільноту редакторів. На все це Вікімедія збирає пожертви, – пояснює.
За час роботи у Вікіпедії, Пероганич став редагувати тексти з 2006-го, а започатковувати власні – з 2009-го, створив понад 3200 статей. Поняття авторства у Вікіпедії – досить відносне. Бо казати – я написав – не можна, скоріше започаткував. Адже статті постійно доповнюють інші автори.

– Є люди, які написали кілька, але дуже глибоких, ґрунтовних. Я не люблю. Мені більше подобається «поверхах-хапайко». Бачу, що немає про це інформації, тож започатковую щось коротеньке, невеличкий текст. А люди тоді через пошук статтю знаходять і доповнюють, виправляють, редагують. Тобто імовірність того, що вона виросте, на мій погляд, збільшується, – каже Юрій Пероганич.

Енциклопедія вдосконалюється за рахунок того, що будь-хто може доповнити чи виправити помилку. Звісно, що й будь-хто може помилку внести, але фіксуються всі правки користувача, і всі правки з конкретних ай-пі-адрес. Якщо людина вносить помилки свідомо і часто – блокується можливість виправляти з тієї адреси. Спочатку на кілька годин, потім на дні і навіть назавжди. Вікіпедію неможливо зіпсувати. Вся історія редагувань збережена і відкрита всім. Можна подивитися, якою була будь-яка стаття в той чи інший час.

– Загроз тому, що ви робите даремну роботу – немає. Щоб започаткувати статтю не обов’язково навіть реєструватися у Вікіпедії. Але текст має бути енциклопедично значимим. Є й критерії. У іншому випадку його вилучать, це роблять спеціальні люди, волонтери. А програма фільтрує правопис, знаходить лихослів’я та інше, – розповідає пан Юрій. – Знаєте, футуристи прогнозують, що ще мінімум 500 років Вікіпедія буде у тому чи іншому вигляді. До того ж розмір і якість енциклопедії тією чи іншою мовою прямо пов’язане і корелює з майбутнім мови, майбутнім культури, майбутнім народу. Тому якщо ви не маєте сил воювати в окопах – пишіть українську Вікіпедію, це теж зброя, це теж інструмент війни.

ЛІНІЙКА

Хто ж, як не він найбільше знається на цифрах у Вікіпедії?! Регулярно видає Віківісник, де значаться статистичні дані щодо трьох основних напрямків. Перший – активність людей щодо наповнення, другий – що було створено, який новий контент доданий. І третій – відвідуваність, власне, популярність Вікіпедії.

– Якщо кажемо про активність, то вона у нас вдвічі вища, ніж у Росії. Якщо брати кількість людей, які розмовляють українською і російською, то є такий термін – вікепедійна пасіонарність (цей термін я сам придумав) – відношення числа активних редакторів до числа мовців, людей, для яких мова – перша або друга. І вважається, що таких осіб (українська мова для них перша або друга) у світі 44 мільйони! – каже Юрій Пероганич. – І якщо поділити число активних редакторів на число мовців, то виходить десь показник 22 мільйони. У Росії він близько – 12, майже у два рази менший. Дуже високі такі показники у естонців, країн Скандинавії, людей, які розмовляють на івриті. Надзвичайно високі ознаки в каталонців, у тих, хто бореться за самовизначення, за ствердження своєї культури, мови… Загалом, Вікіпедія – це така лінійка, що дозволяє поміряти спроможність народу творити інтелектуальний продукт. Так ось за цим показником українці в світі – 12-ті! І за обсягом українська Вікіпедія на 12-му місці. Якщо все роздрукувати, то вийде полиця у чотирнадцять метрів! Це в 9 разів більше інформації, ніж у Великій радянській енциклопедії.

Є така українська приказка: «Семеро до рота, один до роботи». У Вікіпедії один до роботи – це людина, що започатковує статтю, а інші семеро – це 4000 осіб, що її переглядають. Загалом же українську Вікіпедію хоча б один раз на місяць переглядає 12 мільйонів людей. Кількість переглядів коливається від пори року, приміром, у січні їх було аж 60 мільйонів, це 2 мільйони сторінок у день, або 20 – щосекунди!

Українська Вікіпедія для Юрія Пероганича – хобі, без якого не уявляє свого життя. Основна ж робота – Асоціація підприємств та інформаційних технологій України. Там він – генеральний директор.

– Пишіть Вікіпедію, щоб після вас не лишився єдиний напис на могильному пам’ятнику, – наголошує Пероганич. – Вікіпедія – це можливість формувати громадську думку. Звичайно, що за правилами треба писати неупереджено, нейтрально, відсторонено. Проте, я ще не зустрічав такого журналіста, який би писав і не вкладав своєї душі, свого бачення. Факти можна подати по-різному, і розставити акценти. Ось взяти Крути. Наразі вже широко відомо, що Крути – це перемога, що хлопці зупинили на 4 дні наступ військ, що це герої, завдяки яким уряд УНР у Бресті був однією із сторін переговорів, що дозволило продов­жити українську державність і створило передумови для сьогоднішньої державності. Якби не було Крут, не було б і теперішньої України. У радянські часи всі ці події замовчувалися. У часи Незалежності стали обережно подавати інформацію, що це хлопців туди послали, що були вони зовсім ненавчені, їх кинули на смерть і – все. 10 років тому на одному зібранні Чернігівського земляцтва в Києві я зустрів історика-земляка Володимира Улянича. Розговорилися. І він показав свою товстелезну книжку-рукопис, надруковану на машинці. Улянич дослід­жував події в Крутах все життя, і більше ніж він – ніхто не знає. Після зустрічі з істориком я знайшов в бібліотеці Вернадського Військово-історичний журнал з його статтею про Крути і слово в слово (з посиланням) розмістив її у Вікіпедії.

Це повернуло українцям суспільну свідомість!



ПРО ЛИЖІ І ПЕНЗЛИК

У Буковелі Юрій Пероганич уже втретє. Каже, щоб по-справжньому відчути цей гірськолижний курорт, треба тут пожити, побачити його не тільки вдень, а й спробувати з’їхати на лижах у вечірній час. Це – неймовірно!

Що для нього лижі? Насамперед, це позитивні емоції, спілкування з новими людьми, здоров’я, рух. А ще можливість випробувати себе – на яку максимальну швидкість ти можеш розігнатися і не впасти. Чи падав?

– Сильно – ні, за три дні, мо’, тричі таке було, але то чисто випадково, трохи замріявся, – зізнається. – Цього разу підкорив усі траси Буковеля, і сині, і червоні, і чорні. Вчора проїхав 54 кілометри, так показала програма на смартфоні. 30 – на спусках на лижах, 24 – вгору на підйомниках. Коли ти проходиш через гірське повітря, через ці геополя, набираєшся енергією, ти ніби стаєш годинником, який накрутили. Потім дуже довго випромінюєш цю енергію.

Сім’я Пероганича теж любить лижі, всі разом, і малий Богданчик, і дружина Тетяна, не бояться спускатися з гори. Та до тата їм ще далеко.

Перебуваючи в серці Карпат, у пана Юрія виникла ідея створити енциклопедію Буковеля, яка містила б інформацію про кожний підйомник, про кожен ресторан, про кожну страву в ресторані. Про лижні школи, інструкторів.

– Що буде там, залежатиме від людей, які її наповнюватимуть. Можна, приміром, написати про готельний номер, в якому зупинявся Пероганич, – сміється.



А своїм землякам і читачам «Деснянки» лижник і громадський діяч побажав таке:
– Багато хто каже, що на мандрівки немає часу або грошей. Є притча, де йдеться, що коли Бог ділив час, то кожному дав 24 години на добу. Насправді питання в пріоритетах. Можна накрити за дві тисячі стіл, а можна купити за 300 гривень квиток до Франківська і покататися на лижах. Тобто подорожуйте, і Україною, і якщо є можливість, Європою. Старайтеся вискочити зі своєї колії. Рухайтеся, займайтеся спортом, не вживайте алкоголю або вживайте якомога менше. І творіть Вікіпедію, бо це надзвичайно захоплююча справа. Це все одно, що писати пензлем по небу. Написали – і це видно на увесь світ!

Лариса Галета, «Деснянка» №11 (746) від 14 березня 2019

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.