Пятница, 17 Августа 2018 14:54 | Просмотров: 2826
Виробничий цех Смолинського торфозаводу філії ДП «Чернігівторф» працює на два канали. В середньому видає на-гора щодоби близько 100 тонн брикету. І це – на старому пресі, який нещодавно капітально відремонтували і запустили. Наприкінці серпня-на початку вересня керівництво державного концерну «Укрторф» обіцяє завершити тендерні процедури та нарешті надати заводу новий прес і техніку (трактори, навантажувачі, збиральні машини) – всього на 15 мільйонів гривень! Попри складні погодні умови та рясні опади, які на місяць вибили заводчан із ритму, вдалося заготовити понад 20 тисяч тонн сировини. В планах – зібрати до кінця сезону 30 тисяч тонн фрезерного торфу, а це понад 15 тисяч тонн брикету!
Борги попередників душать завод
Робота «Смолинського торфозаводу» напряму залежить від роботи єдиного старенького пресу. Впродовж літа для нього виточували колінчастий вал. За цю роботу заводчани заплатили 160 тисяч гривень. Увесь цей час підприємство простоювало, накопичувались борги, а від держави не надійшло ніякої допомоги. Навпаки – чиновники, мов з ланцюга зірвались! Замість допомоги на заводчан кинули численні перевірки, а керівників почали викликати «на килим». Мовляв, як так трапилося, що допустили заборгованість?
Спочатку представники державної інспекції праці оштрафували завод на 11 тисяч гривень за порушення умов праці, тепер КРУ подало до суду за борги попередників, днями має розпочатися чергова перевірка аудиторів. Складається враження, що пресинг на непокірне підприємство продовжується з подачі невідомих «благодійників». А як інакше? Адже, коли попередні 10 років завод штучно доводили до банкрутства, накопичуючи борги, щоб потім за безцінь забрати підприємство – державні інстанції впритул не бачили порушень. Але як тільки все почало налагоджуватись, одразу ж запустили перевірки.
«За останні 10 років змінили два десятки директорів, і всі вони доводили підприємство до банкрутства, – каже голова профспілки ДП «Чернігівторф» Андрій Страхов. – Тепер розгрібати все доводиться діючому керівництву. Сьогодні треба платити людям зарплату, а крім неї ще 370 тисяч гривень за електроенергію, 300 тисяч гривень за ліцензію, крім того треба 200 тисяч заплатити за солярку, мастила та запчастини».
За словами директора «Смолинського торфозаводу» філії ДП «Чернігівторф» Валентини Огієнко, завод має заплатити понад 6 мільйонів боргу. Більшість боргів накопичені з вини попередників.
«Ми гасимо пеню, але не гасимо тіло, – бідкається керівниця. – Вже заплатили близько 4 мільйонів гривень боргів. Єдиний вихід – домагатися їх списання. Інакше будемо топтатися на місці, без перспектив розвитку».
«На гора» – 100 тонн брикету!
Попри всі негаразди, підприємство вистояло. Мало хто вірив в те, що заводчанам вдасться пережити це літо. Але смолинські шахтарі не просто вистояли, а встигли заготовити понад 20 тисяч тонн сировини. Тепер, коли пішов брикет і з’явилися живі гроші, робота піде значно веселіше. В планах заводчан – вийти на рівень 30 тисяч тонн фрезерного торфу. З нього вийде понад 15 тисяч тонн торфобрикету. Прибуткова арифметика дуже проста. Наразі вартість однієї тонни брикету на підприємстві складає 1380 гривень. Помноживши ціну на 15 тисяч тонн, виходимо на цифру в 20 мільйонів гривень. Якби не борги – за ці гроші можна було б суттєво оновити технічний парк заводу, збільшити зарплату працівникам, налагодити лінії з випуску добрива. Все це колись було на підприємстві і тут сподіваються на те, що все знову буде.
У виробничому цеху кипить робота! Нарешті прес притерся та почав працювати, як треба. Щодоби на-гора цех видає 100 тонн брикету. Серце брикетного цеху – апаратна. За виробничим процесом спостерігає апаратник Ксенія Зубар. Робота цієї тендітної жінки не менш важлива, ніж робота працівника цеху, адже за пультом видно все! І доки все гаразд – іде брикет!
«Брикет не встигає залежуватись в бункерах, – розповідає начальник цеху Микола Мойсієнко. – У зв’язку з подорожчанням газу всі кинулись за дешевими енергоносіями. Аби не простоювати під стінами заводу, ми записуємо всіх бажаючих купити брикет у спеціальний журнал – там визначено, коли вони зможуть приїхати по продукцію».
Микола Миколайович бідкається – катастрофічно не вистачає робочих рук. Заводчани працюють в три зміни, а для нормальної роботи треба хоча б чотири.
«У нас працюють навіть люди з Черкас, – пояснює шахтар. – Якби була четверта зміна, то на вихідних завод би не простоював, але люди мусять відпочивати, тому наразі все так, як є».
Людей не вистачає не лише у брикетному цеху, але й в будівельному, на залізниці, а трактористів вдень з вогнем не знайдеш! В сезон заготівлі сировини за кермо тракторів мусять сідати і ті, у кого в посадовій інструкції це не передбачено. Звісно, для спеціалістів з державної інспекції праці це грубе порушення, а для заводчан – чи не єдина можливість нормально працювати.
На початку осені завод отримає нові техніку і прес
Початок осені для торф’яників зазвичай знаменується закінченням сезону заготівлі сировини – фрезерного торфу. Для Смолинського торфозаводу він ознаменується незворотними змінами. Адже керівництво державного концерну «Укрторф» повідомило, що наприкінці серпня – на початку вересня мають бути результати з тендерних процедур. За 15 мільйонів гривень, які «вибили» у профільному міністерстві заводчани, на підприємстві має з’явитися новий прес та техніка. Через накопичені борги Смолинський торфозавод не зміг напряму отримати гроші, тому техніку і прес отримає від концерну згідно з договором співпраці. Якими будуть умови співпраці, тут поки що не знають. Втім, сподіваються, що не кабальними. В майбутнє тут дивляться з перспективою, бо знають, що їхня продукція користується небувалим попитом. Брикет, пиловидний, рослинний і сільськогосподарський торф – це те, що вже виробляють. Коли ж держава надумає повернутися обличчям до торфовидобувної галузі, вона отримає нове дихання і нові перспективи розвитку.
Віталій Назаренко, "Чернігівщина" №2 (663) від 11 січня 2018
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.