Чому остарбайтер баба Дуня не отримала німецької компенсації

Захворіла баба Дуня. Та так тяжко, думала, що вже і душу Богу віддасть. І ламало її, і (футкло. Все зважила, все передумала, доки лежала у ліжку. Здасться, всі проблеми вирішила на цьому світі. Крім однієї. Півтора року 6‘ється, мов рибина об лід щоб отримати німецьку компенсацію. Та марно.



... Євдокія Бардакова народилася і виросла в селі Білошицька Слобода Корюківського району. Мало не з дитячих літ почала трудитися в ново-організоваиому колгоспі, втоми не знала. Бо неслась вона у стрімку далечінь життя на пругких крилах молодості. Та ось політ раптово перервала Велика Вітчизняна війна.

Невдовзі їхнє село зайняли німецько-фашистські окупанти. Та волелюбний народ не хотів коритися чужинцям. Корюківщина стала партизанським краєм всенародної помсти. Сестра Євдокії Катерина і брат Володимир, нині уже покійні, пішли до партизанського загону. Вона ж залишилася в селі. Як зв'язкова. Як очі і вуха народних месників. Пекла хліб, збирала відповідну інформацію для партизанів. а людям вселяла віру в перемогу.

Та хтось з німецьких прислужників доніс фашистським зайдам і одного погожого сонячного ранку разом з мамою Євдокію арештували і доставили в гестапо. На численних допитах вона трималася мужньо. Невдовзі стареньку відпустили додому, а її разом з тисячами невільниць у вагоні-телятнику повезли на рабську працю до фашистської Німеччини.



Повернулася Свдокія Бардакова додому лише в 1946 році. І знову почала працювати в колгоспі. Та тік трудилась, що згодом її представили до високої урядової нагороди — ордена Леніна.

— Тобі не положено, сказали високі чиновники. — Ти працювала на Адольфа Гітлера.

Попсували тоді нерви добряче. А орденом Леніна таки нагородили. Звідтоді минуло багато років. Євдокїї Федорівні Бардаховій нині під вісімдесят, і вона давно на пенсії. Одного разу вичитала в газеті, що “уряд Федеративної Республіки Німеччини визнав свою відповідальність перед усіма жертвами нацистських переслідувань, здійснив акт Великого Каяття і водночас Великої Безкорисливості, прийнявши рішення про виплату.компенсацій громадянам України, які пройшли катівні концтаборів, рабську принизливу працю в ім'я “Великого рейху".

Почала баба Євдокія готувати документи. Довго не могла відшукати довідку. Бо забирали її ж не з села, а з гестапо. Та ось, дякувати добрим людям, допомогли їй відшукати отого злощасного папірця аж у Чернігові. Оформила вона документи і подала до Чернігівського обласного представництва Українського національного фонду "Взаєморозуміння і примирення". Звідтоді і чекає на німецьку компенсацію. Чекає не місяць, не два, а понад два роки. Що образливо, її односельчани, які значно пізніше оформили документи, вже й марки ті отримали і внукам пороздавали. А бабі Дуні все немає та й немає.

і так їй образливо І боляче на душі, що двічі насміялись. Тоді, коли нагороду відміняли, і тепер, коли вона чесно заробила компенсацію, а з невідомих причин її чомусь затримали.

А це днями ситуація прояснилася. Виявляється, фонд “Взаєморозуміння і примирення" свого часу в Традобанку" відкрив рахунок, куди й надходили кошти з ФРН для виплати. На початку 1995 року на його рахунках було понад 264 млн. німецьких марок.

Та вже починаючи з жовтня 1995 року "Градобанк" припинив здійснювати перерахування та виплату, чим самим заборгував... фонду понад 100 млн. німецьких марок. Іншими словами, “Градо-банк" привласнив сто мільйонів марок, надісланих урядом ФРН. Як бачимо, назріває політичний скандал.

Тільки від цього бабі Євдокиї не легше. Компенсація їй потрібна зараз. На хліб і паливо. Та з боргами розрахуватися. На тім світі вона вже їй ні до чого. Власне, якщо помре баба Євдокія, компенсації так ніхто І не одержить. Бо в неї ні дітей, ні внуків. Одна, мов билинка. Щоправда, як свідчить інструкція, при відсутності спадкоємців, матеріальна допомога в розмірі 300 дойчмарок буде виплачена тому, хто поховає небіжчика.

Віталій Леус, "Чернігівський вісник", №5 (435) 31 січня 1997 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.