84-річна Глафіра Кравець врятувалася від «макіївського маніяка»

Ніч на 14 березня старенька не забуде до кінця днів своїх. До неї у хату вдерся 45-річний Олександр Гурок з Макіївки Носівського району. Пенсіонерка жила у Миколаєві Бобровицького району. Підозрюваний побив і хотів зґвалтувати бабусю, яка і заміжньою ніколи не була.

Рятуючись, пенсіонерка схопила нападника за причинне місце і так придавила, що бажання зразу зникло. Якби вранці не нагодилися односельці і родичі, бабуся могла б померти. Її відправили до райлікарні. Медики виявили у Глафіри Максимівни струс головного мозку, рвану рану лівого ока, гематоми обличчя, численні синці. Після первинної допомоги бабусю забрала до Києва хрещениця. У лікарню, де сама працює.
Підозрюваного у спробі зґвалтування міліція затримала. Та бабусі з Макіївки і навколишніх сіл досі тремтять від страху. Просили: «Перекажіть суддям, щоб його посадили довічно». Довічно у нас садять лише за особливо жорстокі вбивства, пояснюю. «Тоді хай його у тюрмі вб'ють». При цих словах зігнуті, з двома паличками старенькі хрестилися і додавали: «Прости нас, Господи».

«По коліна», і тягне на старих

Ось що розповідають односельці:
— Сашко виріс у нормальній сім'ї. Батьки роботящі, хазяйновиті. Був спокійний. Після школи пішов до армії. Звідти комісували через виразку. Прийшла пора женитися. Батьки підшукали дівчину з порядної родини. Батько хірург, вона медсестра. Та не до дівок йому було.
Кажуть, першою жертвою стала родичка Олександра Гурок. Напав на неї, ледь залишилася живою. Говорять, так були порвані статеві органи, що кал і сеча йшли разом. Та родичі між собою домовилися. Наступною була Мар'я Лозицька. Жили вони на одній вулиці з Гурком, заліз, поглумився.. Невдовзі після цього у бабусі почалися проблеми з головою. Та й цього разу минулося. Чим і як Гурки переконали її не писати заяву у міліцію, достеменно не відомо. Тільки Мар'я почала розповідати, що він її не ґвалтував, а просив грошей.
Сашко одружився. Прожив пару років у шлюбі. Дітей не було. У Носівці напав на жінку. Тоді йому інкримінували грабіж і хуліганство. За це у 1995-ому посадили на п'ять років. Дружина чекати не стала. Ще тоді поголос пішов, що у Гурка — «гурок» по коліна і його тягне на бабусь.
Вернувся з тюрми. Кажуть, заліз до односельчанки Ольги Горобей. Та вона не розгубилася, схопила сокиру. Невдовзі впала, зламала ногу. Довго лежала, так і померла. Говорять, були й інші постраждалі. До однієї заліз ще вдень під ліжко і чекав, коли в хату повернеться. Соромилися баби розказувати, що і як було.

Гурок з часом познайомився з молодицею Оксаною Тедеєвою із села Миколаїв (нині їй 42 роки).
— Спокійний, стрункий, чорнявий, волосся хвилясте. Не матюкався. У мене вже було троє дітей. До них він добре ставився, — згадує Оксана. — Між нами все було добре, хоча його батьки мене не сприйняли. Не злюбили. Чужих дітей ніхто не хоче.

— Не страшно було, що він уже сидів?
— Кожна людина може помилитися. Я не питала подробиць, він не розказував. До роботи був не беручкий. Влаштувався, десять днів походив, вигнали. І вдома лінувався. Ходила по людях і його за собою водила. Кому город обробимо, кому дров напиляємо, сад обріжемо тощо. При мені не пив. Прожили ми десь два з половиною роки. Він мені не зраджував. Ходили і по бабах, допомагали. Нічого поганого за ним не помічала.

Якось у грудні у брата виникли проблеми. Поїхала у Бобровицю, щоб їх повирішувати. Дітей залишила на Сашка. Повернулася пізно, його немає. Старша донька каже, що пішов мене стрічать. Я ж із Козацького пішки до Миколаєва йшла. Та його дорогою не бачила. Коли це він являється, випивши. На другий день міліція приїжджає, його забирать. Сказали: «Бабу Проню, якій вже годів 80 було, побив і ізнасілував». (Єфросинія Василівна Оношко, по-вуличному Проня). Було це 2006 року. Вона жила сама. Бідняжка, пішки на Козацьке в сільраду пішла, а звідти її в лікарню забрали. Після пережитого додому побоялася повертатися. її відправили в будинок престарілих. Там і померла. А тепер баба Глаша. Вона ж на тій вулиці, що і баба Проня, жила. Його ізолювати треба. Я після випадку з бабою Пронею від нього назавжди відмовилась. У мене вже шість років інша сім'я, хороший чоловік.


Глафіра Кравець на ювілеї сестри

Дитячий крем, ножиці, ніж. Бабу катував і водою відливав

За бабу Проню Гурок відсидів лише два з половиною роки... За розбій чи то крадіжку. Кажуть, впливовий родич з Києва обіймав високу посаду в міліції, все повирішував. А за потерпілу нікому було заступитися. Ледь тупала, вік доживала.

Найстрашніші муки прийняла 81-річна Ганна Давиденко з Ганнівки. Було це 4 березня 2009 року. Ось що розповідають сусіди покійної:
— Баба Ганна хоч і слаба була, та розум мала ясний. Жила одиноко. Соцпрацівник та ми до неї ходили. Той вечір запам'ятався. Дачниця, яка жила неподалік баби, милася в хаті. Через щілочку у занавісці Гурок побачив її голу і почав добиватися у хату з криками: «Трахатися давай». Вона перелякалася, почала кричати: «Рятуйте!». Двері були замкнені. Тоді він кинувся за хату, щоб залізти через причілкове вікно. Тим часом жінка схопила одяг, вискочила з хати і побігла за порятунком по сусідах. Чоловіки і жінки кинулися на поміч.
Уже темно було. Впіймати Гурка не вдалося. Було чутно лише, як кущі тріщали, коли тікав. В окрузі усі чули про «Макіївського маніяка». Вирішили, що загроза минула. Дарма сподівалися. Збуджений, він таки знайшов іншу жертву — Ганну Давиденко. Витяг вікно, заліз у хату. Напівживу стареньку знайшла Валентина Сидоренко вранці. Пенсіонерка була вся у крові, мокра. Поряд лежав тюбик дитячого крему, ніж і ножиці. Одяг на ній був порізаний. Обличчя — суцільний синець. У роті аж язик чорний, туди пхав. Тіло — від побоїв фіолетове. Катував стареньку всю ніч, так задирав їй ноги, що і сухожилля порвав (через що місяць в гіпсу була). Коли нещасна непритомніла від болю, відливав водою, через це вона була мокра.

Бідненька, не мала сил ні говорити, ні плакати, ні встати, щоб покликати на поміч. А Гурок спав на печі в кутку, біля нього лежала недопита пляшка. Стягли його з печі. Він не тікав, був дуже п'яний.
Ганну Михайлівну відвезли до Макіївської лікарні. Медики з жахом дивилися на покалічену. Усе було порване. Отакий збоченець. Помучившись, баба Ганна ЗО травня віддала Богу душу. Цього разу, у 2009-ому, суд відміряв Гурку сім років за нанесення тілесних ушкоджень, зґвалтування, задоволення статевої пристрасті неприродним шляхом. Він відсидів п'ять. У лютому цього року звільнився умовно-достроково.

24-го приїхав у село. Мати не дочекалася, померла півтора року тому. Хоч була ще не стара. Батько залишився. Макіївські бабусі почали зачинятися на ніч на всі защіпки і замки. Та Гурок до них не поліз. Пішов у сусідній район, уже у знайоме село Миколаїв.

«Тіше, тіше, тіше...»

— Глаша мого чоловіка рідна сестра. Заміж не ходила, дівкою залишилася. Жила з матір'ю. Як матері не стало, — сама. З паличкою ходила. А ще й піч топила, город обробляла. Вісім курочок тримала і собачку, — розповідає 76-річна Варвара Кравець. — Неграмотна була, бо всього чотири класи закінчила. Ми після того як у Ганнівці біда сталася, заспокоїлися, бо пройшла чутка, що Гурок умер у тюрмі. Та поганих людей є ще багато. Отож я не раз їй приказувала, якщо хто лізтиме: «Лежи і мовчи, не відчиняй».

Глаша розказувала: «Лежу на печі. Чую, у веранді хтось шибку розбив. Дверей не зміг відкрити. Тоді став вікно витягати, а воно ж подвійне. Одне витяг». От вона встала і вийшла, — продовжує Варвара Степанівна. — Питає: «Що ви тут робите?» А він до неї і чотири рази вдарив на порозі, вона і впала на східцях. Там ще кров залишилася. Тоді затяг у сіни і ще ударив у лице. У неї аж кісточка під правим оком перебита була. Далі поволік у хату. Хотів затягти на полик біля печі, не подужав. Так він кинув додолу подушку і став з неї одяг зривати. Вона кричала: «Рятуйте, люди добрі!». А її ніхто не чує. Навколишні хати порожні, надворі темінь. А він їй: «Тіше, тіше, тіше». Став навколішки. Лаштується. Показував, як на слідчий експеримент привозили. Говорив, що штанів не знімав. Хай не бреше. Сказав, що вона його схопила так, що боляче стало. Він встав і пішов.

— Баба Глаша така хороша людина. Я до неї часто заходила. От і 14 березня вранці пішла дізнатися, чи пенсію не носили. Дивлюся, шибка розбита. Вона сидить серед хати в одній спідниці. Волосся сиве перемазане кров'ю. На обличчі місця живого немає. Очей не видно, позапухали. Я давай стукати. Вона злякалася і сіни зачинила. Я тоді гукати стала: «Це я, Оля. Бабо, ви що, мене не впізнали?» — розповідає 62-річна Ольга Васько. — Тільки тоді вона відкрила. Ноги, спина в синцях. Кров тече.
— Бабо, хто у вас був?
— Банда!
— Треба міліцію викликати, — кажу.
У мене два брати в міліції служили і син. А вона:
— Ні. Нікого не треба. Тремтить, плаче. Я не послухала. Побігла до сусідів, викликала.
Давай родичам бабиним дзвонить.
— Глаша ще й не признавалася нам, хто у неї „був і що робив, — продовжує Варвара Кравець. — Вона ж його і впізнала. Та боялася сказать, що то Гурок. Тільки, коли його затримали, стали питати:
— Глашо, чого ти мовчала?
— Мені стидно було.

— Варваро Степанівно, хто навчив бабу Глашу боронитися?
— Вона розказала, що як він уже намірявся, згадала, що колись у Пустотіному одному жінка відкрутила. От і вона схопила. Треба було сильніше давити, щоб і очі на лоб повилазили.
— Не те що очі. Щоб і сліду його не лишилося. Як він Проню катував! Кажуть, мучити не раз приходив. Якби вже забрали, та щоб і не вернувся. Бо лягаєш спати і не знаєш, що тебе чекає, — додає Ольга Васько.

У Макіївці баби кажуть: «Якби мати Сашка не захищала і не спасала від тюрми, а полікувала, не було б ні людям, ні йому горя. А тепер її немає, а він, як прийшов з тюрми, батька за грудки брав, горілки просив».
— Не чіпав він мене, — захищає сина 72-річний Григорій Гурок.
Бесідуємо у дворі. Дерева побілені, все підметено, прибрано, не скажеш, що хазяйки немає.

— Григорію Івановичу, будете сину адвоката наймати?
— Натворив, хай сам себе захищає. І на суд не поїду, нема здоров'я. Посилки в тюрму слатиму, куди я дінусь.

— Як він пояснював свою тягу до бабусь?
— «Я був п'яний, нічого не знаю». Він, як тверезий, нормальна людина.

— Не пробували лікувати?
— Не раз просив закодуватися. А він мені: «Не хочу». А що я вдію?
Через скільки років «Макіївський маніяк» вийде на волю, визначить суд. Нині підозрюваний у Чернігівському СІЗО. Йому інкримінують спробу зґвалтування. Баба Глаша у Києві. Від найменшого шереху здригається. Боїться повертатися додому. її лікують, бо зашита рана під оком погано заживає. Та й перетинка у вусі пошкоджена.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №14 (1456)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.