Лелека залишився зимувати у Мені

Менянин Микола Кобець не хоче віддавати вихованця у зоопарк.
– Тут птаху воля. Політає, де хоче, крила свої розправить, і їсть він усе те, що йому найбільш смакує. І воду пити я йому даю тільки теплу. Нехай зимує, а далі видно буде – чи до своїх пристане, як ті з вирію повернуться, чи у мене залишиться, – розмірковує дідусь. – От якби тільки великі морози не вдарили, бо буде клопіт і для лелеки, і для мене.

Миколі Панасовичу вже за 70. Усе життя шоферував, має за свою самовіддану роботу багато відзнак і нагород. Разом з дружиною виростили сина і доньку. Півтора року тому поховав дружину і зостався у хаті сам, як перст.
– Син звів собі будинок, а дочка живе і працює в Москві, – розказує Микола Кобець, – звичайно ж, вони мене провідують, допомагають. Однак у них тепер свої сім’ї, турботи, ото перевідаються – і по домівках.

Дідусь шукає і знаходить для себе заняття. Купив порося, завів курей.
– Мабуть, хазяїн з мене не дуже, – ділиться він. – Одна курка таємно нанесла яєць, висиділа курчат, а я тепер маю мороку, аби вони не померзли.

Микола Панасович, окрім щоденних турбот, згаює свій час за плетінням корзин, верейок, кошиків. Сам по лозу ходить, випарює її і чистить. Дивись, і є робота собі на втіху і людям на користь. Скільки він їх пороздавав та подарував! Приміром, прибігає до його хати дітлашня колядувати, засівати або щедрувати, то, окрім гостинців, дарує ще й кошик.
З нинішньої осені у Миколи Кобця домашніх турбот ще додалося – одного дня на його городі оселився лелека. З якихось причин птах не полетів у теплі краї.
– Я підманив його до себе, свіжою рибою пригостив, – розказує дідусь, – до рук взяв. Роздивився, що в нього одне крило ніби прострелене. Політає десь хвилин десять і сідає на моєму подвір’ї, на більше у нього сил не вистачає.

Лелека, якому Микола Панасович ніяк імені не придумає, живе у теплому хліві разом з курми.
– Однак їхньої їжі не чіпає, – посміхається дідусь, – йому не хліб, зерно чи варена картопля до смаку, а сирі курячі ніжки, які я купую для собаки, і свіжа риба. Харч цей я подрібнюю, аби птах не подавився. Їсть з моїх рук, у відповідь щось ґелгоче, мабуть, дякує.

У Миколи Панасовича добре і лагідне серце. Якось порятував ластів’ят, які випали з гнізда.
– Якби не нагодився вчасно, коти їх би поїли, – згадує дідусь. – Я і горобців та синичок ніколи не ганяю від курячої годівниці, бо зима, як відомо, не тітка.

Раїса Михайленко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.