У Мені працює громадська лазня, тоді як в області їх практично не залишилось

Фахівці й досі сперечаються, ко­ли і де з’явилися перші лазні. Одна з версій — близько двох тисяч років тому в давньофінських народів. До­каз — фольклор. Збереглися запи­си , що в саунах фіни також прийма­ли пологи, їх відвідували наречені перед весіллям, а люди похилого ві­ку — перед тим як піти в інший світ. В епосі «Калевала» фінських богатирів називали чоловіками сауни.


Та в кого існував справжній культ лазні, так це у римлян. На­віть вітаючись при зустрічі, во­ни запитували одне в одного не «Як живеш?», а «Як пітнієш?». У римських лазнях — термах — не лише пітніли, милися, а й чита­ли вірші, вели бесіди, влашто­вували бенкети. Римляни ще й дрова обробляли так, щоб вони не диміли: сушили над вогнем, а потім просочували настоєм оливкової олії.
В Україні лазні, згідно з до­слідженнями, є частиною наці­ональної культури починаючи із XVII століття. Навіть гілля для банних віників наші предки зрі­зали у визначені дні, читаючи при цьому молитви.

У радянський час з’явилося багато громадських лазень — в тому числі й у невеликих селах. Їхньою головною функцією була доступність для всіх верств на­селення. У кінці 80-х — на по­чатку 90-х років минулого сто­ліття небідні українці почали бу­дувати власні сауни в заміських будинках, на дачах. З’явилися перші комерційні лазні. Бізнес орієнтувався на організацію еліт­них, закритих і VIР-саун. А «лазні для народу» з кожним роком усе більше й більше занепадали, закривалися або були в жалюгідному стані.

До сьогодні багато де від них залишився тільки фундамент. Або руїни — як, приміром, у Сновську. Приміщення тут було з тих, які буду­вали на роки, тож розвалюється воно повільно. Усі спроби містян зберегти лазню (до кого тіль­ки люди не зверталися) не мали успіху. Як і інші планово-збиткові підприємства, вона була при­речена.




А в Мені лазня працює. П’ятницями і субо­тами — із 16.00 до 19.00 — відкрита для чолові­ків. Для жінок — суботами із 12.00 до 15.30.
— Бо чоловіків завжди приходить більше, — пояснює начальник КП «Менакомунпослуга» Олександр Манжула.
Запитую, як вдалося вберегти лазню від за­криття.
— Деякий час — починаючи з кінця 80-х — вона теж не працювала. Але потреба в цих по­слугах була постійно. Тож у 2016-му лазню зно­ву відкрили. Вона без особливого комфорту, але все, що необхідно, є — кімната відпочинку, роз­дягальня із шафками, за­гальна зала, парильня.

У залі одночасно можуть комфортно митися близь­ко 20 людей. Перебувати в парильні — до 10-ти.
Лазня, розказує Олек­сандр Васильович, працю­вала навіть під час повномасштабного вторгнення.

І кількість відвідувачів по­стійно зростає.

— 2023 року їх. було близько 2 тисяч, минулого — понад 2 500.
Це — без урахування літніх місяців, коли тут ро­блять черговий ремонт.
— Приміщення далеко не нове. Стіни, стеля, дах — усе треба постійно лаго­дити. Справляємось своїми силами. У найближчих, пла­нах — поміняти вікна.

Дрова для обігріву теж заготовляють самі. Цей процес не припиняється навіть узимку — саме за­раз бригада з благоустрою «Менакомунпослуги» про­водить обрізання і видален­ня аварійних дерев у місті. Стовбури і товсті гілки йдуть на дрова, а тонші зразу по­дрібнюють на щепу. Таким чином економлять на опа­ленні.

— Але прибутків від лазні немає. В основно­му виходимо на нуль, — пояснює Олександр Васильович. — Для прибутків треба піднімати ціну на послуги. Та міськрада, щоб лазнею мо­гло користуватися більше людей, цього не ро­бить. Навпаки — компенсує нашому підприєм­ству 50 гривень за кожен пільговий квиток. Та­кі квитки передбачені в основному для незахи- щених верств населення (пенсіонерів, осіб з ін­валідністю тощо). Для них двогодинні послуги лазні коштують 100 гривень, для непільгових категорій, відповідно, 150. У вартість входить і користування парильнею.



— Вона теж на дровах?
— Авжеж. Від них запах, свіжої дере­вини йде по всьому приміщенню. Елек­тричні печі-кам’янки не дають такого аро­мату.

— Після парильні дехто любить за­нурюватися в холодний басейн...
— На жаль, басейну немає. Замість нього — відро з холодною водою.
Воно — на стіні біля входу в парильню. Розміщене зверху — біля водопровідної труби. Смикаєш за мотузочки — і на роз­пашіле тіло обрушується льодяний потік. Це триває якусь мить. Та багато й не тре­ба. Після парильні — навіть здоровим лю­дям — лікарі не радять занурюватися в хо­лодну воду більш ніж на 22 секунди.

Втім бажаючі можуть повторити проце­дуру — відро наповнюється автоматично.
— Ще є любителі після парильні обти­ратися снігом, — продовжує Олександр Васильович. — Але зараз його немає. До того ж наша лазня — майже в центрі міста. Голяка на вулицю не вибіжиш.

— Коли в лазні найбільше відвіду­вачів?
— Як правило, перед Новим роком і Великоднем.
Щоб забезпечити всім бажаючим можливість помитися до Чистого четвер­га, тут вносять зміни в графік роботи.

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.