Найбільше дісталося оселям нещасним бабусь

Фото ілюстративне

Попри те що Старі Бо­ровичі (на Сновщині) — у 20-кілометровій зо­ні через це теоретич­но просто не могли не потрапити під обстрі­ли, атаки росіян на се­ло дехто пов'язує на­самперед з діяльніс­тю приватних підпри­ємств. Одні схиляються до того, що на них навели конкуренти. Ін­ші переконують: об­стріли — через поши­рену на російських ка­налах (у соцмережах) інформацію, що ан­гари виробників ніби­то були задіяні для ре­монту української вій­ськової техніки.

... До війни в Старих Бо­ровичах майже не було по­рожніх хат — із кожним ро­ком село все більше й біль­ше ставало дачним. Це й не дивно: до лісу, річки (село на правому березі Снову) — ру­кою подати, і до Сновська — якихось 12 км. Тож купували навіть хатинки «на курячих ніжках» і приво­дили їх до ладу.

Тепер сюди їде теж немало машин із будматеріалами.

- Та зараз вони в основному для того, щоб забити віконні прорізи, відремонтувати дахи — каже староста Алла Шевардіна.

— Допома­гають Сновська міська рада, бла­годійні організа­ції. Французька - ACTED - надала постраждалим ще й грошову допомогу.
Не ремонтують хіба що хату Антоніни Лапицької.
— Її дочка забрала в Сновськ. У село навряд чи повернеться, — розміркову­ють селяни.

Антоніні Володимирівні 80 з лишком. Інвалід 1-ї гру­пи із зору.

— Жила сама. Дещо ро­била наосліп — якось при­стосувалася. Чого не могла, залишала соцробітниці Во­на постійно приходила, — пояснює староста.
Та бабуся нізащо не хо­тіла покидати своєї хати. Тут вона знала кожну шпарину, кожну нерівність у підлозі.

24 листопада внаслідок ракетного удару в хаті про­било дах, пошкодило вікна. Відремонтували, а через мі­сяць — новий приліт. На ту ж саму вулицю. І всупереч солдатському повір'ю, що снаряд двічі в одне й те ж саме місце не падає, знову влучило в будинок Старень­кої. Тепер вціліли одні стіни.

— Добре, що вона хоч не бачила всієї розрухи, — кажуть односельці про єдиний плюс повної сліпоти жінки.

Вдруге дісталося й обійстю Стефаниди Мурашко. Вона майже на 10 років молодша, та навіть без війни в її житті страждань було по самі вінця.

- Недавно поховала дочку: у неї було хворе серце. Ще раніше - сина. Живе з другим. Та з нього хазяїн ніякий: усі турботи на її плечах. Дворище бідненьке а тепер ще й понівечене, - зітхають селяни.

У листопаді після обстрілу в хаті Стефаниди Омелянівни був пробитий у кількох місцях дах, пошкодкжені лежак (бічний канал від комина), вікна. У грудні удар прийшовся на сарай. Завалилася стіна. Жінка дуже побивалася через порося. Думала: загинуло під
уламками. Коли побачила, що воно якимось дивом уціліло, - плакала від радості.

Серед осель, які найбіль­ше постраждали від воро­жих атак, — будинок 60-річної Ніни Лапицької: уламок ракети влетів прямо у фун­дамент. Інший пошкодив по­мешкання пенсіонерів—подружжя Ященків, які тільки тиждень як переселилися з прикордонних Клюсів. Та­кож була перебита високо­вольтна лінія — поки фахівці не ліквідували наслідків об­стрілів, у селі не було світла.
Ще більших руйнувань зазнали приватні підприєм­ства: там пошкоджені і спо­руди, і транспорт.

На третій день нового року Старі Боровичі втрете потрапили під удар. Цього разу безпілотник був спря­мований на виробничі тери­торії.

— Цілили по них, поки не розбили. Може, тепер мен­ше гатитимуть, — сподіва­ються в селі.

Запитую старосту, чи ви­їжджають люди в більш без­печні місця
— Поки що ні. Навпаки - їдуть до нас.


Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.