14-річний хлопчик з Чернігова виготовляє сувенірні дошки для людей з усієї України

У соцмережах він — Nik Bakosik, а в житті — Ми­кита Бакоцький. Восьмикласник Чернігівсько­го ліцею №22, йому 14 років. Із 12-ти він влас­норучно робить на замовлення кухонні дошки з авторськими малюнками. Зараз Микиті найчас­тіше замовляють набори (дошка з лопаткою) із зображеннями змій — символу 2025 року за ки­тайським календарем.

ЩОБ ДОПОМАГАТИ РОДИНІ

На робочому столі Микити — заготовки для майбутніх дощок, уже запаковані до відправки готові вироби, ескізи на аркушах паперу, безліч тюбиків і баночок із фарбами, десятки пензликів та ще багато всього.

— З чого почалося твоє захоплення?
— Я змалку люблю малювати. Почав робити кухон­ні дошки у 2022-му, бо грошей було обмаль, і я подумав: треба якось допомагати родині. Тата у мене немає, — без уточнень каже Микита.

Знайомить мене з мамою, 38-річною Ольгою Валеріївною, і бабусею (маминою мамою) Ганною Іванівною, якій недавно виповнилось 83 роки. У неї після всього пе­режитого на початку поеномасштабного вторгнення, яке родина перенесла вдома, у травні 2022-го стався інсульт.

— Нерви, нерви... — зітхає Ганна Іванівна. — Зараз і хотіла б щось робити, та руки не слухаються, ліва нога по­гано працює, пересуваюся з ходунками. А взагалі яз 18 років шила, працювала у швейному ательє, малювала мо­делі — і чоловічого, й жіночого одягу.

— То ось від кого я Микити хист до малювання.
— Так, не в мене, — долучається до розмови Ольга Валеріївна, — бо я, навіть якби й хотіла малювати, не бачу— маю інвалідність через зір. А в мами виходить дуже гарно.

— Бабуся допомагає мені робити ескізи, подає ідеї ма­люнків. Мама запаковує гото­ві вироби в подарункові про­зорі торбинки, допомагає про­давати їх на базарі. А дерево я купую у свого хрещеного — він працює на пилорамі. І там же дозволяє вирізати на верстаті заготовки круглої, овальної та інших форм.



Спочатку зображення на дошках я не малював, а випа­лював. Та зрозумів; що це не­вдала ідея. Випалювачі, які за­раз продають, дуже погані — згоряють уже після однієї до­шки. Я купував на ОLХ старі, але вони теж максимум на тиж­день роботи, а тоді знов купуй нові (на той час один коштував 500 гривень).

«НАМАЛЮЮ ВСЕ, ЩО ПОПРОСЯТЬ»

— Пам'ятаєш першу свою дошку?
— Ні, пригадую лише, що на ба­гатьох випалював козака — його часто замовляли, в тому числі і для штурмової бригади.

— Де ти знаходиш замовни­ків? Які ціни?
— Публікую оголошення зі сво­їми роботами у фейсбуці. Вартість дощок залежить від їх розміру, а також від того, чи це просто дошка, чи в наборі з лопаткою (від 70 до 190 гривень, лопатки окремо — по 25 гривень).

— А як обираєш малюнки для дощок?
— Коли просять намалюва­ти щось конкретне, зображен­ня бажаного знаходжу в Інтер­наті, змальовую. Торік перед Новим роком багато малював дракончиків, а зараз — змій. Якщо ж кажуть: «На твій роз­суд», то пропоную з тих зобра­жень, які вже наносив.



Іноді мене просять зроби­ти напис, наприклад «Дорого­му кумчику Юрчику», «Найкра­щому татові», — показує до­шки, готові до відправлення. — Багато замовляють на патріо­тичну тематику. А взагалі нама­люю все, що попросять. Голо­вне, щоб не обличчя. Бо, було, прислали фотографії людей, щоб наніс їх. Я зробив, але це дуже важко і довго — перема­лювати з фотографії, зобрази­ти кожну рису обличчя.

— Скільки часу йде на ви­готовлення однієї дошки?
— Без малюнка, лише щоб вирізати заготовку, — години три-чотири. А малюнок — див­лячись який. Спочатку я роблю ес­кіз олівцем на папері, потім через копіювальний папір переношу зо­браження на дошку. Обводжу всі лінії чорним, тоді розфарбовую акриловими фарбами. Іноді і в два шари, бо перший може погано ляг­ти.

— А малюнок не стирається, якщо шинкувати прямо на ньому?
— Ні, — каже Ольга Валеріївна. — Покажи ту, яку ти мені подарував торік.

Микита приносить із кухні не­величку дощечку із зображенням Війні Пуха. Воно чітке, хоч і видно, що дошка без діла не лежить.

— Це був подарунок на день народження?
— І заодно на Новий рік, бо ма­ма народилась 1 січня.

— Я,користуюся нею щодня, — говорить Ольга Валеріївна. — Го­ловне — при митті дошки не шкря­бати малюнок металевою сіточ­кою. А перед першим використан­ня дошки її треба змазати соняш­никовою олією — і вона прослужить довго.

— Скільки всього дощок на замовлення ти зробив?
— Не рахував, зараз уже важ­ко сказати. Попервах записував у блокнот, а потім замовників стало так багато, що на це немає часу. Є такі, хто замовляє повторно, деякі навіть стали друзями. Відправляю поштою в усі куточки України. Те­пер уже — тільки після повної опла­ти. Бо багато обпікався...

— Так, стільки разів обманюва­ли!.. Було, син зробить дошку, від­править за свої гроші, а людина не приходить її забирати, він мусив ще й оплачувати доставку назад.

Втрачав більше, ніж коштує сама дошка. Або казали: «Оплачу пізніше» і зникали... Не думають, що дитина вкладає свій труд, а ще власні кошти, адже витрачається і на дерев’яну заготовку, і на фарби і на пензлики.

— А їх треба багато: один пенз­лик на три дошки - і псується, - додає Микита.

ВРЯТОВАНІ КИЦІ

Поки розмовляємо, під ногами весь час крутиться якась із чоти­рьох киць. Одна проситься до Ми­кити на коліна. Ольга Валеріївна пояснює:
— Це Софія. Від нього ніколи не відходить, бо він підібрав її на вулиці.

— А чому така кличка?
— Я колись, іще маленьким, любив дівчинку, яку звали Софія, - зашарівшись, каже Микита. - За­раз уже не пам’ятаю, як вона ви­глядала, але ім’я подобається.

— Інші котики - Люся, Максим і Мітяй Усі знайдені на вулиці або врятовані. Максима ще вісім років тому син підібрав під магазином аж у Краматорську, куди ми їздили в гості до родичів. Усі четверо дуже люблять Микитку, і хтось із них по­стійно поряд поки він малює.





Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.