Одна сім'я забезпечує все місто

Ірина Федорівна зі своїми соліннями

Чи не найдешевший спосіб урізноманітнити і при цьому наповнити вітамінами зимо­ве меню — включити в ньо­го квашені овочі. Консерво­вані і поряд не стояли. У них частина вітамінів втрачаєть­ся вже під час термічної об­робки. А в квашених — у про­цесі бродіння — і вітаміни, і мікроелементи зберігають­ся дуже добре. Крім того, під час заквашування овочів відбувається ферментація. А ферментований продукт легший для травлення.

У кожного квашеного овоча — свої плюси. Скажімо, помідори містять природний антиоксидант під назвою лікопін. В огірках бага­то клітковини. У капусті багато за­ліза, вітаміну В6, фолієвої кислоти та кальцію і мало калорій.

Але в когось не вродило, у ко­гось не вдалося, хтось не встиг На цей випадок є магазини. А в Сновську — ще й родина Аникеєнків. Уже другий рік вони забезпечують квашеними овочами не тільки міс­то, а й — за великим рахунком — усю громаду: продають неділями на базарі. Покупці є завжди. Навіть із сіл, де зазвичай мають свої запа­си. І не тільки тому, що смачно і не­дорого (усі квашення — по 60 грн за кг), — багато хто знає, що Ани- кеєнки вирощують овочі без зайвої «хімії».

— Зовсім без неї не можна. Вносимо добрива, обробляємо препаратами згідно з допустими­ми нормами, — каже Ірина Федо­рівна. Їй 60 років. Вона найстар­ша в команді. Синам Руслану і Ар­тему відповідно 39 і 38, невіст­ці Валерії 30 з лишком, онуці Софійці 8.

На всіх — майже гектар горо­ду біля батьківської хати в примісь­кій (за 3 км від Сновська) Гвоздиківці. Худоби не тримають — ви­стачає роботи на землі, тим більше що власного трактора з причіпними механізмами поки що не мають.

— Із техніки — два ручних куль­тиватори, — розказує далі. — З ни­ми працюють хлопці. Ми з неві­сткою — в основному із сапами.

Невістка — дружина молод­шого сина Артема. Руслан іще не одружений.

— Мабуть, город усіх нарече­них відлякує, — кажу Ірині Федо­рівні.

— Може бути, — посміхаєть­ся. — Бо нерви починаються ще з березня, коли висіваємо розсаду. І хоч насіння купуємо тільки елітне імпортне, все одно переживаємо: як зійде, як ростиме. А потім почи­нається круговерть. І триває вона майже до кінця осені.

— Хто «командує парадом»?
— Руслан. Він за основним фа­хом комп’ютерник. Але вивчився на агронома (закінчив Харківський аграрний університет імені Докучаєва), щоб грамотно займатися сільським господарством.

— Так ось чому у вас врожаї всім на заздрість.
— Якби та заздрість була ще й продуктивною. Сподобалося щось — спробуй і собі наростити. Зем­лі вистачає. Так ні ж: вродила ран­ня полуниця — пішли плітки, що в ній повно нітратів, виростили вели­кі кавуни (найбільший важив 19 кг 700 г) — значить «нашпигували» їх. різними шкідливими стимулятора­ми. Таке доводилося чути про наші овочі. Дарма, що город не за висо­ким парканом, усе, що робимо, — на виду, а вирощене ми їмо й са­мі. Полуницю Софійка — прямо з грядки.

А добрі врожаї маємо, бо в них вкладена велика праця.

— Заздрять усім успішним, — кажу я.
Так здавна. Скажімо, на вияв­лених у Греції свинцевих таблич­ках, виготовлених у період прове­дення Олімпійських ігор (вони були започатковані у 776 році до н. е.), були написані прокляття спортс­менам, які мали багато шансів на перемогу. Примам-балеринам за­здрісні колежанки підкладали в пу­анти бите скло, а посередні пись­менники строчили доноси на тала­новитих. Що вже казати про про­стих смертних.

— Хоча це не найбільша біда, — продовжує Ірина Федорівна. — Найбільша — це втрата рідної лю­дини.

Два роки тому після інсульту помер її чоловік. Робота на землі стала для вдови ще й порятунком від туги і болю.

Шукати її не доводиться. У саду — фруктові дерева, полуниця, смо­родина, порічки, малина, на горо­ді — помідори, огірки, перець, ба­клажани, морква, цибуля, кукуру­дза, капуста (крім звичайної, цвіт­на, броколі). І до всього ж треба докласти рук.

Цього року частину вирощено­го продали прямо з грядок. Части­ну передали військовим. Частину переробили. Одного тільки томат­ного соку із червоних та жовтих по­мідорів закрили (за своїм переві­реним рецептом) понад сто трилі­трових банок. Він теж має попит. Та більше — квашення. Цього сезону до помідорів, огірків, капусти до­дали яблука і перець.

— Яблука вже розкупили, — ка­же Ірина Федорівна. — їх було не­багато.

— А на що найбільший попит?
— На капусту.
І це не дивно. 200-грамова по­рція квашеної капусти, запевняють фахівці, забезпечує майже полови­ну денної потреби у важливому для імунної системи вітаміні С, є дже­релом антиоксидантів і коротко- ланцюгових жирних кислот, які по­зитивно впливають на мозкову ді­яльність. Маска із квашеної капус­ти надає свіжості шкірі обличчя, знебарвлює пігментні плями, до­помагає позбутися вугрового ви­сипу. Не кажучи про те, що це ще й смачно.

— Поділитесь рецептом?
— Він дуже простий: на кіло­грам подрібненої капусти — од­на столова ложка солі й одна чай­на цукру. Цукру, як і моркви, бага­то не треба.
Насамкінець запитую про ве­лику мету — не просто ж так вони гарують на городі.

— Мріємо про велику сучасну теплицю з усім потрібним облад­нанням, — відповідає. — Бо врожай починається із розсади. Та на мрію поки що не назбирали.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.