Грибники Чернігівщини розповіли, як збирають та заготовляють гриби у цьому сезоні

Чернігівці в очікуванні дощів. Підуть дощі — будуть гриби. Одне з найулюбленіших місць чернігівських грибників — біля Пакуля.

Що беруть?



— Тут і ліс гуде, як гриби є, — каже 62-річна Галина Михневич з Пакуля Михайло-Коцюбинської громади. — Вистачить усім. Гриби швидко ростуть. Сьогодні порожнє місце, а назавтра є. Приїжджі понабирають гадючок усяких, зустрінуть, питають: «Чи можна такі?» Подивимося разом, деякі повикидаємо.

Галина Михневич гриби збирає з дитинства. Знає, які можна їсти, які ні.

— Наприклад, сироїжка. А є підробна. Точно така. Але не їстівна (її називають сироїжка Мейра. — Авт.). Ми сироїжок взагалі не беремо. Городські ж корзинами гребуть.

І маслюк є підробний, — продовжує. — Решітка зветься (інша назва — моховик. — Авт.). Її їдять, хоча це не маслюк. Вона в ресторані цінується. Її й готують, і в банки закривають. Вона, як маслюк. Тільки в маслюка під низом гладеньке, а в неї дірочки. Як дрібнесенька решіточка.

Люди й мухомори їдять, — додає. — Настоянками ноги витирають, щоб не боліли.

Разом з 56-річним Анатолієм Ворохом, чоловіком, розказують, які гриби ростуть біля Пакуля. Лисички, підберезовики, підосиновики, польські, піддубники, сироїжки, зеленки, маслюки, грузді, рижики. І, звісно, білі.

Для себе беруть тільки білий гриб. Галина показує трилітрову банку із сушеними грибами. Відкриває капронову кришку. З банки лине неповторний грибний запах.

Білі ростуть і в сосновому бору, й у дубняку, серед дубів.

— З дубняку гриби мають шапку міцну, коричневу і корінь дебелий, — описує Галина Михневич. — Їх багато біля Дніпровського, на островах.

Що здають?

Польські. Маслюки. Мухомори. Місцеві трюфелі. І, звісно ж, лисички.

— Маслюків ще не було в цьому році, — каже співрозмовниця. — Вони люблять у соснових посадках рости. І мухоморів не було. У Чернігові по 110-150 гривень здавали перші, червоні, — згадує минулий рік. — У нас їх по 50 брали.

— А було, що ми назбирали і викинули, — згадує Анатолій Ворох.

Кажуть, що трюфелі знаходили. Гриби, які дуже цінуються. Є людина, яка забирає.

— Трюфелі, що під землею ростуть? — не вірю. — Такі, як в Італії, Франції?

— Вони не під землею, а зверху, на землі, такими ніби квіточками, — розказує жінка про місцевий різновид, схожий на трюфелі. — Ростуть у посадках. Де маленькі сосонки, на голих ділянках. Ростуть же черенями. Плоскими купками. Як знайдеш, страхота — скільки на одному місці. Поїхали машиною, набрали.

— Наш трюфель коричневий, — описує Анатолій Ворох. — Головки видно над землею. Де менше, де більше. Ростуть одне коло одного.

Та найпопулярніший для здачі гриб — лисичка. Найперші з’являються в травні.

— Були в цьому році, — каже пакулянин. — Я сам кілограмів по 20 набирав на початку. А тоді пропали. Жара впекла. Над картоплею дощу не було.

Ціна на лисички різна. Дивлячись, хто, як і де зуміє продати, кажуть збирачі. Ці роки коливалася від 100 до 200 гривень за кілограм.

— У цьому році лисичка найдорожча, — каже Галина Михневич. — У нас до 200 не доходило за кілограм. Ми здавали по 160-180 гривень за кіло. А на приймальній точці біля магазину по 100 брали.

Що готують?

— Я всі люблю гриби, — каже Анатолій Ворох. — Насмажити, зварити, насушити білих. Печемо в печі. На бляху (чотирикутна гнута сковорода) соломи наклали. Я гриби наріжу. Покладу. Піч витопиться. Потім туди бляху. Підсохли, перевернув. На другий день уже будуть сухі. Де сухіші, повибираю. Решту досушую. Посохли — і в трилітрову банку, кришкою капроновою закрив. І готові.

Польські сушити не йдуть, бо в них ні аромату, ні особливого смаку, — долучається до розмови дружина. — Як готуєш, відварювати треба. І піддубники відварюємо, бо вони чорні. Навіть віджимаємо, щоб чорнота зійшла.

Якщо не вмієте готувати, то відварювати всі гриби треба, — застерігає. — Бо можна отруїтися.

— Які ж на смак пакульські трюфелі?

— Ми такого не їмо, — каже Анатолій Ворох. — Ми білі любимо. І маслюки.

Дружина апетитно розказує про юшку з маслюків:

— Помити гарно, і в каструльку. Листику лаврового додати, перчику. Поварити і можна їсти. Просто юшкою. А хочемо смажених — прокип’ятити і на сковорідку. Цибулі, приправи всякої додати. Смажити і дивитися. По ньому видно, коли він готовий. Приблизно 30-40 хвилин треба готувати.

Та найсмачніший суп чи юшка, вважається, з білих.

— Супчику хочу зварити, сухого грибка помила і в каструлю — ніколи попередньо не відварюю.

— Їх і мити не треба, — хвалить чоловік. — Ми очищаємо красиво. Ловко все.

— Можна кісточку зі свинини додати, — ділиться рецептом дружина. — З курочки м’ясця. А хочете, консерву вкиньте в юшку. Кильку або сардину. Готуємо, коли захочеться. І взимку, і влітку. Гриби — це протеїн. Білок. Дають силу. У нас люди ж ганяються за ними. Сушимо, їмо, продаємо.

Це для юшки. А найсмачніші смажені гриби — зонтики.

— Донька їх навіть не відварює, — діляться. — Окропом обдала, на шматочки порізала. У борошно, в яєчко, посмажить і їдять.

Джерело: сайт гаезти "Вість", Тамара Кравченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.