Батьки Яни Люткевич припускають, що вона загинула, через пошкоджену фурами дорогу

Влітку цього року Наталія Люткевич із села Велика Доч Височанської громади (Борзнянщина) отри­мала звання «Мати-героїня». А15 жов­тня вона з чоловіком Миколою одну із п'ятьох дочок... провела в останню путь. їхня Яна загинула в автомобільній аварії вранці 13 жовтня поблизу села Лісове Ніжинського району. Їхала з мамою і сестричками на базар.

- Яночка ж не перший раз за кермо сіла, інакше я б не пустив — сам би по­віз, — каже згорьований батько. - Дитя в мене їздило з 14 років, навіть на трак­торі! У нас це в роду, я за кермом усе життя (вже з 10 років батько на КамАЗ саджав і вчив, бо він був водієм). Так само і я усіх своїх дітей навчив. Най­менші - й ті вже полем їздили.

Наташа сиділа біля Яночки, Анеч­ка з Машунькою - ззаду (дівчаткам 12 і 10 років. — Авт.). Швидкості Яноч­ка не перевищувала, вона завжди їз­дила 90-100 км/год і була за кермом найобережнішою з усіх дочок. Ії зане­сло в долині (так Микола Миколайо­вич по-місцевому називає яму на доро­зі. — Авт.). Тоді дощ лив, долини стоя­ли налиті водою. Мабуть, коли ії поне­сло вправо, то вона різко крутнула кер­мо вліво, і її кинуло на зустрічку аж до
відбійника зліва. Наташа каже: «Я тіль­ки почула, як Яна скрикнула «Ой!..» — і все, я закрила очі».

Розплющила, а шматок відбійника прошив машину і притиснув Яночку аж до багажника, ро­зірвавши їй таз на дві частини... Анечка за Яночкою сиділа, їй ноги поламало... У Машуні струс мозку.

Коли мені Наташа подзвонила, що вони розбилися, я в тестя взяв машину і полетів до них, але не встиг. Іще не до­їхав, як Наташа знову набрала і кричить «Яна втратила свідомість». Вона про­сіо зійшла кров'ю... Наташа до останього примала її голову, а Яночка мо­лила: «Мамочко, спаси мене, мені ду­же боляче!»

Місцеві кажуть, що на тому місці по­стійні аварії, бо в наїжджених фурами коліях у дощову погоду стоїть вода.

- Я був на місці, коли поліцейські заміряли ті долини. Бачив, що глиби­на однієї - 4 см, а та, куди попала Яна, була десь удвічі глибша. А кліренс ма­шини — 10-12 см, ось її й занесло. Цей наш «Ланос» - 2008 року, польської зборки, машина не убита, бо ми за нею дивилися. А все так склалося... Така на­ша доля. Судитися ні з дорожниками, ні з ким я не хочу. Це ж якби мені дитя вернули...

По Яночкуя їздив із її хлопцем... Во­на нам довго не казала, що в неї є хло­пець. У них діло йшло до весілля... Толя
з Рівненської області, йому 33 роки. Каже: «Кого я не зустрічав, а як побачив Яну, то зрозумів із першого разу: вона моя половина... Як тепер без неї?!.»

Яночка в нас друга. Була розумниця, відповідальна. У школі добре вчилася, на олімпіаду з історії в область їздила. Закінчила Міжнародну академію управління персоналом. Вивчилась на фармацевта, магістратуру закінчила по фінансах. У фармацію не пішла, працювала товарознавцем у магазині, навіть директор у неї питав, бо вона роз­биралася. 23 рочки залишилося малечі моїй... — плаче.

— Вчора (15 жов- І тня. — Авт.) її поховали. Зараз підемо і пом'янемо і поїдемо в Чернігів - в Об­ласну дитячу лікарню. Там Анечці ма­ють робити операцію, їй на ніжечці ба­гато їх треба.

Про сім'ю Люткевичів у громаді від­гукуються як про зразкову, працьовиту, в якій виховані, гарні, освічені діти (іще є Анжеліка (їй 25) і 19-річна Тетяна).
Щирі співчуття хорошій сім'ї з при­воду непоправної втрати і якнайшвид­шого одужання найменшим дівчаткам!

Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.