23-річна Руслана Сохацька з Борзнянщини вийшла заміж за пресаташе «Динамо»

23-річна Руслана Сохацька з Великої Загорівки (Борзнянщина) і 26-річний киянин Андрій Шахов-молодший побралися 15 червня. Це було не пишне сто­личне весілля із зірковими гос­тями, а звичайна реєстрація шлюбу і тихе сімейне застілля. Цінно для Руслани те, що до шлюбу її вів батько, а по­руч був хрещений. Обидва змо­гли вирватися зі служби під Куп’янськом всього на день — на весілля.



ЗНАЙОМСТВО

— Я захоплювалася футболом ще зі школи. Любов до нього ме­ні прищепив Анатолій Віталійо­вич Федорченко (тоді він був учи­телем фізкультури, а нині — дирек­тор великозагорівської школи). Він тренував нас, возив на ігри.
Потім я стала розбиратись у футболі фахово. Після навчання в Київському політехнічному інсти­туті й Національному авіаційно­му університеті пішла на роботу в ІТ-компанію, пов’язану зі спортом і спортивними подіями. А тепер футбол у моєму житті назавжди! — усміхається Руслана.

Із директором медіа-департаменту і пресаташе футболь­ного клубу «Динамо» Андрієм Шаховим вона познайомилася в соціальній мережі.

— Наша компанія співпрацюва­ла з «Динамо»і, відповідно, з Андрі­єм. Він видався мені цікавою осо­бистістю (це так і є), я підписала­ся на його сторінку в інстаграмі. Ми час від часу спілкувалися. А невдо­взі відбулася наша перша зустріч. Андрій мене дуже здивував: повів не в якийсь пафосний ресторан, не в бар, не на прогулянку, а в чай­ну кубинського чаю. Це було щось нове, цікаве, і чай виявився дуже смачним, я ніколи раніше такого не пила. За смакуванням і приємною бесідою ми познайомилися ближ­че. І з першої ж зустрічі зрозуміли, що більше не хочемо розлучатися.

На другий день ми побачили­ся знову, а на третій Андрій запро­понував зустрічатися. А мені треба було їхати в Загорівку: бабуся по­трапила в лікарню, я мала пригля­нути за її хатою. І ми з Андрієм ма­ли на тиждень розлучитися. Але він витримав лише один день. Уявіть: мороз, вітрюган, заметіль, а він мчить у Чернігівську область, щоб просто мене побачити — так силь­но скучив. А це ж лише п’ятий день нашого очного спілкування! Я тоді була шокована: сиджу в селі, топлю бабусину пічку, і тут до мене приїж­джає очільник медіадепартаменту «Динамо»... Я дуже переживала: за простенький ремонт у бабуси­ній хаті, за те, що я дівчина із села і зараз маю «нестоличний» вигляд. Та Андрій виявився дуже простим, а ще — привітним, ніжним, милим.

ОСВІДЧЕННЯ Й ОДРУЖЕННЯ

Як виявилося, для корінного киянина чернігівська глибинка бу­ла зовсім не чужою.
— У моєму дитинстві в нас бу­ла дача на Чернігівщині — на хуторі Дрібці, який уже зник із карти, бі­ля Батурина (Бахмаччина, зараз Ніжинський район. — Авт.). Що­року ми проводили там майже все літо, — згадує Андрій. — І там я навчився ремонтувати, робити те чи інше по господарству. Тому, коли вперше приїхав до Руслани в село, відчув, що ці місця для мене — чи не найрідніші після Києва.

— У той приїзд Андрія я зварила йому борщ... По поверненню в сто­лицю ми почали жити разом, а вже за два місяці Андрій мені освідчив­ся — на тому ж самому своєму (те­пер уже нашому) улюбленому міс­ці, де й запропонував зустрічатися, — острівці на Дніпрі. Січень, неве­ликий морозець, вечірня освітле­на Оболонь — і тільки ми вдвох. Бу­ло дуже-дуже романтично, хоч і де­що несподівано, я просто літала від щастя!

Розкішного весілля ми не справляли. Розписалися в Новому РАЦСі на Оболоні і в ресторанчику поряд посиділи сім’єю. Нині не до гулянь. Мої тато Ігор і хрещений Ві­ктор (вони рідні брати) — військо­ві, зараз боронять нашу країну в Донецькій області. Але змогли ви­рватися до нас на один день. Бог дав, аби все ж таки тато вів мене до шлюбу. І він був дуже радий побу­вати на нашому весіллі, бо нечасто має змогу приїхати взагалі.

ТАТО І ХРЕЩЕНИЙ - БРАТИ І ЗАХИСНИКИ

— Хрещений служив іще в АТО. У період певного затишшя повер­нувся додому, а з початком повномасштабного вторгнення во­ни з татом уже разом пішли обо­роняти наші сім’ї і землю від оку­пантів. За цей час обидва зазна­вали поранень, та знову поверта­лися до служби. Вдома тата чека­ють його мама (наша бабуся) Світ­лана Григорівна, моя мама Інна і мій молодший брат Богдан (йому 12 років), а хрещеного — дружина Наталія і син Максим.

Усі ми допомагаємо нашим за­хисникам як тільки можемо. З Ан­дрієм постійно проводимо збо­ри коштів, щоб купити засоби РЕБ для татової бригади. До зборів Ан­дрій залучає відомих людей. Нам уже допомагали Андрій Ярмолен­ко (футболіст родом із Чернігівщи­ни. — Авт.), Віталій Гордієнко (відеоблогер, засновник ютуб-проєкту «Загін кіноманів». — Авт.), Анатолій Анатоліч (шоумен, теле- і радіоведучий. — Авт.). Не зупи­няємось, бо потреби в наших вій­ськових постійно є, і великі. Дуже підтримують тата і хрещеного та­кож односельці: грошима, бензи­ном, продуктами...

СВІТСЬКЕ ЖИТТЯ

— Вийшовши заміж за пу­блічну людину, ти долучилась до світського життя?
— Нас з Андрієм запрошують на всі матчі «Динамо», топматчі з ін­ших видів спорту, прем’єри кіно­фільмів, розважальні шоу, концер­ти та інші заходи. Якщо ми не за­йняті, то відвідуємо їх. На футболь­них пресконференціях Андрій може познайомити мене з футболістами, взяти автограф для мене чи мого брата.

Коли Богдан приїжджав до нас на весняні канікули, йому було за щастя сфотографуватися з фут­болістом Артемом Мілевським, отримати в подарунок футболку капітана «Динамо» Віталія Буяльського. Ще брат ходив із нами на допрем’єрний показ мультфільму «Кінг-Конг», де були ВІП-персони, зірки. Який він був задоволений! А хрещеному вдалося вирватися зі служби і разом із сином Максимом приїхати на матч «Динамо» — «Зо­ря», йому динамівець Олександр Караваєв подарував свою футбол­ку, хрещений сфотографувався з ним та іншими футболістами.

Мені дуже подобається співач­ка Злата Огнєвіч. Коли вона зніма­лася для представлення нової форми «Динамо», мені випала нагода з нею познайомитися, поспілкува­тися. Також я знайома зі співаком Позитивом, із легендами футбо­лу Артемом Мілевським, Андрі­єм Ярмоленком, з багатьма пере­можцями і учасниками «Ліги сміху» та іншими відомими людьми.

ШАХОВ-СТАРШИЙ І ШАХОВ-МОЛОДШИЙ

А ось Андрій, можна сказати, і зростав серед знаменитостей. Йо­го батько — Андрій Шахов-старший — відомий футбольний екс­перт і спортивний журналіст.

— Тато був заступником голов­ного редактора найпопулярнішого спортивного журналу України «Футбол», — знову долучається до розмови Андрій. — Я з дитинства любив цей вид спорту і навіть сам хотів стати футболістом. Не ви­йшло. Однак я вирішив розвивати­ся в іншому напрямку — піти тато­вим шляхом.

У ФК «Динамо» я 7 років від­повідав за контент для ютуб-каналу клубу, а в червні 2023-го ме­не підвищили до директора медіадепартаменту і пресаташе. Якщо потрібна порада, то в першу чер­гу телефоную татові, раджуся з то­го чи іншого питання. Він для мене і батько, і друг, і колега, і приклад по життю.

— Батьки — Андрій Валерійович і Олена Вадимівна — гар­но виховали Андрія і його молод­шу сестру Марію. Я вдячна їм, що прищепили Андрієві любов до сі­мейних цінностей і традицій! — го­ворить Руслана.
Побажаймо ж молодій па­рі та всім їхнім рідним жити у щас­ті, здоров’ї, любові і, звичайно ж, у мирі!

Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.