18-річний Данило Омельяненко потрапив під суд з власної дурості

18-річного Данила Омельяненка із Шаповалівки Борзнянської громади днями судили за на­ругу над могилами з корисних моти­вів (ч. З ст. 297 ККУ). У квітні цього року він відламав частину металевої огорожі на кладовищі й здав на мета­лобрухт. Заробив кількасот гривень. А на додачу — кримінальну справу...



Фото - ілюстративне

Данило з багатодітної родини. Окрім нього, у матері є ще старший син (він зараз на фронті) і дві дочки (старша вже замужем і мешкає окремо, а молодша ще вчиться у школі). Батько із сім’єю не живе. Після роз­лучення він оселився в Чернігові, грошима не допомагає. Тож мати ростить дітей само­тужки. Тягне як може: працює в комунально­му підприємстві, тримає хазяйство. Загалом живуть досить скромно. Зайвих коштів не­має. Ось Данило й надумав «підзаробити». Чи то щоб матері допомогти, чи то, скоріше, собі на розваги. Тільки ж у який спосіб...

Односельці розказують, що хлопця ви­крили вже за кілька днів після вчиненого. Річ у тім, що перед великодніми святами з Ки­єва в Шаповалівку приїхав Микола Коротенко, чиї батьки поховані у селі. Хотів по­прибирати на могилі. Та коли зайшов на кла­довище, то побачив, що хтось відламав і вкрав декоративне металеве обрамлен­ня з оградки на батьківській могилі. Щоб вирахувати негідника, Микола пройшовся селом і розпитав людей. І припустили, що це справа рук Омельяненка.

Тож чоловік зу­стрівся з ним, поговорив. Утім Данило свою причетність заперечив. Місцевий при­ймальник металу теж сказав, що нічого не знає про це. Тоді Коротенко заявив у полі­цію. І досить було правоохоронцям навідатися в пункт прийому металобрухту, як при­ймальник зразу ж «розколовся». Він добро­вільно віддав мішок із краденим металом (27 кілограмів) і, звісно ж, признався, хто його приніс. Того ж дня поліцейські нагряну­ли до Омельяненка. Відпиратися він не став і в усьому зізнався.

Справу розглядав Борзнянський ра­йонний суд. На слуханнях Данило повністю визнав свою вину і розказав:

— Це було десь у середині квітня. Того дня я гуляв удвох із другом (йому 16 років) і вирішив вкрасти метал із кладовища та зда­ти його на металобрухт. Другові про свій за­дум говорити не став. Просто попросив йо­го почекати неподалік, а сам пішов на кла­довище. Якоїсь конкретної могили не оби­рав: яка першою попалася під руки, з тієї арматуриною й навідламував шматків огорожі і поскладав їх у мішок. Метал приніс до се­бе додому й сховав, а пізніше здав. Отримав 650 гривень. Зробив це з дурості, бо вва­жав, що це найлегший спосіб заробити гро­шей. Мені справді соромно за свій вчинок. Я каюся й обіцяю, що таке більше не по­вториться.

Батьків хлопця на суді не було. За його словами, мати не змогла приїхати, бо якраз була на роботі, а батько просто не схотів. Та­кож Данило сказав, що пошкоджену огорожу вони разом із мамою і тіткою вже полаго­дили. Просив суворо не карати. Йому світи­ло від 4 до 5 років обмеження волі або ж від 4 до 7 років тюрми. Однак прокурор і потер­пілий на реальному покаранні не наполягали — запропонували іспитовий строк. Суддя на це зважив. Як і на щиросердне каяітя обви­нуваченого та на його юний вік. Тому й при­значив мінімум — 4 роки обмеження волі. Умовно. З іспитовим строком в один рік. Якщо за цей час Омельяненко не вчинить нічо­го протизаконного, то судимість йому пога­сять. На це дуже надіється його мати Ірина.

— Молодий... Ось і наробив дурниць, — зітхає вона. — Я так розумію, Даня з другом трохи випили того дня і товариш підбив його на «подвиги». А син узяв та й наробив шко­ди. Однак пошкоджену огорожу ми з ним уже полагодили, пофарбували. Зараз там усе в порядку. Хазяїн на нас зла не тримає.

А що стосується сина, то Господь його й так уже покарав. Даня після цього випад­ку зламав собі руку. Його прооперували, поставили пластину. Операція обійшлася в 20 тисяч гривень. Довелося навіть у бор­ги влізти, щоб розплатитися. Тепер намага­юся заробити копійку, щоб повернути лю­дям гроші. Данило теж помагає відпрацюва­ти борг: їздить у Загорівку на збір яблук. Встає на роботу о шостій ранку, а поверта­ється о шостій вечора. Вільний час прово­дить вдома, допомагає мені по хазяйству.
З поганими компаніями перестав водитися.
Та й взагалі поклявся мені, що таке більше не повториться. Дай Боже!

У народі кажуть, що оступитися може ко­жен. Головне — знайти в собі сили й ба­жання виправитися.

Джерело: газета “Гарт”, Олексій Прищепа

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.