Аграрні підприємства Чернігівщини розвиваються всупереч війні

На Чернігівщині цьогорічні жнива почали зі зби­рання озимих ріпаку та ячменю.



— Що вже можна сказати про врожайність? — запитую керівника ПСП «Червоний маяк» (назва дісталася сільгосппідприємству в спадок від колиш­нього колгоспу), що на Корюкішцині, 43-річного Олександра Лужицького.

— Станом на сьогодні вона середня. Остаточні результати будуть по осені.

Середня по області, згідно з інформацією Депар­таменту агропромислового розвитку Чернігівської ОДА, зокрема ячменю складає 37 ц з га (у 2023-му була 40 ц з га). Його в «Червоному маяку» — тисяча гектарів. Ріпаку цього року немає.
Пшениці — 2 тисячі гектарів. Приблизно з такої площі Олександр у 2013-му почав тут свій аграрний бізнес. За плечима було навчання в Луганському на­ціональному аграрному університеті (спеціаліза­ція — агрономія) і досвід роботи... у будівництві. За­йнявся землеробством завдяки партнеру, який мав агропідлриємства на Чернігівщині. І, як виявилося, успішно. Зараз «Червоний маяк» обробляє вже 18 тисяч гектарів.

— Кажуть, Ви навіть дрон придбали, щоб не об'їжджати такої площі.
— Це правда. Дрон ми використовували для мо­ніторингу посівів. Знімали їх на відео, а потім обго­ворювали, аналізували з фахівцями. Тепер - воєн­ний стан. Запускати дрон не можна.

За більш ніж 10 років господарювання Олексан­дра Левицького на орендованих землях чого тільки не вирощували — гречку, просо, льон, сорго, люпин, горох, овес.

— Експериментували з різними культурами. Де­які не пішли. Скажімо, гречки сіяли тисячу гектарів. Зараз - тільки 300.

Ha сьогодні найбільша площа — понад 4 тис. га — під кукурудзою. Її експортують. Своїм транспор­том збіжжя везуть на станцію в Мену, далі — до пор­тів — залізницею. На логістику, за словами аграрія, іде немала частина доходів. Це — одна з причин, чо­му минулорічний урожай ще не весь реалізований. Його зберігають у спеціальних рукавах.

Під соняшником — 3800 га. Його насіння поста­чають на переробку Ніжинському жиркомбінату. Жито — його цього року 240 га — у Чернігів виробничій компанії «Млин». Ячмінь залюбки купують пив­заводи, у тому числі й найбільший в Україні — «Обо­лонь».

— Тож і пиво це, мабуть, Ваше улюблене? — залитую Олександра.
— Взагалі-то я не любитель пива. Але кухоль іно­ді можу випити. Саме «Оболоні», — посміхається.

— З якою культурою експериментуєте за­раз?
— Із ріпаком. Запланували засіяти 1900 гектарів 12-ма гібридами цієї культури. 300 з них уже підго­товлені. Спеціально придбали сучасну сівалку точного висіву.

— Сучасні технології обробітку грунту теж застосовуєте?
— Якщо мова про No-Till, то ні. На наших землях це не працює.

No-Till передбачає відмову не лише від тради­ційної оранки, розпушування, боронування, культи­вації та інших видів обробітку ґрунту, а й від внесен­ня органічних добрив (вносяться — одночасно з на­сінням — тільки мінеральні).

Замість органіки на по­лях пропонують залишати пожнивні рештки культу­ри, що там вирощувалась. Далі — завдяки діяльнос­ті корисних мікроорганізмів — відбувається мінера­лізація залишків (перетворення органічних речовин у мінерали й мінеральні сполуки) і збільшення орга­нічної маси у верхніх ґрунтових шарах. Це має при­вести до покращення структури ґрунтового шару та підвищення природної родючості землі. Крім того, поверхня, покрита мульчею, краще зберігає вологу та запобігає ерозії ґрунтів.

— Така технологія дуже ущільнює землю. Вона стає як залізобетон, — каже Олександр. Тож у «Чер­воному маяку» і орють, і культивують, і вносять орга­ніку — тут є свої ферми.

— Маємо за добу до 20 тонн молока, — розпо­відає про надої. — Потроху розвиваємось, купуємо техніку. Було б кому працювати.

Зараз країну захищають майже 30 працівників сільгосппідприємства. Кілька комбайнів без постій­них екіпажів. Організувати роботу вахтовим мето­дом, запрошуючи потрібних фахівців з інших регіо­нів (у ПСП є два невеликих гуртожитки, своя їдаль­ня), теж не вдається — зараз чоловічих рук бракує по всій країні.

Запитую про пасіку, рибне господарство.
— Вони є, але поки що діють більше як рекреа­ційні зони. Можливо, згодом прийде і їхній час.

— Після школи Ви порушили сімейну тради­цію — не стали шахтарем. А як налаштовані Ва­ші сини? — запитую наостанок.
— Молодший - Владислав — ще роздумує. Він у восьмому класі. Навчається в Корюківці у школі №1. Старший - Дмитро - теж там. У десятому. Він уже визначився Буде агрономом.

Джерело: газета “Гарт”, Ганна Юхименко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.