У Ковчині агресивна корова напала на чоловіка і він помер

Нинішня пора завжди наповнена турботами: треба і врожай зібрати, і сіна худобі заготовити, і дровець до грубки... Порядному селянинові немає коли й голову вгору підняти. Та ввесь останній місяць у Ковчині робота стоїть, бо тільки й діла, що розмов: «Чули, як Надіїна корова Наталчиного Михайла потовкла? Ребра поламала, грудну клітину, на ноги вже й не стає. Дай, Боже, щоб хоч вижив...»



Фото - ілюстративне

Це трапилося у серпні, надвечір, коли господарі забирали худобу з пастушні. Зу­стрічав свою корівку і 66-річний Михайло Пищур. Вийшов із дому загодя та й чекав собі на мостику (так місцеві називають ви­гін на луг по вулиці Перемоги). А коли че­реда порівнялася із людьми, одна корова наче оскаженіла - кинулася бігти, зі спини штовхнула чоловіка додолу та ще й зверху добряче потопталася. Сердега від больо­вого шоку одразу втратив свідомість.

- Пощастило, що на мостику була медичка Лариса Слєзна. Вона і подзвони­ла свекрусі, викликала швидку та надала першу допомогу чоловікові, - стримуючи сльози, розповідає дружина потерпілого 50-річна Наталія Трейтяк. Жінка сама прийшла до редакції у пошуку чи то до­помоги, чи то розради. - Швидка забрала Михайла у хірургічне відділення Куликівської лікарні. Лікарі одразу сказали, що прогнози невтішні: зламані ребра, прова­лена грудна клітина, пухлі ноги, порушена нирка. Він має лише одну нирку, бо другу вирізали десять років тому через рак.
Останній місяць став для родини пеклом. Обоє - пенсіонери з мінімаль­ною пенсією, у неї - третя група інвалідності, у нього - друга. Де брати гроші на лікування? Наталія від пережитого стресу ще й почала страждати на болі у руках і ногах, а вдома - велике господарство.
Син - у лавах ЗСУ, менша донька - ще школярка.

- Чоловік вже вдома, але дуже слабкий, - роз­повідає Наталія телефо­ном за кілька тижнів після нашої зустрічі. - Лежачий, на ноги встати не може, бо не спадають опухло­сті. Видно, що й нирка не справляється... Що­дня даю йому ліки, роблю масажі. Але, по-правді, інколи боюся й до кімнати заходити, так боляче на нього дивити­ся... Ночі тепер важко переживати - болі загострюються, Михайло ввесь час кри­чить. Ой, не знаю, чи переживу таке горе! Нещодавно ж іще мала стрес - лед­ве не втратила невістку з внученям! Вони живуть у Чернігові біля площі, щодня гу­ляють у парку поруч. А того дня, на Спа­са, коли прилетіла ворожа ракета, якесь диво відвело їх не у парк, а до річки.

- Чи знаєте Ви, чия корова напала на Вашого чоловіка? - допитуюся у Наталії.

- Аякже! У пастушні всі знають, де чия худоба. Власниця - Надія Жигир. До слова, ця корова вже не вперше нападає на людей. Два роки тому вона забрела до чужого двору та потовкла господарку-пенсіонерку. А торік на роги підняла тринадцятирічну дитину, порвала на ній одяг, пом’яла ребра. Але там все якось обійшлося, бо травми були несерйозні. А мій Михайло... Його першого корова пом’яла так сильно.

- Як на ситуацію відреагувала влас­ниця корови? Ви ж, мабуть, зв’язувалися з нею?
- Лариса Слєзна одразу ж зателефо­нувала старості, а та, у свою чергу, - На­дії. Щиро кажучи, вона одразу ж прилеті­ла велосипедом до нашого двору. Дала мені дві тисячі гривень, а наступного дня - ще три, на лікування чоловікові. Та біль­ше нами не цікавилася. Щоправда, ко­рову з пастушні забрала вже наступного дня, тепер припасує її біля Горянського кладовища. А там поруч людські городи: раптом в неї знову біс вселиться, потов­че ще когось? Із такими думками я й піш­ла у найближчий понеділок до старости: треба корову збувати, бо вона агресив­на. Чи може хвора на сказ? Хто ж знає, бо коли постраждав мій чоловік, ніхто навіть ветслужбу не викликав. Але староста й слухати не схотіла, випровадила мене за поріг. Ми, бачте, люди другого сорту?..

- Хіба ж я могла когось вигнати? - ди­вується староста Валентина Шестак, коли переповідаю їй почуте. - Наталія з порогу почала говорити до мене підви­щеним тоном, чогось вимагати. Я їй від­повіла: «Говори спокійно, а якщо хочеш поскандалити чи покричати, то давай поговоримо іншим разом, бо у мене під дверима ще чекають люди». Вона й піш­ла. До Надії я подзвонила, як тільки діз­налася про те, що сталося. А вину, що не викликала ветеринарну службу, за собою визнаю. Чесно кажучи, не подумала, бо ж корова завжди спокійною була.

Як би там не було, але порозуміння сторони не досягли. Щоб добитися спра­ведливості, Наталія Трейтяк звернулася до правоохоронних органів. Написала за­яву на ім’я дільничного, а той, у свою чергу, взявся за розслідування справи. Найближ­чим часом потерпілому мають надійти до­кументи, аби позиватися до суду.

- Останній місяць живу, немов у пе­клі, - тяжко зітхає у слухавку 69-річна На­дія Жигир, спілкуючись зі мною теле­фоном. - Я б ніколи не подумала, що моя корівонька, моя Красуня могла таке вт­нути. Вона завжди ласкава, ручна, слух­няна. Її для мене внуки виростили. Ко­рівці усього чотири роки, телятко мала. Красуня завжди йде з паші третьою, то, може, її якась корова під зад рогом під­садила? Не могла вона сама без причини напасти. Хіба помстилася.

Згадала Надія Миколаївна й про ми­нулі два випадки, про які розповідала Наталія:

- Два роки тому я помітила, що Кра­суня, йдучи додому, зупиняється біля двору сусідки й мукає. Може, вона коли її яблуком пригостила чи ще що. Того дня сусідка не встигла перед нею зачинити хвіртку, а корова вперлася та й придави­ла її до стовпчика. Щоб відігнати тварину, сусідка лиснула її по морді чи то банкою, чи тим, що вона тримала тоді у руках. Після цього випадку ми з нею говорили і розійшлися мирно, але корову я почала щодня супроводжувати, про всяк випа­док. Та злі язики багато пліткували, зле дивилися на мою Красуню, бувало, кри­чали, проганяли, може коли й палкою. А вона й собі на людей образу зачаїла.

А торік Красуня була за биками, то втекла із пастушні разом із коровою Глуздів (це їх доньку корова наділа на роги - авт.). Я вже їхала по худобу, та дитина мене на якусь хвилину випередила. А що була без палки, то й відігнати скотину не змогла. Ви ж знаєте, які корови стають, у цей період - некеровані, стрибають одна на одну, б’ються. Того ж дня Красуні від­били рога, у неї вся голова була у крові. Коли ту кров побачила на дитині, стра­шенно злякалася, та вже потім розібра­лася, що то була кров моєї корови.

- Як воно було того дня, коли від Кра­суні постраждав Пищур?
- Я завжди супроводжую свою году­вальницю до пастушні й назад, не підпу­скаючи її до людей, але то був єдиний день, коли я спізнилася. Не знаю, що її підштовхнуло, може помстилася. Та коли я приїхала, Михайло вже лежав без
тями. Я хутенько відвела корову додому (а вести треба через все село), і одразу ж поїхала до Натал­ки. Дала їй, скільки у мене було грошей, бо знаю, що ліки дуже дорогі. Наступ­ного дня приїхала до мене донька, дала ще грошей, каже - вези. Я і свій номер телефону Наталці дала, просила, щоб телефонува­ла, якщо щось треба. Але вона більше не контактува­ла зі мною.

- На Вашу думку, хто винен у ситуації, що скла­лася? Можливо, і справді у корови сказ?
- Та хіба ж не відрізнила б? Я змалеч­ку біля корів. Моя мати була зоотехніком, батько - ветеринаром. Та якби у Красуні був сказ, вона кидалася б на кожного, а не на тих самих людей. А вдома ж - як тихе літо: спокійна, слухняна. Не знаю, що стало причиною. Та й скотина ж не розкаже. Ох, прикро і боляче. Не пе­редати, як я переживаю, плачу щодня. Шкода корівоньку-годувальницю. Хоч я і відвела її на інше пасовище, але на при­поні - не життя для корови. Та і вдома я її утримувати не зможу - немає здоров’я. Двадцять років живу без чоловіка, діти - за кордоном. Може, зиму ще пере­тримаю, а далі - доведеться збувати. Хочете вірте, хочете - ні. Та шкода всіх. Суди, Боже, по-правді: і вони - жертви, і я, і моя Красуня.

P.S. Поки матеріал готувався до дру­ку, з нами знову зв’язалася дружина по­терпілого Наталія Трейтяк. Але, на жаль, із поганою звісткою: 23 вересня Михай­ло помер.

Зі слів дружини, останніми днями йому стало легше: почав вставати з ліж­ка, потроху ходити з двома палицями. Все говорив до дружини: «Ось бачиш, мені вже краще. Одужаю, допомагатиму тобі по господарству. І обов’язково до­чекаюся у відпустку сина».
Але не судилося.

Марина Іваненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.