Допоможіть зібрати підписи про присвоєння звання Герой України загиблому Олександру Волчонку

Він був справжнім па­тріотом України, без вагань став на захист її кордонів і до останнього подиху вірив, що побачить нашу Перемогу... Два з лишком місяці тому ворожий обстріл забрав йо­го життя.



А 12 вересня на сай­ті офіційного інтернет-представництва Прези­дента України з’явилася петиція: "Шановний пане Президенте! Просимо вас розглянути петицію про при­своєння почесного звання Герой України (посмерт­но) військовослужбовцю ЗСУ молодшому сержанту Волчонку Олександру Михайловичу. До останнього подиху він стояв на захисті України. Загинув 18 серпня 2023 року під час виконання бойового завдання на Донеччині. Олександр Волченко заслуговує: на цю най­вищу державну нагороду. Вічна пам'ять і шана герою!"

Олександр народився 28 лютого 1993 року в Олеш­ні Ріпкинського району. Після закінчення Київського механіко-технічного коледжу проходив строкову військову службу в окремому полку Президента України. По­вернувшись в Олешню, вла­штувався на роботу в До­брянське лісове господар­ство, а згодом — у ТОВ "Папернянський кар'єр скля­них пісків". Та його мирне життя перервала війна... З липня 2014-го до вересня 2015-го Олександр боров­ся з російськими загарбниками на Донбасі, за що був нагороджений медалями "Учасник бойових дій. Ветеран війни" та "3а оборо­ну рідної держави". А коли почалося повномасштабне вторгнення росіян, знову пі­шов захищати Україну.

- 24 лютого 2022-го Сашко вже був у Гончарівському, - згадує старша сестра Олександра Світлана. - Стояв на оборо­ні нашої області, а коли рашисти залишили її, почав проситися туди, де вели­ся активні бойові дії. Йо­го перевели на Донеччину. Хоч Саша й телефонував нам щодня, розповідав він мало що, ніколи ні на що не скаржився і постійно повторював що все буде добре, ми обов'язково вижене­мо ворога і тоді почнеться інше життя. Часто ми мрія­ли, як разом сім'ями поїде­мо на море, а брат жарту­вав що добереться до моря першим.

Якось узимку я запитала нього, що на фронті най­важче. Як сестру мене за­вжди цікавило, чи він там не мерзне, чи достатньо в них їжі, чи є хоч якісь елементарні побутові умови. Та брат відповідав: "Оце все не має жодного значення. Будь-які незручності можна пе­режити. Найважче - коли людина стоїть поряд із то­бою, а потім її не стає...»

Олександрові часто до­ручали найвідповідальніші бойові завдання. За особ­ливу мужність, виявлену в захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, самовід­дане виконання військового обов'язку та високий про­фесіоналізм він був нагоро­джений орденом "За муж­ність" III ступеня. Цю по­чесну відзнаку Олексан­дру вручив сам Президент України Володимир Зеленський.

На жаль, порадуватись Перемозі, якої він так чекав, Олександрові не судилося. 18 серпня о 13.45 він го­ворив зі своїми рідними во­станнє — за кілька годин йо­го не стало. Без батька зали­шилися двоє дітей - 7-річний Денис і 4-місячна Софійка. Донечку батько встиг побачити лише один раз...

Звісно, кожен, хто став на захист батьківщи­ни заслуговує найбільшої поваги і найвищих наго­род. Для самого Саші від­знаки мало що важили, він жив лише одним — бажан­ням звільнити Україну від за­гарбників. Для мене і наших рідних він і так був і буде героєм і саме це звання не настільки важливе, як важлива пам'ять. Заради неї ми й хочемо, щоб він отримав знання Герой України, щоб діти могли ним пишатися. Це останнє, що ми можемо зробити для Саші — зма­хує сльозу Світлана.

До закінчення збору під­писів під петицією залиши­лося менше ніж 50 днів. Із 25 тисяч необхідних голо­сів уже зібрано більше 17 000. Допоможіть увічнити пам'ять ге­роя!

Для цього вам необ­хідно перейти за посиланням https://petition.president.gov.ua/petition/205466 і проголосувати. Ha це ви витратите всього кілька хвилин, зате так віддасте шану земляку, який за нашу спіль­ну свободу віддав найдорожче - життя.

Джерело: газета "Гарт", Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.