73-річна Тамара Набока ганяє по Сосниці на скутері «Бджілці»

73-річна Тамара Набока із Сосниці до місцевого базару під’їжджає на вишневому електровізочку. Транспорт на чотирьох колесах. Є кермо, як у скутера. Зручне сидіння. Глушить мотор, із корзини, що біля керма, бере сумочку і йде за покупками.



— А ключ чого не забираєте? — спостерігаю за учасницею дорожнього руху, — Хтось без вас заведе та поїде.

— Якось... — задумалася жінка на мить. — Щоб не загубить. Людям вірю. За документами називається скутер для людей-інвалідів та похилого віку. Коштував 74 тисячі гривень. Можна машину купити, — міркує. — Але купував мені його соцзахист. А подарованому коню в рота не заглядають.

Років три, як їжджу. Не думайте, що я ходжу, то здорова.

Під’їжджаю якнайближче до кінцевої точки. Трохи пройду і з мене достатньо. Як слизько, вожу із собою палку, три роки тому зробили операцію на тазостегневому суглобі. Живу одна на краю Сосниці. По хаті ходила з милицями. А до магазину за хлібом дійти не могла. Порилася в комп'ютері, знайшла скутер. Електричний, на трьох колесах. Швидкохідний. За 16 тисяч гривень. Дві тисячі заплатила за доставку. Не новий, але закордонний. Він і зараз у сараї стоїть. Розсипатися почав.

Пішла в совбез просити звичайний інвалідний візок. А мені дівчата кажуть: «Документи оформите — купимо скутер». Третю групу інвалідності отримала за сьомим разом. У Чер­нігові. Лікарі допитувалися, для чого мені група, якщо вже на пенсії, доплат не буде. Коляску дають інвалідам першої групи. Приписали рекомендацію для соцзахисту — видати палицю.

Подякувала їм, розстроїлась. У Сосниці зустрічає жіночка з совбезу: «Чого не йдете? Приходьте, будемо наново відправляти на комісію». Знову відправили до Чернігова, але комісія інша. Поміряли тиск, чи можу їздити на транспорті, перевірили зір і без проблем дали направлення на інвалідний візок. Лагідно називаю його «Бджілка». Сіла і полетіла. З покійним чоловіком були затятими грибниками. І на «Бджілці» можу лісом проїхати.

Зручний, можна сумки поставити. Якщо дощ, із парасоль­кою їду.

— Яка швидкість?

— Оце черепаха, — показує намальовану на панелі при­ладів. — Повертаю до неї ричажок — повільно їде. Оце зайчик. Швидко мчить. На рівні з велосипедистами. Є сигнал, світло вмикається. Акумулятора вистачає на три рази з’їздити в центр і додому. Заряджається до повного три години.

— Гуму міняти треба?

— Коли протектори зітруться повністю.

— Правила дорожнього руху знаєте, права треба мати?

— Документів на водіння не треба, але правила знаю і права є.

До цього був звичайний скутер. До городу — вісім кі­лометрів. Велосипедом не справлялася. Продала картоплю, купила. Тоді на нього права не потрібні були. А потім закони помінялися. Відходила зиму на курси, у Мені здала на права.

Юлія Семенець, фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.