Загиблий Микола Левченко був непридатний для військової служби, але декілька тижнів просився стати на захист України

10 листопада у П'ятницькій церкві відспівували 32-річного  Миколу Левченка, який загинув у Луганській області, де воював у складі десантно-штурмової бригади. Цього ранку до П'ятницької церкви прийшло багато однолітків загиблого, це були його друзі дитинства, однокласники, товариші по роботі, друзі та колеги його вдови Олени. Вони стояли в смутку, не плакали, на відміну від літніх родичів покійного, які ковтали сльози. Як повідомила родичка вдови, Микола перевіз родину до західної України, коли розпочали бомбування Чернігова. Наразі вона приїхала на кілька днів з Чехії, де знаходилася з дітьми. Тут же з кількома однокласниками був і Валерій Савченко, який повідомив редакцію сайту про прощання з Миколою. Чернігівці мають знати своїх героїв.









  - Що було головною людською рисою Миколи? - запитую Валерія, адже з Миколою він був знайомий ще з дитинства, вони жили в одному районі міста.

 - Це була добра людина, яка завжди могла прийти на допомогу. З лютого він розпочав волонтерську діяльність, вивозив людей із міста до західної України, а назад привозив, по можливості, гуманітарні вантажі. І знаєте, ми маємо дві категорії волонтерів. Є такі, що  додають із власної кишені на паливо, що вивезти людей, а є інші… Микола належав до першої категорії. З квітня я його не бачив, а потім довідався, що він пішов добровольцем на фронт. Хоча коли він вивіз дружину з дітьми на захід країни, міг залишитися там, як це багато хто зробив. Але він прийшов на допомогу Україні.

Також з дитинства знав Миколу його друг Андрій:  

 - Дуже добра була людина. У нас була спільна компанія, ми бачили,  як вони зустрічались з Оленою, десь біля року, а потім одружились. У 18 років його визнали непридатним для армії,  була проблема зі спиною, а в цю війну він пішов добровольцем. 
Володимир працював з Миколою ще до війни, обидва були промисловими альпіністами, займались верхолазними роботами та утепленням квартир. 

 -Як ви думаєте, чому Микола не працював за освітою? - питаю Володимира. - Адже він закінчив вищий навчальний заклад і мав кваліфікацію молодшого спеціаліста - юриста.
- Я познайомився з ним, вже коли він став будівельником. Мабуть, якісь його вподобання відвернули його від тієї професії. Він був дуже гарною людиною. І впертою, бо ходив до воєнкомату два-три тижні, поки його не взяли. 



 - Таки взяли? А як же спина?
 - А ця риса притиманна всім українським патріотам, - з легкою посмішкою вступив в бесіду товариш Володимира. - Як в армії служити - так всі хворі, а як війна почалась - всі здорові та біжать в атаку. 
Поховали Миколу Левченка на кладовищі Яцево, на Аллеї Героїв.






На фото - родина Миколи, скріншот з сюжету "Суспільне Чернігів"


Gorod.cn.ua

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.