Денис Дрозд пішов служити в ЗСУ перед сами вторгненням

Денис Дрозд (йому 39 років) зі Сновська пішов служити в ЗСУ за 10 днів до 24 лютого.

- Випадковість? Просто збіг?, - запитую його.
- Я б так не сказав. Бо, коли проаналізував обстановку, зрозу­мів, шо так чи інакше вторгнення бу­де. І що воно не за горами. Вирішив: саме час. Не відсиджуватися ж за спинами хлопців, які на передовій. Тим більше що рішення приєднати­ся до них зріло вже давно.

За фахом Денис — історик. До того, як стати військовим, був стар­шим науковим співробітником Об­ласного історичного музею (працю­вав у його філії — музейно-меморі­альному комплексі «Лісоград»). Не тільки збирав і досліджував матеріа­ли про Другу світову, а й проживав її Разом із солдатами, адже займався також пошуком, встановленням осіб полеглих та організацією перепоховань їхніх останків.

Часто це було не перепоховання, а похорон, адже бійців, як пра­вило, знаходили в місцях крово­пролитних боїв: в окопах, траншеях, просто серед лісу чи поля.

- Попередньо ми з пошуковцями вивчали тактику дій підрозділів, які дислокувалися в тому чи іншо­му місці, визначали можливе розташувзння позицій. Нерідко стика­лися з вибуховими предметами, що пролежали в землі не один деся­ток років. Тобто певний досвід, хоч і не воєнний, був, — розповів Денис Дрозд.



Денис із Юлею під час навчань резервістів у 2020 році

Плюс строкова. Її він прохо­див у гірсько-стрілецькому баталь­йоні спецпризначення «Лаванда». А два роки тому взяв участь у на­вчальному зборі в рамках стратегіч­ного командно-штабного навчання -Об'єднані зусилля-2020», до яко­го були залучені резервісти бригади територіальної оборони.

Як правильно рухатися на по­лі бою, як обладнати і замаскува­ти свої позиції, як орієнтуватися на місцевості тощо, разом з Денисом навчалася і його дружина Юлія (за фахом — еколог і медик). Зараз во­на з дітьми. Чекають на свого воїна.

- Дочці - 10, синові - 7. Я дуже люблю свою сім'ю. Вона — мій най­кращий захист, — відповідає він на запитання, чи має якийсь оберіг. - Я охороняю їх, вони - мене.

Переконаний: саме любов рід­них вберегла його під час оборони Чернігова. Тоді Денис Дрозд разом з іншими бійцями перебував на по­зиції, що отримала назву «Клєвєр» — за формою розв’язки під'їзних шляхів. Був там із 26 лютого, коли російська армія вперше спробува­ла зайти в місто, до останнього дня оборони. У тому, що всі спроби во­рога прорватися до Чернігова про­валилися. що місто-фортеця висто­яло під потужними артилерійськими ударами, авіанальотами, постійни­ми обстрілами, є і його заслуга.

- Ворожа техніка була від нас (позиція «Клєвєр» на південній око­лиці міста. — Авт.) на відстані яко­гось кілометра. Було видно, звідки працюють «Гради». На«Клєвєрі» бу­ло гаряче. Бійці, які стояли на другій лінії, коли ми після тяжкої ночі вихо­дили з ними на зв’язок, постійно ка­зали: «Ну молодці. Ми вже думали, що вас там нікого немає», - згадує Денис.

Каже: обороняючи Чернігів, ще раз переконався, що робота з уві­чнення пам’яті загиблих під час по­передньої війни — це було правиль­но.

- Бо побував на їхньому місці. Відчув те, що відчували вони.

Зараз Денис Дрозд продовжує свою військову службу.

Джерело: Джерело: газета “Гарт” від 15.09.2022, Марія ІСАЧЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.