Більше 30 тисяч людей, сотню загиблих і майже три тонни курятини на човні перевезли Геннадій Дмитрієв та та Геннадій Скирта

43-річний Геннадій Дмитрієв та 47-річний Геннадій Скирта з села Гусавка на Менщині 48 днів перевозили човном через Десну людей і речі.



Зліва направо: Геннадій Дмитрієв та Геннадій Скирта біля "Жигулів" з рятівним човном

Почали працювати з першого дня повномасштабного російського вторгнення і допоки не зробили тимчасові мости замість підірваних біля Снов'янки та Киселівки Чернігівського району. За 48 днів перевезли через Десну більше 30 тисяч людей, сотню мертвих і три тонни курятини. Від лугу біля села Авдіївка, що на Куликівщині, до берега неподалік села Гориця на Менщині. Саме на тій ділянці річки колись була переправа, перевозили сіно із Задесення. Місцевий колгосп мав там 75 гектарів сіножаті. Паром років двадцять тому порізали на метал. Хто ж тоді думав, що колись знадобиться.

— Тікали від війни через село Авдіівка. У кого були машини, кидали їх у дворах жителів або на березі Десни. У нас по старостинському округу 1300 жителів. За період евакуації прибуло 2500. Аби іх всіх розселити, доводилося інколи звертатися у поліцію, відбивати замки на нежилих хатах, щоб біженці отримали прихисток А скільки осіб транзитом пройшло через наші села, ніхто не рахував. Десятки тисяч, — каже 63-річний Сергій Пустовойт староста Локнистенського старостинського округу.



На фото  Сергій Пустовойт

— Було, за цілий день ми перевозили 600-800 людей, — приєднується до розмови Геннадій Дмитрієв. — Усе почалося з того, що подзвонив знайомий, котрий вибирався з Чернігова через пішохідний міст, звідти — на Анисів, з Анисова — на Авдіівку, а потім уже лугом — до річки. Попросив, аби я його забрав. Я взяв гумовий човен у Геннадія Скирти. Коли «корчом» (це про машину ВАЗ) привезли човен на берег, ще крига не всюди скресла. Щоб сісти у човен, люди йшли на свій страх і ризик кригою, там ще поклали дошки, а потім уже ми їх забирали. Льодохід дуже заважав. Мене тричі зносило за течією, затискало льодом, мотор не витягував, доводилося гребти веслами. Річка в тому місці широка, що й яма глибиною десь 12-15 метрів. Коли везеш людей з пітьми, переживаєш но за себе, а за них.

Десь пнів п'ять ми возили гумовим човном, а потім товариш дав дюралеву моторну. У неї більше вміщувалося. Міг і вісім людей з дітьми взяти. За свої 40 з гаком років стільки дітей но бачив, скільки вдалося переправити. Найменшенькому було лише шість днів. Люди йшли І йшли Спочатку по 100-200 за день. А копи посилилися обстріли Чернігова і розбомбили автомобільний міст, було по 600-800 пасажирів Ми починали працювати о п'ятій ранку, закінчували о дев'ятій вечора. Коли вже добряче стемніє.

Спочатку витратили всі свої запаси пального. Потім люди приносили пальне, волонтери підвозили. Тоді ще й морози були. Біженці йшли втомлені, замерзлі. Хотілося їх хоч якось морально підтримати. Віктор Бойко з Гориці був «зав пеклом». З п'ятої години ранку розпалював багаття, у казані літрів на 15 готував чай з гілок смородини, малини, вишні. Також варив куліш. Спочатку від Гориці люди добиралися хто як міг. Возили їх волонтери. А потім з кожної громади присилали автобуси. Трудно було. Зате я мерів усіх громад побачив і знаю тепер. Вони приїздили за гуманітаркою, яку ми також переправляли.

- Уже і не порахуєш, кого бачили, скільки вантажів перевезли — долучається Геннадій Скирта (він працює єгерем. — Авт.). — Біля Анисова маршрутку розстріляли — шестеро загиблих відразу. Одна жінка була важка. Її у шістьох несли Перевозили тіла цивільних у покривалах, а військових у чорних пакетах їх волонтери з Мени привозили. Двохсотих цивільних було небагато. Захисників, кого могли, везли ховати на батьківщину.

Бувало, люди пропонували нам гроші. Ми суворо попереджали, якщо шитимуть купюри, викинемо гривні в річку. Ми тут не за гроші.
Також суворо ставилися до тих, хто пробував знімати на мобільний, як переправляємо. Адже над нами не раз кружляли російські літаки, були обстріли. Ні я, ні Гена навіть на пам'ять не маємо жодного кадру. Але були такі, що не реагували на наші прохання і нахабно продовжували знімати. Телефони тих, хто борзів, летіли у воду. Десь з десяток таких було. Усіх було шкода, усім хотілося допомогти. Немічних, стареньких після човна доводилося на руках заносити на гору, бо не мали сили зайти. Ми ж не тільки возили з боку Авдіївки. А й з Гориці на інший берег допомогу, люди могли за ліками з'їздити. Переправляли допомогу Чернігову. Лише з березнянської птахофабрики 2.5 тонни заморожених курячих тушок перевезли на інший берег. А потім уже й копчені, і печені кури возили. Куди вже далі воли дівалися — не знаю.

— Мій знайомий у Чернігові казав, що ніяких березнянських курей йому ніхто но пропонував. Ну, то таке, — вставляє слово Геннадій Дмитрієв.

— Правда, що на тому березі Десни багато машин ще донедавна стояло?
— Аякже. І в людських городах, і на лузі Я возив на той берег жінок і дітей, які вирішили евакуюватися за кордон. Їх там зустрічали з Куликівки і везли в Київ.

А потім, коли вже зробили дерев'яні мости замість підірваних, ще два тижні переправляв за Десну власників автомобілів, які вернулися за своїми машинами. Їх там стояло до сотні. Люди полишали, аби врятуватися. Машини різні були. Мародери. звісно, на них попаслися. Двох, кажуть, спіймали. Прикидалися, що їдуть на риболовлю, а поверталися з ключами і запчастинами. За тими, що стояли близько до переправи ми наглядали. Автомобілі були різні Наприклад, джип, позашляховик ISUZU TROOPER. Довго стояв, потім його хотіли забрати для ЗСУ, а завести за тиждень ніяк не змогли. Там же все комп'ютеризовано. Тому завантажили на евакуатор. А потім приїхав хазяїн: «Де моя машина?» Деякі власники весь час приїжджали. Походять, обдивляться, чи все на місці, і повертаються. Багато чого що можна розповідати. Я он свого «корча» ушатав, возив щодня човен до Десни і назад. Але про це не шкодую. Що таке цінність металу у порівнянні з безцінним людським життям.

Джерело: газета «Вісник Ч» від 30.06.2022, Валентина ОСТЕРСЬКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.