Бабусі Нехаївки назбирали для армії 27 тисяч гривень та 5 мішків сала

Сила - в єдності. Це на своєму прикладі показали нехаївчани, котрі з перших днів війни згуртувалися, аби допомагати нашим військовим, вимушеним переселенцям та один одному. Допомагали нехаївчани. Допомагали і їм. Як і чим жив старостат, розповіла діловод Оксана Масієнко.



На фото - діловод Оксана Масієнко

Згуртувались для допомоги

24 лютого світ українців перевернувся догори дригом. Страх, невідомість... Та розпускати нюні було ніколи. Потрібно було допомагати: військовим, переселенцям та й про сусіда не забувати. І хоча сьогодні мова про Нехаївку, про її щирих, безвідмовних людей, проте це зовсім не означає, що в інших старостатах менше добра робилося. Люди на Коропщині - неймовірні. І небайдужість до чужих проблем просто вражає. За можливості ми про всіх згадаємо, але нині героями нашої публікації є жителі Нехаїв- ської громади.

- Усе почалося з того, що наступного дня після початку війни дзвонить мені Люда Проценко, наш соціальний працівник, і каже: «Люди хочуть дати гроші на армію». Зрозуміло, що ті, хто молодші, самостійно могли зі своїх карток перераховувати гроші на Збройні Сили. А ось старенькі дідусі і бабусі це зробити без допомоги не могли, - згадує, з чого ж усе й почалося, Оксана Анатоліївна. - Тож почали збирати гроші і переказувати їх на допомогу нашій армії.

Уявіть собі, двадцять сім тисяч триста п'ятдесят гривень перерахували сільчани ЗСУ. І це лише те, що зібрали готівкою.

У перші дні війни Нехаївка отримала спецзамовлення, адресоване із Сосниці.

- Зателефонував наш земляк і попросив сала. їм, у Сосницю, при везли кілька тонн курятини. Аби закрити тушонки, не вистачало сала. Тож і звернувся до своїх. І не встигла я дати клич, як буквально за годину нанесли сала. П'ять мішків ми напакували і через Пекарів Десною на човні наші хлопці з тероборони переправили, - розповідає діловод. - Хтось приходив і сам поміччю набивався: «Сала в мене нема, а я так хочу теж допомогти. Що ще потрібно?». Кажу, тканину несіть, на маскувальні сітки потрібно. Дівчата в Коропі плели, тож передавали їм.

І так чи не кожен приходив, телефонував і питав, яка допомога потрібна. Та роботи додалося усім, коли до села почали їхати люди, котрі були вимушені тікати із самого пекла. Понад півтори сотні людей приїхало. їхали діти до батьків, родичі до родичів, везли із собою своїх знайомих і навіть незнайомих донедавна людей, але з якими довелося під час обстрілів ділити один підвал. Та сільчани самоорганізувалися, і поки переселенці були ще в дорозі, шукали для них житло. Добавилося людей у селі, додалося і турбот: і за ліки, яких на той час вже не було в аптеках, і голодним щоб ніхто не був, і щоб вдягнутися було в що.

Роботи багато було зроблено людьми. І банк одягу в приміщенні старостату організували: одні приносили, інші брали те, що їм необхідно. Збирали і передавали продукти в селищну раду. І знову човнами сало в банках возили в Со- сницю, звідки оборонцям Чернігова передавали. Та й один про одного у ці складні часи люди не забували. Приміром, молоко відрами по сусідах розносили.

- Знаєте, у нас люди молодці, як ті мурашечки-трудівники. Знають, що по сусідству приїхали переселенці, відразу несуть хто чим багатий, - з гордістю про своїх розповідає Оксана Анатоліївна. - Ось, приміром, приїхало до нас семеро сторонніх людей у чужу хату. Наступного дня чоловік пішов питати, що їм потрібно. А вони йому: «Нічого. Нам уже усього-усього нанесли люди».

Підтримка небайдужих

Із вдячністю розповіла пані Оксана і за їхніх добродійників, щирих, людяних і безкорисливих:

- Зателефонували наші дівчата, що в Київ виїхали. Кажуть, є можливість отримати ліки від благодійного фонду Сергія Притули. Список, які і кому ліки потрібні, у мене вже був. Оформили його належно, передали. Потім із того фонду передзвонили і сказали, що можуть нам і дитяче харчування, і памперси передати, якщо потрібно. Кажу, звичайно, потрібно. Аж вісімнадцять ящиків нам напакували. А наша Іра Милько (дівоче прізвище) ці ящики забрала до себе додому. Наступного дня цю гуманітарку треба було відвезти до метро Чернігівська і передати нашому перевізнику. Тож вона свого сусіда попросила. Чоловік, який нас навіть не знає, на власній автівці абсолютно безкоштовно перевіз ці ящики. Хоча ж йому пропонували заплатити. На Чернігівській їх чекав Сергій Гриценко, перевізник. Ще напередодні, коли з ним домовлялася за доставку, питаю: «Сергію, передача немала, аж 18 ящиків.

Влізе?». На що він мені відповів: «Та не переживайте, вмістимо». Привіз відразу у Нехаївку і жодної копійки за це з нас не взяв.

Певна допомога приїжджала в старостат і з Коропа. Зізнається Оксана Анатоліївна, що по-різному люди реагували на гуманітарку, котрої вистачало ж не на всіх: хтось із розумінням ставився, були, звичайно, і претензії. Але, як-то кажуть, усім не вгодиш. Та як би не було, але війна нам дала зрозуміти, що лише в єднанні наша сила. А доброта, щирість, відкритість, небайдужість - важливі людські якості, без яких неможливе світле майбутнє у вільній державі.

Джерело: газета "Нові горизонти" від 19.05.2022 р., Ірина БОРОВСЬКА Фото авторки

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.