Наталія Ушкварок, розповіла, як її дочці пересадили нирку

16-річній Софії, доньці Наталії Ушкварок з селища Талалаївка, у «Охматдиті» пересадили нирку.

— Після операції потрібно погодинно приймати ліки, щоб не відторгнувся орган, — говорить Наталія Ушкварок. — Потім зменшиться дозування, але їх приймати пожиттево. Це всім після трансплантації так.

Наталія вийшла з палати на вулицю, залишивши доньку в невеличкий проміжок між прийманням ліків. Стоїмо на ганку шестиповерхового хірургічного корпусу «Охматдиту», національної спеціалізованої дитячої лікарні, що в Києві. Вівторок, 14 грудня, третя година дня. Прохолодно і волого. Уже ледь-ледь сутеніє. Біля корпусу зупиняється «швидка», виходить мусульманка в хіджабі (накидці) з немовлям на руках. У цей же час з комп’ютерної томографії на першому поверсі викочують дитинку, підключену до кисневого балона. За мить чути істеричний плач підлітка, якого втішають рідні. Навколо — видима й невидима боротьба за життя. І в ній одержала шанс наша юна землячка.



Софія Ушкварок стала однією з чотирьох реципієнтів, котрим пересадили органи 32-річного Іллі Панасюка з Волині, він помер від інсульту 29 листопада. Софія Ушкварок отримала нирку. Другу нирку пересадили 8-річному хлопчику. Печінку — ще одній 16-річній дівчині. Печінку хотіли розділити навпіл, щоб пересадкою врятувати двох дітей, та не вийшло (про це був сюжет на ТСН). Серце донора забилося в грудях 49-річного чоловіка.

Софія разом з мамою Наталією Ушкварок два роки (1) жила в лікарні, а що робити? У дитини відмовили нирки.

В «Охматдиті» тричі на тиждень підлітку очищали кров апаратом «штучна нирка». Життєво - необхідна процедура, яка має і побічні ефекти. З організму вимивається не тільки погане, але й хороше — кальцій, інші потрібні речовини.

— Ми жили в будівлі токсикології на другому поверсі, — розповідає Наталія Ушкварок. — Дітки ходять на діаліз, бо без нього просто не можуть. Там школа. Приходять дуже гарні вчителі. Софія досить непогано вчиться. Іноді лінь нас відвідує©. Іноді хвороба важко протікає — у дітей, які на гемодіалізі, дуже високий тиск. І от нарешті з’явилася можливість трансплантації.

— Коридор подяки, коли тіло донора везуть в операційну для забору органів. І ви там були?

— Ні. Кожного донора вшановують таким коридором. Цей був у «Добробуті», київській приватній лікарні. А я знаходилася тут, в «Охматдиті». Що відбудеться забір органів, я не знала. Зазвичай інформація про донора закрита. Нам кажуть, чоловік чи жінка, називають причину смерті і вік. І ще, негласно, ми просимо ім’я. Бо я і всі, хто пересаджується, за свого донора молитимемося все життя, молитимемо Бога за нього.



А тут так вийшло, що мама нашого донора, Людмила Григорівна Панасюк, директорка колківського училища на Волині, захотіла, щоб люди знали, що її син був хорошою людиною, — продовжує Наталія. — Вона написала замітку, що її синочок і після своєї смерті дарував життя людям, врятував діток. А моя мама з Волинської області родом, приїхала за направленням у Талалаївку більше 40 років тому. На Волині в мами подруга, і подруга знайшла цю інформацію. Ось наш донор, — показує у смартфоні фото Іллі Панасюка.

— Скільки тривала операція?

— Година — це установка нирки. А підготовка анестезіологів та поки зшивали — три години.

— Чекали під операційною?

— Мене відправили в палату. Операцію роблять на шостому поверсі, а реанімація — на другому. То коли спускають дитину в реанімацію, у коридорчику мама перший раз бачить н після операції. Уже був вечір. Олег Годік, хірург-трансплантолог у лікарні «Охматдит», вийшов до мене, сказав, що операція пройшла вдало. Що навіть сеча з’явилася під час операції, на столі вже кілька крапель було.

У реанімації Софія була три дні. Потім перевели до палати. Надали й мені ліжко. Там усього шість ліжок. Ще одна дівчинка пересаджена.

І більше не підселяють — не можна, щоб не підхопили інфекції. Діти на імуносупресії, штучному пригніченні імунітету, яке потрібне при трансплантації, щоб організм не відторгнув орган.

Співчуваємо рідним донора. Дуже вдячні за тяжке рішення. Я розумію, що це дуже важко, коли така трагедія, а в тебе питають про органи. Але ж людина не підніметься, не одужає, та вона врятує інших людей, які все життя будуть дякувати їй.

Донор дійсно врятував нас. У доньки генетична хвороба. Вона несе з собою проблеми суглобів і нирок. Ми зробили ніжки, бо стерлися кульшові суглоби. Поставили пластинки. А потім виникла проблема з нирками.

Це синдром Шимке. Виходить, ми з Софійчиним татом носії одного гена. Ніби ми рідні брат і сестра. Може, з другим чоловіком у мене були б здорові діти, так само як і в нього з другою жінкою. Діагноз поставили тільки рік тому в «Охматдиті».

Ви знаєте, скільки ми свого донора підбирали? Нам разів п'ять випадала можливість, ми були у списку потребуючих. Але орган не підходив. Комп’ютер вибирає за аналізами, за десятками показників, які треба, щоб співпали. Першій групі крові підходить тільки перша. Другій — перша і друга. Моїй Софії — у неї перша група крові, а в мене друга, — моя нирка не підійшла б. Це ще в інституті Шалімова в Києві мені сказали, куди ми їздили раніше.

У Білорусь ми теж їздили. Як туди потрапили, то в Україні було табу на пересадку, Тому що в нас такі закони діяли — 30 років не давали згоду на трансплантацію трупної нирки. Навіть від родинного донора один час не робилося. В «Охматдиті» дітям почали трансплантувати з весни цього року. Софійка стала 14-ю з пересадки взагалі і дев'ятою з трупною пересадкою.

Коли в Україні не робилися пересадки дітям, МОЗ оплачував операції за кордоном. Я підготувала комплект документів, і Україна вже перерахувала кошти в Білорусь. У мене на руках не було жодної копійки. Ці гроші тепер назад повертатимуть.

У Білорусь ми протягом року кожні три місяці їздили на типування: аналізи та оновлення в базі. За свої гроші дорога туди-назад, типування Тричі безкоштовне, а потім платне. 400 доларів тільки за аналізи треба було б, без дороги. В «Охматдиті» операція відбулася безкоштовно.

— Хто вас підтримував весь цей час?

— Мама, двоє рідних братів, двоє двоюрідних братів. Багато випробувань, але й дуже багато гарних людей на шляху. Взяти нашу Талалаївку, посьопок. Скільки разів люди допомагали! Хто сам приходив з грошима, хто долучився, коли вулиця збирала. Дуже підтримала класна керівниця Світлана Соляник. Тут не було підручників—їх з дому переслали.

Сподіваємося з часом повернутися у звичайну школу. Готуємось до виписки. Перші місяці щотижня треба їздити на контроль. Харчування контролювати і пильно слідкувати за прийомом ліків. Згодом, може, повернуся до роботи. Працювала продавчинею в супермаркеті.

«ВісникЧ» №51 (1858) від 23 грудня 2021, Тамара Кравченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.