Про що мовчить сільський клуб

У Гніздищі над дорогою до сільської ради самотиною стоїть приміщення колишнього клубу. Колись на його порозі не вщухали голоси. І вдень, і до пізньої ночі. Його стіни ще пам’ятають, як тут крутили кіно — і «Зіту й Гіту», й «В бой идут одни старики», й «Кінг-Конга», й «Легенду про динозаврів»... Тут збирались місцеві артисти для підготовки музчних святкових вечорів та концертів, на які сходилось все село — від мала до велика. Співали, танцювали, веселились, спілкувались.





І ще в одну кімнату навідувались щоднини як діти, так і дорослі. То була бібліотека. Невелика, та скільки всього у ній вміщалось на стелажах, височенних, аж до стелі. Бібліотекарка ставала на драбину, щоб дістатись до верхньої полиці за якоюсь книгою. І запах стояв такий специфічний: книжковий. Щойно бібліотекарка прийде на роботу, уже біжить було малеча. Галасливо вибирають казочки, оповідання з ілюстраціями. Для душі дівчата одна одній передавали повісті й романи про дружбу і кохання. Хлопцям було подавай пригодницькі. І всі читали запоєм все найпопулярніше. Дорослі також не оминали бібліотеку. Заходили газету чи журнал погортати. І книжки брали.

Нині ж на вулицях села ми серед білого дня не зустріли жодної людини. Тільки сонний песик, примружившись від сонця, ліниво махнув нам мостом на порозі колишньої сільради: «Заходьте, мовляв, чого гавкати? Не часто сюди гості приходять».

Як розповіла діловод загального відділу Городнянської міської ради Тетяна Протченко, приміщення сільського клубу перебуває під замком вже років десять.

У колишній сільській раді людей не густо. Фактично сама Тетяна і одна з відвідувачок, яка прийшла у справах. Колись тут працював повноцінний колектив, а відколи Гніздище увійшло до Дроздовицького старостату, староста Валентин Коваленко більше часу проводить у Дроздовиці.

На своїй посаді Тетяна працює з 2006 року. Щодня добирається в Гніздище з Горошківки, де проживає. Інколи з попутницею — соціальним працівником Оксаною Калюжною. А це майже чотири кілометри. Нині її виручає скутер, а взимку цю відстань по лісовій дорозі доводиться долати пішки. Каже, минулого року дорогу не прочищали технікою, то син з племінником прокидали стежку від Горошківки до Гніздища вручну, лопатою. На це витратили два дні.

Нині в Гніздищі зареєстровано 45 проживаючих. Фактично ж мешкають лише 30 людей. З них лише три дитини. Бібліотеку років два тому перенесли з приміщення клубу в приміщення сільської ради. Відвідувачів в ній не зайвих — Тетяна каже, здебільшого бібліотекарка розвозила книжки по домівках, бо з хутора добратися людині похилого віку не просто. Нині ж у зв’язку з карантином вона не працює.

Колись жваве й повнолюдне село перебуває немов у стані зимової сплячки. Так би хотілось вірити, що з настанням весни воно відкриє очі й посміхнеться назустріч весінньому сонцю. Але сумні шибки колишнього сільського клубу вже без найменшого оптимізму підсліпкувато дивляться у світ.

Джерело: "Новини Городнянщини"

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.